У першій частині ТРИБУН розповідав про демографічну катастрофу на окупованих територіях — про те, як за 4 роки населення скоротилося більш ніж на 60%, як вимирають цілі міста й чому навіть деокупація не поверне людей автоматично. Але демографія — це лише одна сторона медалі. За нею стоїть повсякденне життя тих, хто залишився. Як виживають люди, коли медицина прив’язана до паспорта РФ, вода в Донецьку — раз на 3 дні, а роботу знайти майже неможливо? І чому Росія свідомо створює цю систему — не просто занедбану, а цілком керовану?
Друга частина звіту Східної правозахисної групи та Інституту стратегічних досліджень і безпеки — про соціальний вимір окупації, який часто залишається поза увагою, але саме він визначає, чи зможуть ці території колись стати українськими знову.
Система охорони здоров’я
Модель Москви на окупованих територіях не стільки відновлює медицину, скільки підпорядковує її адміністративному контролю. Доступ до безкоштовної допомоги прив’язаний до паспорта РФ, СНІЛСу (страхового номеру — ред.) й полісу обов’язкового медстрахування — без них людина фактично позбавлена права на лікування.
З 450 медичних закладів, які діяли до анексії, до реєстру ОМС включено лише 235. Найгірша ситуація на Херсонщині (лише 15 закладів) і Запоріжжі (28).
Укомплектованість лікарями критично низька. На Херсонщині вона впала з 47% у 2023 році до 32% у 2025-му — попри направлення близько 800 фахівців з Росії. Жоден із чотирьох захоплених регіонів стабільно не перетинає позначку 50%.
До операцій залучають студентів коледжів, які навчалися всього 4 роки — це говорить про рівень кадрового голоду.
Доступ до медицини залишається формальністю для більшості. На Херсонщині станом на жовтень 2024 року поліси ОМС мали лише 225 тисяч із 422 тисяч жителів, на Луганщині поліси оформлені лише у 32 тисяч зі 150 тисяч учнів. Складне лікування — онкологія, акушерство, офтальмологія — доступне фактично лише через направлення до Криму, Краснодара чи Ростова.
Міністр охорони здоров’я РФ Михайло Мурашко у 2024 році визнавав “величезний розрив” в оснащенні медзакладів ТОТ порівняно з рештою російських областей. А “Терфонд ОМС” Херсонщини у лютому минулого року сам зафіксував провал: 65% громадян не задоволені якістю допомоги, 68% — її доступністю, 61% — доступністю ліків.
Гуманітарні проблеми: вода, енергетика, продовольство
Вода. У минулому році влітку Донецьк отримував лише 25-30% від потреби міста — 290 тисяч кубометрів із потрібних 850 тисяч. Волинцівське водосховище майже висохло. Донецьк і Макіївка перейшли на подачу води раз на 3 дні по 4 години. Ціна питної води у 2025 році досягла 5 рублів за літр — удвічі вище, ніж у Ростові-на-Дону. “Голова уряду ДНР” Андрій Чортков публічно попередив городників, що їхній урожай буде вирощений “за рахунок жителів багатоквартирних будинків, до яких вода фізично може не дійти”.
Енергетика. Котельні Донецької області зупинялися близько 9,2 тисячі разів за опалювальний сезон 2025-2026 років: 8,5 тисячі через знеструмлення, 123 — через брак води. Луганська ТЕС у Щасті виробляє приблизно 80% усієї електроенергії регіону — це критична концентрація вразливості на одному об’єкті, наголошують аналітики.
Цьогоріч в Алчевську на головній котельні вийшли з ладу всі котли крім одного, і 200 будинків із 10 тисячами абонентів лишилися без тепла.
Читайте: Зношені мережі й холод у квартирах: експерт оцінив масштабну кризу опалення в окупованому Алчевську.
Псевдоочільник Донецької області констатував: “Потреба в газифікації величезна, але програму почнуть реалізовувати, як тільки буде знайдено джерело фінансування”.
