До 24 лютого 2022 року Олександр Плаксін жив у Сєвєродонецьку, де працював фотографом. Спочатку це було просто хобі, а згодом переросло в улюблену роботу. Він знімав різноманітні заходи у місті та фотографував людей, розкриваючи їх індивідуальність. Після російського вторгнення чоловік продовжив займатися своєю справою, але вже інтегруючи її під волонтерство та допомогу ЗСУ й цивільним. Як саме? Читайте в інтерв’ю ТРИБУН.
“Фотографувати я почав давно. Зацікавився, ще коли мій батько займався цією справою. Щось намагався робити сам, проявляв світлини, а з часом, коли вступив до університету, - забув про хобі. Потім почали з’являтися вже нові фотоапарати то ж я вирішив придбати й собі такий. Знімав щось для себе та друзів, і тоді зрозумів - це те, що приносить мені насолоду”, - розповідає чоловік.
У 2022 році в Сєвєродонецьку академія ШАГ запросила Олександра працювати вчителем фотографування. Але ця ідея не втілилася. Та на заміну цьому в життя чоловіка прийшов проєкт, в якому він разом із напарницею фотографував дітей. Каже, що їхня мета - розкрити особистість, характери малюків.
“На перші заняття діти приходили закриті у собі, боялись підходити та розмовляти. А з часом, десь через місяць, вони вже сміялись, були життєрадісні та щасливі. Їхні батьки були вражені таким результатом. Вважаю це своїм невеличким досягненням”.
Разом із головою молодіжної ради в Луганській області Ганною Рясною Олександр хотів відкрити фотостудію для навчання дітей.
“У нас вже було фінансування, приміщення, необхідна техніка та інше для втілення цієї ідеї. Ми також фотографували дітей із аутистичними розладами та намагалися розширити цей проєкт. Але плани різко обірвало 24 лютого та вторгнення росіян”, - додає фотограф.
Після початку повномасштабного чоловік із сім’єю поїхали до Львова, а згодом - до Івано-Франківська.
“Вже 2 роки до 2022 друзі мене запрошували до Національною спілки фотохудожників України. Але все не було часу. А переїхавши на захід - вирішив прийняти запрошення. Зі спілкою ми вже зробили декілька фотовиставок, в тому числі і в Польщі”.
Разом із тим Олександр Плаксін фотографує людей й просто для їхнього задоволення. Будь то поповнення портфоліо моделі, світлина в журнал чи просто фотосесія для душі.
“Я багато фотографую дівчат, а ось не так давно одну світлину, що я робив, у Польщі відібрали для Афіші на виставку. Було дуже приємно”, - каже чоловік.
“Малювати людей”, - на такому словосполученні наголошує фотограф, коли розповідає про свої роботи. Ми запитали, що саме означає це для Олександра.
“Задача фотографа - розкрити людину. Багато хто дивується після закінчення сесії, бо вони не очікували такого результату й самі від себе. Людина звикла до себе в одному амплуа, а я намагаюсь показати, що вона може бути кардинально іншою. Намалювати її”.
Також сєвєродончанин брав участь у проєкті, в якому фотографував ВПО. Це портрети людей, які постраждали від російської агресії та їх коротка історія.
“Про цих людей треба говорити та допомагати їм, бо вони були та є свідками великих злочинів”, - затверджує чоловік.
Восток СОС із DCA організовують тренінги для соц.працівників та волонтерів, які вивозять людей із територій, що страждають від російської агресії. А в майбутньому для дітей, де вони будуть розповідати про мінну небезпеку. А Олександр Плаксін виконує роль фотографа та вчителя.
За всю історію наша країна зараз найбільш замінована, а на її розмінування ми витратимо роки. Тому дітям як ніколи потрібні знання про дії при зустрічі із мінними засобами ураження. Також ми навчаємо й дорослих, які потім зможуть свої знання поширювати по всій Україні
Коли чоловік переїхав до Івано-Франківська, потроху почали приїжджати і його знайомі із Сєвєродонецька. Одна із них - волонтерка Ольга Жидкова, з якою вони почали збирати допомогу для цивільних та ЗСУ.
Після тривалого часу від початку нової фази російсько-української війни, населення втомилося та все більше перестає підтримувати збори донатами. Тому партнери придумували різноманітні конкурси та акції, за допомогою яких й можна закривати потреби української армії.
“Ольга розігрувала різні пряники, бійці надсилали нам тубуси, які ми також використовували для швидшого закриття зборів. А коли почалися морози, ми думали, як оперативно купити одноразові грілки в перчатки чи взуття. До мене прийшла ідея про фотографування за донати. Я ж фотограф, тому повинен використовувати це. Назва цього проєкту була “Зігрій долоні ЗСУ”, а згодом він переформатувався як “Очі ЗСУ”, тому що була вже потреба в монокулярах. До речі, зараз ми з колегами вже наближаємося до 1 мільйона гривень за весь період зборів”, - наголошує Олександр Плаксін.
До рідного міста на Луганщині фотограф повертатися не планує, каже, що приїжджати просто нікуди. Тим більш, з дитиною. А зараз розвиває проєкти з допомоги дітям, ВПО, армії України та вірить у перемогу.
“Зараз також ми розробляємо проєкт для підлітків “Мій перший стартап”. Хочемо дати їм базу у розвитку своєї справи. Наприклад, як правильно сфотографувати чи зробити відео, змонтувати та викласти на якусь платформу. Це вже перший крок і в сторону бізнесу. Потроху працюємо і вже багато чого виходить. Маю надію, що так буде й завжди”.
