Реєстрація

Кров луганського патріота

Сергій Самарський

Денис Денищенко: «Вбивство Самарського є політичним і замовним, для того щоб показати усім іншим справжнім проукраїнським борцям, що така діяльність на Луганщині є дуже небезпечною».

У четвер ввечері вбили депутата Сіверськодонецької міської ради Сергія Самарського в елітному районі міста, яке з 2014 року є обласним центром Луганщини після того, як Луганськ було окуповано російськими військами. Самарський був депутатом від БПП. І хоч до самого БПП на Луганщині не всі ставляться однозначно й навіть звинувачують у змовах із Опоблоком, Самарського вважали без сумніву патріотом. Щобільше, вбитий досить відчутно дошкуляв конкретним опоблоківцям, яких тут й досі так і називають «регіоналами».

Прикметним є те, що поряд із тілом Самарського знайшли труп ще однієї людини (28-ми років) і, як заявляють у поліції, воно не має стосунку до вбивства депутата. Наче Сіверськодонецьк — це таке собі звалище загиблих за дивних обставин… Самого Самарського було вбито не пострілом. Йому проломили голову.

Українці, схоже, увійшли в час, коли жах вже не лякає, а накопичується в гарячий свинцевий ком, що пропалює емоції. Вбивства й розправи стали в мирних містах поруч із зведеннями з фронту. Сіверськодонецьк — місто порівняно молоде, і настрої в ньому дуже складні. Саме тому воно, як обласний центр у надскладному регіоні, мало б привертати особливу увагу столиці.  Та, як бачимо, на владному олімпі зараз зайняті більше з’ясуванням стосунків із масовим залученням загонів спецпризначенців між гілками влади, ніж державницькими питаннями. І це в умовах війни!

 «В 2014-2015 роках на Луганщині ситуація була стабільнішою, ніж зараз, — говорить «Дню» радник голови луганської ВЦА Віталій Шведов. — Бо тоді патріотичний підйом був набагато більший, і ми мали надію на підбір кадрів до влади за професійним і патріотичним принципом. У той час пристосуванці перед загрозою умов війни просто розбіглися по кутках, і брати на себе відповідальність доводилось тим, хто навіть помиляючись не боявся  щось вирішувати. Життя примусило жорстко контролювати в зоні бойових дій переміщення зброї, ретельно перевіряти підозрілих осіб. Коли 2014 року я був уповноваженим штабу АТО, то якщо на блокпості мене хоч раз не перевіряли, я був у дуже поганому настрої і завжди казав, що перевірки в тих умовах — це засіб безпеки. Тепер ми бачимо, що загроза йде не лише від лінії розмежування, але й зсередини, бо СБУ почало амністувати бойовиків за програмою «повернись додому». Вони на окупованій території пройшли бойову підготовку, розуміються на диверсійній справі. Тепер, коли вони потрапляють сюди, вони знаходять свою агентуру, спілкуються з тими самими «регіоналами». Відбувається зокрема й політична розкачка. Луганська область має свій статус, існує постанова КМУ, яка визначає зону проведення АТО, регламентовано побудову відповідної управлінської вертикалі. Якщо б всього цього дотримувалися, то жодної «розкачки», економічних «перерозподілів», «розборок» та диверсій у такому жахливому вигляді, як зараз, не було б. Тоді ми б мали і економічний, і політичний, і військовий результат. Ми ж граємось у псевдодемократію на території проведення АТО».

Дійсно, ідея «повернись додому», що передбачає амністію українським громадянам, які, так би мовити, певної миті «пішли не тим шляхом», хороша. Але за умов абсолютної розхитаності ситуації не лише на Сході, але й загалом у країні, ці «амністії» виглядають як запрошення колаборантів і найманців «на роботу». Що це за «робота» і хто їх чекає на вільній території — не важко здогадатися. Таким чином вони сприймають ці програми не як спосіб розкаятись і знайти себе в Україні, а як слабкість Києва і можливість експансії власних антидержавних намірів.

«Сепаратизм на вільній території Луганщині реінкарнується ще й тим чином, що не лише у владі, але й у судах тут залишаються судді із очевидно проросійськими настроями. Ті «регіонали», які раніше контролювали економічні потоки, зараз потрапили до різних органів влади, зокрема змінивши прапори на начебто патріотичні, мають досі ті самі центри впливу. Самарський «розкачав» ситуацію в Сіверськодонецьку щодо «регіоналів», зокрема щодо колишнього секретаря міської Ради Буткова. Було викрито схеми грабунку, й таким чином зламано економічний фундамент у колишньої Партії регіонів, а зараз Опоблоку в цьому регіоні. З’явилося безліч проваджень щодо конвертаційних центрів, які зачинили. Самарський мав стати секретарем Сіверськодонецької ради. Це порушує багато питань щодо його загибелі. На жаль, це все називається слабохарактерним управлінням на територіях».