Продовольство. Окупаційна “влада” одночасно субсидує хлібопекарство (понад 900 виробників отримали 2,5 мільярда рублів до жовтня 2024 року) і масово вивозить з регіонів зерно, олійні культури, борошно. За 2023-2026 роки квоти на вивіз становили 8,59 мільйона тонн, з них 85,5% — зернові.
Зайнятість і ринок праці
З 1 січня 2023 року Кремль запровадив примусову інтеграцію ринку праці на окупованих територіях у власну систему — відповідну постанову уряду РФ №2371 було ухвалено 22 грудня 2022 року. Доступ до послуг зайнятості прямо прив’язали до наявності російського паспорта, що стало ще одним важелем примусової паспортизації.
Динаміка на ринку праці показова: кількість людей, які шукають роботу, впала з 58,6 тисяч у 2022 році до 5,5 тисяч у 2025-му — у 10,7 раза. При цьому кількість вакансій тримається на рівні 69-72 тисяч. У 2025 році на одного здобувача припадає приблизно 12,7 вакансії. Аналітики підкреслюють, що це не розвиток ринку праці, а демографічне спустошення.
Змінилася й структура вакансій: у 2023 році пропозиції для спеціалістів становили лише 18%, а в січні-лютому 2026 року — уже 45%. Це свідчить про катастрофічний відтік саме кваліфікованих кадрів.
В окупованій частині Донецької області за період із 2022-го по лютий цього року статус безробітного офіційно отримали лише 1 455 осіб, тоді як працевлаштованими значиться 114 083 особи, а кількість вакансій сягала 344,5 тисячі. Така невідповідність, на думку авторів звіту, свідчить про маніпулятивний характер статистики, яку публікує місцева псевдовлада.
Так звана “президентка “Союзу сприяння розвитку промисловості та торгівлі ДНР”” Валерія Григор’єва визнавала: “У 27 разів перевищує пропозицію, а молодь їде з Республіки”.
“Високі темпи внутрішньої міграції, відтік молоді в інші регіони РФ у зв’язку з веденням бойових дій, відсутність достатньої кількості робочих місць, дитячих садків і шкіл, спортивних об’єктів”, — констатує окупаційна “адміністрація” Херсонщини в документі “Стратегії реалізації молодіжної політики в Херсонській області до 2030 року”.
У листопаді 2025 року заступник міністра будівництва та ЖКГ Росії заявляв, що для потреб Луганщини до 2030 року “потрібно залучити понад 70 тисяч спеціалістів”.
Пропонуємо матеріал за темою: Пастка за привабливим оголошенням: хто годує економіку ТОТ та чому “легкі гроші” обходяться дорого.
Невиплати зарплат і боргова політика
Невиплата заробітної плати в окупації, за висновком звіту, має системний, а не епізодичний характер. Дослідники говорять про стійку модель “керованої заборгованості”, коли борги частково погашаються за рахунок бюджетних вливань з РФ, а потім накопичуються знову.
Упродовж 2023-2026 років зафіксовано 249 фактів невиплати зарплат, з піком у 2025 році — 102 випадки. Найбільше таких фактів на Луганщині: їхня кількість зросла з 6 у 2023 році до 56 у 2025-му. Більшість випадків, близько 89%, мають груповий або масовий характер. Це свідчить про системні збої в роботі підприємств, а не про поодинокі порушення.
Показовий приклад — вугільна галузь. Одразу після анексії 2014 року так звана “ДНР” заявила про намір отримати з російського бюджету 5,5 мільярда рублів для погашення боргів до кінця 2022 року. Однак станом на кінець 2023 року заборгованість перед шахтарями в окупованих частинах Донецької та Луганської областей зросла до 14 мільярдів рублів. На Луганщині сукупний борг за всі періоди, включно зі “старими” боргами 2014-2015 років, перевищує 3,7 мільярда рублів.
