Уявіть: ковила хитається на вітрі, бабаки стирчать біля своїх нір на задніх лапах, над степом кружляють орли. Таким був Луганський край – місце, де природа зберігалася з часів, коли по цих землях ще ходили мамонти. Луганський природний заповідник створили у 1968 році саме для того, щоб ці степи жили вічно. У 2014 році війна вперше прийшла на Луганщину. Танки перетнули степи, артилерія била по заповідниках. Але частину територій звільнили. І почалося дивовижне – природа відновлювалася поруч із людьми. Вісім років степи лікували рани, бабаки поверталися до нір, рідкісні рослини знову цвіли на крейдяних схилах. Здавалося, найстрашніше позаду.
24 лютого 2022 року все почалося знову. Тільки цього разу – ще гірше.
До 2022 року Луганський природний заповідник НАН України мав чотири відділення: Станично-Луганське (498 га), Стрільцівський степ (1036,5 га), Провальський степ (587,5 га), Трьохізбенський степ (3281 га). Загалом 5403 гектари. Центр був у Станиці Луганській.
Після 24 лютого 2022-го заповідник евакуювався. Провальський степ після 2014-го – на окупованій території. Станично-Луганське відділення, Стрільцівський та Трьохізбенський степи – у зоні бойових дій або окупації.
Працівники продовжують роботу в евакуації. Опрацьовують дані, зібрані за десятиліття. Готують наукові публікації. Дивляться супутникові знімки, намагаючись побачити, що відбувається.
Неможливо захищати природу, коли між тобою і заповідником – лінія фронту. Але працівники не здаються. Зберігають архіви, знання, досвід. Чекають дня повернення.
Провальський степ: коли під танками гинуть рідкісні квіти
22 грудня 1975 року виконком Ворошиловградської обласної ради оголосив заповідним Провальський степ. Його створили на місці старого Провальського кінного заводу, який ще в 1846 році заснували. Дві ділянки – Калинівська та Грушевська – розкинулися біля села Провалля на 587,5 гектарах.
Це був найбагатший степ серед усіх заповідників України. 792 види рослин! Серед них 29 – з Червоної книги, 11 реліктових, 135 ендемічних. На білих крейдяних схилах заввишки до 50 метрів росла солодушка крейдова – рожево-малинові квіти, рідкісний європейсько-сибірський вид. Степи тут формувалися тисячі років.
Жили тут і степові бабаки – їх охороняли з 1927 року. Літали дибки степові (найбільші коники Європи), ксилокопи фіолетові, махаони. Гніздилися червоні качки-огарі.
Провальський степ був понівечений ще у 2014-2015 роках. Зараз він на окупованій території. Жоден науковець не може дістатися туди. Ніхто не знає, чи вижила солодушка крейдова, чи повернулися бабаки.
Стрільцівський степ: століття охорони перервано війною
У 1923 році створили один з найстаріших заповідників України – Стрільцівський степ. Спеціально для степових бабаків. У 1948 році він став Державним байбаковим заповідником, з 1968-го – частиною Луганського заповідника.
1036,5 гектарів біля села Криничне. Це те, що залишилося від Старобільських цілин, які на початку ХХ століття займали понад 24 тисячі гектарів. Еталон східноєвропейських різнотравно-типчаково-ковилових степів.
Тут росло 673 види рослин, 25 видів мохів, 78 видів водоростей, 150 видів грибів. 62 види тварин із Червоної книги. А головне – унікальна популяція бабака степового. Колись жив по всій Європі, а тепер залишився тільки тут та на півночі Харківщини.
Крім бабаків, тут жили тхори степові, ласки, зайці-русаки, їжаки білочереві, лисиці, борсуки. Гніздилися журавлі степові, дрофи, стрепети, кулики-сороки, жайворонки степові. Літали дибки степові, махаони, подалірії, ксилокопи фіолетові.
У 2014 році Стрільцівський степ опинився біля лінії фронту. Пожежі 2015, 2017, 2018 років. У серпні 2021-го хтось розорав 22 гектари заповідника.
24 лютого 2022-го – знову обстріли, знову пожежі. Люди, які працювали тут, евакуювалися. Дослідження, що велися майже століття, припинилися.