Віталій Шведов резюмує: «Те, що зараз при цьому відбувається у Києві, схоже на якусь паралельну реальність. Я навіть писав про те, що постріли й вибухи в Києві набагато швидше доносяться до влади, ніж щоденні смерті у прифронтовій зоні».
«За останні півтора-два роки так звані «сепаратисти» підняли голови на вільній території Луганщині досить високо, — говорить «Дню» громадський активіст Денис Денищенко. — Спочатку вони боялись відкрито себе демонструвати, а тепер видно, що почуваються досить впевнено. Причому я зараз говорю не лише про представників старої номенклатури, але й про тих, хто проводив ці «референдуми». Активну патріотичну частину суспільства тут центр не підтримує. При владі тут її дуже мало. Мало того, проти патріотів порушуються карні справи і їх ув’язнюють. Це факт. При цьому ті, хто стояв у джерел так званої «ЛНР», почуваються вільготно, їх ніхто не переслідує. В таких реаліях ми тут живемо. І це при тому, що колишні комуністи й «регіонали» мали стосунок до дуже багатьох корупційних схем. Силовики їх покривають».

«Відчуття таке, що Києву не до ситуації на місцях у прифронтовій зоні, — продовжує думку Денис Денищенко. — Особливо вражає, коли звідси дивишся ефіри з судів, де судять прикордонника, який виконав наказ стріляти на ураження. І це при тому, що на початку бойових дій це було дуже великою проблемою для військовиків — стріляти. При цьому в Рубіжному затримали за адміністративне правопорушення українського патріота на 72 години, при тому що мільйонних корупціонерів відпускають під особисті зобов’язання. Таким чином зверху надаються дуже суперечливі посили, як військовим, так і патріотам. Вони не відчувають свою захищеність із тилу від влади, від правосуддя. Крім того, хто ці судді, які судять патріотів, багато хто знає. Їх за їхні незаконні вироки й прокурорів за незаконне переслідування ніхто не звільняє. Так само їх не карають за те, що вони не бачать реальних злочинів проти держави. Від цього у силовиків, які займають нормальну проукраїнську позицію, просто опускаються руки. Таким чином ми маємо розбалансованість системи влади на Луганщині. Починаючи від судів і прокуратури. Вони відпускають як тих сепаратистів, що мають гроші, так і тих сепаратистів, які грошей не мають. А це вже говорить не лише про корупційну складову, але й симпатії до конкретних проросійських сил. Ті самі судді й прокурори приїхали з окупованої території й мають можливість їздити туди. І чіткої державної позиції в цьому немає. Якщо влада в Києві не ухвалить жорстких і термінових рішень щодо Луганської області, то тут очікувати можна все що завгодно, зокрема щось на кшталт нової «русской весны», можливо в дещо іншому форматі. Не можна тут допускати проросійського анклаву».

Підсумовуючи сказане, Денис Денищенко стверджує: «Трагедія Сергія Самарського — це одна з тих ластівок, які говорять про те, що проросійські й антидержавницькі сили будуть стверджуватися тут за будь-яку ціну. Сам Сергій був людиною із загостреним почуттям справедливості, який відкрито займав патріотичну позицію і до війни. Останнім часом він збирав голоси для того, щоб його обрали секретарем міської Ради, і фактично майже всі голоси він вже зібрав. У виконкомі він виконував функції з боротьби із корупцією. І займався цим питанням завзято. Він постійно викладав в інтернеті відповідні матеріали, які знаходили свій розголос, зокрема й щодо газових заправок, зловживань місцевої влади. Тому, на мою думку, — це чисто політичне замовне вбивство, для того щоб показати усім іншим патріотам і справжнім борцям, що така діяльність на Луганщині є дуже небезпечною».

Безліч коментарів на сторінці прес-служби МВС у Луганській області під постом про резонансну загибель Сергія Самарського присвячені скорботі із приводу загибелі патріота й вимогам якнайшвидше знайти та покарати злочинців. Та навіть якщо поліція зробить свою справу і досягне результату повною мірою, очевидно, що східні області, в яких проводиться АТО, вимагають більшої і особливої уваги центру. 

Валентин ТОРБА, «День»

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.


Інші статті рубрики

Найпопулярніші