Економічне підгрунтя деолігархізації в Україні

Рінат Ахметов, Віктор Пінчук, Ігор Коломойський, Вадим Новінський і Дмитро Фірташ (колаж: LIGA.net)

В Україні розгортається гостра дискусія щодо деолігархізації в зв’язку із ініційованим Президентом так званим законом «про олігархів».

Спочатку наміри Президента сприймалися суто як такі, що спрямовані на обмеження впливу українських олігархів на політику і засоби масової інформації. Це викликало море критики, сарказму і, навіть, відкритого глузування над проєктом, шо, мовляв, він не досягне ніякої мети, що влада олігархів визначається перш за все в економіці, а в ній олігархи володіють більшістю активів, зокрема, в енергетиці, добувній, металургійній галузях. 

Опозиційна громадськість, засуджуючи ідею законопроєкту і не очікуючи більш рішучих кроків від президента, закидала авторам докір, мовляв, невже ж вони не розуміють, що загрозливіший вплив українських олігархів не в політиці чи медіа, а в прийнятті державних рішень в економіці. Фактично вони тримають свої руки на горлі української економіки, змушуючи уряд приймати рішення на їх користь за рахунок коштів держави, а отже – цілого народу України. 

Але з появою офіційного тексту законопроєкту, сама назва якого «Про запобігання загрозам національній безпеці, пов'язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну або політичну вагу в суспільному житті (олігархів)» тон критики змінився, оскільки серед самих ознак персони – олігарха в Україні у законопроєкті визначено особу, яка є кінцевим власником,  бенефіціаром, або, навіть, контролером суб’єкту природних монополій або, яка займає монопольне становище на загальнодержавному товарному ринку.

За такою постановкою законопроєкт сприймається вже як перший крок у серйозній програмі подолання негативної ролі олігархату в Україні. Але тоді ініціатори законопроєкту мають бути впевненими в тому, що без подолання олігархічного монополізму неможливо перевести економіку країни на ринкові рейки, що рік з ріку демонструють марні намагання створити конкуренті умови на газовому ринку. Саме через монополізм в середовищі газопостачальних компаній замість зниження ціни газу в результаті їхньої конкуренції ми щорічно спостерігаємо змагання за її підвищення.

Проблемою подолання олігархату в України вже опікуються інші країни і міжнародні інституції – Європейський Союз, Сполучені Штати Америки, Світовий банк, Міжнародний валютний фонд та ін., представники яких відкрито проголошують необхідність для країни подолання корупції, однією з підстав якої є олігархічно-монополістична структура української економіки.

Фактично, у суспільній свідомості в Україні олігархія вже давно визнана головною причиною економічних проблем країни як загроза безпеці самого існування України як економічного суб'єкта. Саме внаслідок вимушеності вирішувати проблеми олігархів, в Україні залишається утримання високих так званих «зелених тарифів» для розрахунків з власниками  установок генерації відновлюваної енергетики, що загрожує черговим значним підвищенням тарифів на вартість електрики. Так, негативний приклад недавнього державного рішення скорочення обсягу найдешевшої атомної генерації електрики на користь збільшення більш дорогої теплової, що працює на вугіллі, під впливом монополістів-олігархів, навіть пролунав  з вуст Президента України 20.05.2021 року [1].

Крайнім проявом негативної ролі монополізму на українському газовому ринку стали вкрай високі ціни на газ для споживачів з 1 січня 2021 року,  оголошені газорозподільними компаніями,  які продемонстрували повну неспроможність ринкових інституцій, створених на енергетичному ринку України, які, замість сприяння конкурентній боротьбі газорозподільних  компаній шляхом здешевлення своїх послуг, фактично стимулювали їхню гонку за найвищі ціни на газ та на свої послуги з його постачання до кінцевих споживачів. Нарешті, ціну втрат економіки України від української олігархії починає усвідомлювати керівництво країни, у середовищі якого виникла ідея запровадження необхідного закону про олігархів.

Тепер, навпаки, з’явилося немало захисників олігархії в Україні, які спираються на те, що, нібито, олігархат притаманний всім іншим країнам, нерідко вказуючи на олігархів в Польщі, які за чисельністю та вартістю їхніх статків приблизно подібні українським. Втім, як відмічають [2], у десятці найбагатших поляків немає ні політиків, ні чиновників. Свої статки вони заробили або самі, або отримали родинний бізнес. Іншою особливістю української олігархії, що відрізняє її від подібних кіл в Польщі, Чехії та інших країн Східної Європи, є те, що нею фактично захоплені ключові  позиції на енергетичному ринку. Так, на газовому ринку України близько 70% великих газорозподільних підприємств контролює типова олігархічна компанія  Group DF, серед інших постачальників газу також переважають офшорні компанії, які належать до відомих олігархічних корпорацій [3]. Захисники  монополізму в газорозподільній сфері України спираються на, нібито, на наявність аналогічної ситуації в цієї галузі в інших країнах, зокрема, у Польщі [4], у якій монопольне становище на газовому ринку займає корпорація PGNiG – Polskie Górnictwo Naftowe i Gazownictwo (Польська нафтова й газова компанія), але вона, на відміну від газорозподільних компаній в Україні, є державною [5] .