У лютому 2025 року “прокуратура ЛНР” оцінила “рівень погашення критично низьким — 2,19%”. До того ж, незаконні установи самі визнали, що місцеві органи “неналежним чином організували роботу з виплат”.
Голова Соціального фонду Росії Сергій Чирков офіційно назвав причиною перенесення термінів перегляду пенсій на кінець 2024 року “відсутність громадянства РФ”. Це фактичне підтвердження того, що пенсійні виплати використовуються як інструмент примусової паспортизації.
При цьому “адміністрація ДНР” заявляла, що нібито понад 70% бюджету у 2023 році буде спрямовано на соціальні допомоги, пенсійні виплати і заробітну плату. Ця декларація різко контрастує з реальним станом систематичних невиплат, зафіксованим у дослідженні.
На цьому тлі слід додати, що 60% бюджету домогосподарств на ТОТ іде на продукти харчування. Цю проблему визнають самі представники окупаційної “влади” та федеральних органів Росії.
У квітні 2023 року Путін під час наради з членами місцевих “адміністрацій” визнав: доходи жителів “скромні”, а рівень цін навіть вищий, ніж у Ростовській області.
Житло і компенсації за зруйноване майно
На окупованих територіях 2 547 багатоповерхівок визнані аварійними або такими, що підлягають знесенню. Найбільше їх на Луганщині — 1 339. Постанова російського уряду №2255 запровадила механізм компенсацій, який нав’язує російську адмінсистему як умову виплат за руйнування, спричинені самою ж Росією.
Та виплати отримують одиниці. На Донеччині з 45 тисяч заяв компенсацію фактично отримали лише 7,2 тисячі осіб — це 16%. Найчастіше відмовляють через відсутність документів на власність, знищених під час бойових дій.
У Маріуполі 75% покупців нового житла — приїжджі з РФ, а лише чверть — місцеві. На Херсонщині дві третини попиту складають жителі Москви. Понад половина іпотечних кредитів оформлена на квартири українців, які були змушені покинути свої домівки через окупацію. У звіті це називають “фактичною легалізацією пограбування”.
Водночас доступ до житла, фінансів і соцгарантій на ТОТ залежить від лояльності до ворожої системи. Кредити дають лише власникам російського паспорта. Середній банківський вклад — 730 тисяч рублів — недосяжний для більшості місцевих. З 1 січня 2026 року на Донеччині скасували безкоштовний проїзд для пенсіонерів — пільги залишили лише військовослужбовцям РФ та їхнім родинам.
Мобілізаційний тиск та мілітаризація дітей
Примусова мобілізація в окупованих областях пройшла 3 юридично відмінні етапи. Перший охопив 2014-2022 роки, коли діяла прихована система примусу через так звані “ДНР”/“ЛНР”. Фіксувалися вуличні облави, видача несправної радянської зброї, діяла система бойового армійського резерву країни (російською “БАРС” — ред.). Другий розпочався 30 вересня 2022 року — після псевдореферендумів окупаційна “влада” формально підпорядкувала мобілізацію російському закону про військовий обов’язок. Третій етап діє з 1 січня 2026 року — цілорічна безперервна мобілізація, скасування сезонності, електронний реєстр, який автоматично блокує виїзд з регіонів.
Важливий хронологічний факт: мобілізація на Донбасі розпочалася ще до офіційного вторгнення. 19 лютого 2022 року противник оголосив загальну мобілізацію — людей забирали просто з цехів, шахт, лікарень і шкіл.
Методи примусу тут різноманітні: повістки через роботодавців (контракт або звільнення), вербування ув’язнених обіцянками амністії, формальні медкомісії, які не зупиняють навіть людей з ампутаціями, онкологією чи інвалідністю I-II групи. Автори кажуть, що російське командування публічно визнає відсутність належних медичних оглядів. Проте є фінансові стимули — за контракт пропонують 200-500 тисяч рублів.