Особливістю й одночасно найбільш загрозливою особливістю монополізму олігархічних компаній в Україні є їхній вплив на прийняття державних рішень, а також постійне намагання використати можливості державного бюджету країни на свою користь. 

Взагалі олігархічна структура української економіки виникла внаслідок недоліків проведеної в країні приватизації, глибокого нерозуміння ані цілей, ані завдань, ані вибору моделі, якої в Україні не було, а тому основними її результатами скористалися майбутні олігархи. Наразі подальше прагнення олігархічних кіл до продовження приватизації найцікавіших державних підприємств в Україні підтверджується щорічним включенням до доходів державного бюджету коштів від продажу державних підприємств. І запобіганням можливих негативних наслідків цього процесу є лише постійне невиконання поставлених завдань.

Хибною теоретичною базою даних устремлінь, як і раніше, залишається давно скомпрометований, описаний ще Адамом Смітом міф про «невидиму руку ринку», здатну, нібито, направити дії кожного власника заради своїх корисливих інтересів на користь загального соціального блага. Розвінчання даного міфу, який продовжують стверджувати в наші дні, стає актуальним у зв'язку з триваючою приватизацією державних підприємств в Україні з незрозумілими цілями, яка виправдовується, практично, нічим іншим, як саме силою впливу даного міфу. У той же час ми спостерігаємо безліч прикладів неефективної діяльності, банкрутства підприємств, що стали приватними, в числі яких і багато про що говорить приклад з АТ «Приватбанк», порятунок якого потребував зусиль всього українського суспільства і коштував величезної суми близько 150 мільярдів гривень. Досить красномовним є також той факт, що, приватна компанія ДТЕК (Донецька паливно-енергетична компанія), яка довгий час вважалася найефективнішою в Україні, оголосила технічний дефолт, результати якого могли мати катастрофічні наслідки для економіки всієї України, у зв'язку з чим для полегшення становища компанії Уряд країни влітку 2019 року змушений був приймати спеціальні рішення на енергетичному ринку України на користь саме цієї компанії і на шкоду іншим учасникам енергоринку, у тому числі тимчасово призупиняючи блоки атомних електростанцій [6].

Незважаючи на те, що в українському суспільстві широко не порушувалися питання оцінки справедливості або ефективності проведеної приватизації, розуміння її підсумків, у даний час є важливим для отримання ясних відповідей на питання:

1) чи вироблена державна позиція щодо оцінки проведеної приватизації, одним з результатів якої стало створення класу великих власників – олігархів, інтереси діяльності яких нерідко вступають в конфлікт з національними інтересами [7]?

2) чи засуджена й відкинута як неприйнятна найголовніша мета приватизації на її першому етапі – максимально швидке створення «критичної маси» недержавної власності в економіці, через що основними критеріями оцінки процесу стали темп і масштаби перетворень [8]? 

Зараз, з відстані часу, все більше явним виглядає приховане завдання проведеної приватизації – позбавлення державної монополії в економіці, передача вирішальної частину важелів впливу недержавному капіталу, на основі якого сформувалися олігархічні структури. Влада залишила без контролю стан щойно приватизованих підприємств, допустивши незаконну скупку приватизованих працівниками часток майна, а також масову скупку приватизаційних платіжних документів фінансовими спекулянтами створених численних інвестиційних компаній. У результаті значна кількість приватизаційних паперів опинилася в руках керівників підприємств та бізнесменів, які ще в 1990-ті роки сконцентрували в своїх руках – найчастіше неправедним шляхом – пакети акцій приватизованих підприємств, як це у якості прикладу показано в таблиці, у якій наведено типову схему приватизації великого підприємства у формі відкритого акціонерного товариства та подальшої купівлі активів партнерів. У таблиці показано, як початкова частка управління 5% зросла до 52%.  

Саме за такою схемою контрольний пакет акцій відомого моторобудівного підприємства "Моторсіч" опинився в руках олігархічних груп, які вважали за припустиме продажу підприємства китайському покупцеві, жодним чином не враховуючи державних інтересів України.

                                                                                          Таблиця  

Схема приватизації великого підприємства у формі Відкритого акціонерного товариства і подальшого відчуження майна акціонерів (приклад)

Отже, незаконний викуп майна дрібних акціонерів створив основу для виникнення олігархічної економіки, що було підтримано порівняно високою монополізацією основних галузей української економіки під час її перебування в Радянському Союзі.

Ці початкові умови спростили формування олігархічних корпорацій як монополістів у певних галузях економіки, і державна допомога в цьому процесі відкрила шлях для легкого створення вертикальних промислових комплексів, що належать олігархам.

Типова схема такого процесу показана на рисунку, який відображає, як  процес природного співробітництва шахт, коксохімії та металургії був насильно вбудований в одну олігархічну групу з численними порушеннями закону. В результаті казуїстичної приватизації Приватне (!) акціонерне товариство (ПАТ) Авдіївський коксохімічний завод став власником вугільного виробничого об’єднання, фактично, найголовнішим роботодавцем усього Краснодонського району (зараз на непідконтрольній території Луганської області). 

Рисунок. Схема формування вертикальної олігархічної компанії «Метінвест»

За іншим прикладом, при оцінці вартості державного хімічного об’єднання «Азот» у Сєвєродонецьку вартість пакету акцій для передачі приватному покупцеві штучно була зменшена в частині вартості нематеріальних активів (було застосовано диковинний механізм «негативного гудвілу») з метою забезпечити частку власності олігархічної компанії у 60%.

Численні поступки створюваним монополістичним корпораціям з боку державних органів сприяли стрімкому зростанню їх капіталів, що призвело в кінцевому рахунку до їхнього перетворення в олігархічні. У результаті, фінансово-промислові групи, які просувають економіку вперед у всьому світі, в умовах української приватизації переслідували головну мету – захоплення провідних позицій у галузях економіки країни.

Отже, створені в процесі приватизації та продажу майна державних підприємств монополістичні корпорації стали основою формування українського олігархату. У розгорнутій зараз в українському політикумі полеміці щодо формулювання законодавства з деолігархізації країни має бути має враховано, що ніякі обмеження впливу олігархату на медіа і політику, про що згадував Президент України в своєї прес-конференції 20 травня 2021 року [1], не принесуть очікуваних результатів без серйозного переформування структури власності в найважливіших галузях економіки з метою подолання в них монополізму і створення рівних умов для відкритої конкуренції економічних суб’єктів різних форм власності. 

Список використаних джерел

1. Телішевська Софія. Мінус Медведчук: як Зеленський за допомогою закону хоче знищити в Україні олігархат. Слово і діло. URL: https://www.slovoidilo.ua/2021/05/21/stattja/polityka/minus-medvedchuk-yak-zelenskyj-dopomohoyu-zakonu-xoche-znyshhyty-ukrayini-oliharxat

2. Рейтинг самых богатых людей Польши и их состояний. Все Тут. 27 июня 2017.URL: http://vsetutpl.com/ru/reytyng-samykh-bogatykh-lyudey-polshy-y-ykh-sostoyanyy

3. Кому належать українські облгази? INSIDER. 2 декабря 2013. 4:55. URL: http://www.theinsider.ua/rus/business/529c6f04438b1/ 

4. Пять мифов о газораспределительных компаниях в Украине. 104.ua. URL:  https://104.ua/ru/gas-and-money/id/5-mifiv-pro-gazorozpodilni-kompaniji-v-ukrajini-24308 

5. PGNiG. Polskie Górnictwo Naftowe i Gazownictwo. URL: https://ru.wikipedia.org/wiki/PGNiG

6. Дефолт «ДТЭК Энерго» неизбежен. Fitch. Delo.ua. Энергетика. 2020. 03 апреля, 10:04. URL: https://delo.ua/business/defolt-dtek-energo-neizbezhen-fitch-366985/

7. Колосов А.М. Актуальне з економіки та управління в Україні. Монографія-есе. Старобільськ: Вид-во держ. закл. «Луган. нац. ун-т імені Тараса Шевченка», 2021. 197 с.  

8. Опанасенко В.М. Історія «промахів» формування приватної власності  в Україні як одна з причин розвитку тіньової економіки. Ефективна економіка. № 5, 2017. URL: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=5586

Колосов Андрій Миколайович, доктор економічних наук, професор кафедри менеджменту Луганського національного університету імені Тараса Шевченка (Україна), тел. 050-475-0782, E-mail: tn.kolosov@gmail.com


Дякуємо всім, хто пише листи на пошту tribun7989@gmail.com. Ми намагаємося бути майданчиком для вільного обміну думками та прагнемо подавати такі дописи, які найбільш повною мірою відображають спектр думок. Редакція може не поділяти думки окремих авторів і не несе відповідальності за факти, викладені у матеріалах читачів.