Мобілізовані опиняються в правовому вакуумі “подвійної жертви”: їм загрожує переслідування з боку України за участь у формуваннях агресора і водночас з боку Росії — за дезертирство. Це кваліфікується як воєнний злочин за Римським статутом МКС.
Наслідки для економіки нищівні. Вугільна промисловість Донбасу скоротилася з 94 шахт у 2014 році до 5 у 2026 році. За даними берлінського ZOiS (лютий 2026), ознаки ПТСР мають 25-33% цивільного населення України загалом і 40-50% — безпосередньо на захоплених територіях.
Окрема проблема — залучення дітей. У “Юнармії” на ТОТ за 2019-2025 роки налічується 43 тисячі учасників віком 6-18 років. Наказ Міноборони РФ №132 від 15 березня 2022 року прямо передбачає залучення “юнармійців” до бойових операцій. На проєкт “Час героїв” (2026-2027) виділено 750 мільйонів рублів. Батькам загрожують позбавленням батьківських прав у разі відмови від участі дітей. Комітет ООН з прав дитини закликав припинити цю практику.
Максим Бутченко, заступник директора Інституту стратегічних досліджень та безпеки, називає це найнебезпечнішим і найдовгостроковішим злочином окупації: “Тут ідеться не про сьогоднішній фронт, а про те, з кого Росія ліпитиме солдат через 10 років”.
Він також визнає, що окуповані території давно не живуть власними силами, а існують виключно на дотаціях Росії.
“Але парадокс у тому, що ця система й не намагається працювати на населення. Вона працює на дві речі: вилучення ресурсів і мобілізацію. А такий механізм можна тримати штучно дуже довго, якщо є гроші ззовні. РФ їх вливає: бюджетні дотації, аварійне фінансування мереж, разові погашення боргів. Тому “скільки протримається” обмежене не економікою, а двома іншими речами, тобто, готовністю Москви й далі платити та вичерпанням людського ресурсу”, — каже Бутченко.
Експерт резюмує: окупант не має права штовхати цивільних до своїх збройних сил, а нав’язування власної освітньої системи на ТОТ вже є порушенням. Пропаганда в окупації, за позицією Червоного Хреста, прирівнюється до примусу до вступу в ЗС РФ. Це “виробництво” наступного мобілізаційного резерву з українських дітей, і розвертати цей процес назад буде одним із найважчих завдань будь-якої реінтеграції.
Читайте за темою: Мілітаризація vs оздоровлення: літні кампанії для дітей на окупованій Луганщині.
Освіта й примусова русифікація
У лютому 2023 року Росія ухвалила закон №19-ФЗ, який передбачає повну заміну навчальних програм на окупованих територіях, примусову переатестацію педагогів і перехід на російські освітні стандарти. Перехідний період мав завершитися до поточного року, але через неспроможність реалізувати плани — передусім через відсутність кадрів — у грудні 2025 року його продовжили до 2028-го.
Програма “Земський учитель”, яка пропонує виплати до 2 мільйонів рублів, дала мізерний результат. На Луганщину у 2024 році приїхали лише 13 учителів з усієї Росії, на Запоріжжя — 6, на Херсонщину у 2025-му — двоє при 600 вакантних посадах.
Як зазначають автори, ідеологічна мета декларується відкрито. На Запоріжжі псевдовлада прямо говорить про “формування російської ідентичності” у школярів, а “заступник очільника уряду” Олексій Лисов заявив про “викорінення проукраїнського екстремізму серед учнів”. На Донеччині місцевий педуніверситет отримав статус федерального майданчика для розробки моделі “формування проросійської ідентичності вчителя”. У школах впроваджують курс “Основи православної культури” через угоди з єпархіями РПЦ Московського патріархату.
*Цей матеріал створено в межах проєкту Інститутом масової інформації за підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів. Зміст публікації не відображає офіційну позицію ІМІ та Королівства Нідерланди.
Читайте також: Від Пакистану до Камеруну: навіщо іноземці їдуть вчитися на ТОТ і як їх вербують на війну проти України.