Трьохізбенський степ: найбільший і найбільш вразливий
У 2008 році створили найбільше відділення заповідника – Трьохізбенський степ. 3281 гектар псамофітних степів на піщаній терасі Сіверського Дінця біля Трьохізбенки.
Парадокс: ці степи врятував військовий полігон. Десятиліттями тут не орали землю – і збереглися унікальні піщані степи. Рослинність пристосована до екстрему: спека, холод, мало води.
Тут жив сліпушок степовий – дуже рідкісний в Україні гризун. Раніше він був поширений, зараз зберігся тільки в Криму та на Луганщині.
Заповідник не встиг розгорнутися. У 2014 році – лінія фронту. Адміністрацію не встигли організувати, бо центральний офіс був у Станиці Луганській. Шість років існування – і війна. З 2014 року досліджень немає. Територія постраждала під час бойових дій. Колишній полігон знову став полем битви. Після 24 лютого 2022-го – активні бої. Чи живий сліпушок степовий – невідомо.
Байбачий яр: бабаки поза великими заповідниками
Заповідне урочище "Байбачий яр" знаходився у селі Цілуйкове Білокуракинської громади. Вздовж річки Козинка тягнулися широкі заплави та крейдяні пагорби. Навесні на цих пагорбах розквітали воронці, а у нижній частині схилів річки вільно жили байбаки.
Нині статус урочища невідомий. Територія в зоні бойових дій.
Станично-Луганське відділення: рослини з льодовикового періоду
494 гектарів на правому березі Сіверського Дінця біля Станиці Луганської. Центр Луганського природного заповідника, його найстаріша частина.
Тут ростуть реліктові види – ті, що збереглися з льодовикового періоду: волошка Талієва, шавлія кримська, чебрець крейдовий. На крейдяних відслоненнях – рослини, що більше ніде в Україні не трапляються.
З 2014 року – на лінії зіткнення, з 2022 року — окупація.
Кремінські ліси: коли горять столітні дуби
У 2009 році створили Національний природний парк "Кремінські ліси" – 28 258 гектарів у Кремінському та Сватівському районах. Найпівнічніша лісова зона Луганщини.
Ліси займали 60% території, решта – степи, луки, водойми. Понад 800 видів рослин, 38 з них у Червоній книзі України.
У цих лісах жили кабани, козулі, лисиці, куниці лісові, борсуки, зайці. Гніздилися лелеки чорні, орлани-білохвості, підорлики малі, змієїди, журавлі сірі. Жили совки, сичі, сови.
Парк створювався, щоб зберегти ліси на межі степу. Тут можна було побачити, як природа змінюється від густого лісу до відкритого степу за кілька кілометрів.
З 2022 року на території парку – важкі бої. Кремінна стала зоною знищення. Ліси, що росли століттями, горіли від обстрілів.
Заповідне урочище "Дубовий гай" – історична перлина Кремінського району Луганщини. Тут росли дуби віком понад 200 років, ясени, липи, клени. Під їхнім наметом – конвалії, фіалки, папороті. Такі рослини зазвичай у степу не ростуть. Один із найбільших дубових масивів України, який довго зберігав свій первісний вигляд.
Ще у XVI столітті на цьому місці стояла дерев’яна фортеця – захист кордонів Козацької держави. Високі стіни, міцні брами, дозорці на вежах – усе для охорони від ворогів.
У XVII столітті під час війни з Московією фортецю зруйнували. На її місці постає монастир – притулок для монахів-затворників. Вони жили відокремлено, молилися, зберігали спокій серед вікових дубів.
Наприкінці XVIII століття монастир закрили. Його будівлі перетворили на склади, а ліс навколо залишився місцем відпочинку для місцевих жителів.
У 1812 році Дубовий гай став ареною запеклих боїв між російською та французькою арміями. За переказами, саме тут зустрілися генерали Барклай де Толлі та Мішель Ней.
У ХХ столітті гай став улюбленим місцем відпочинку: облаштували майданчики, стежки, туристичні зони. Люди приїжджали сюди дихати чистим повітрям і слухати спів птахів.
Під час окупації доступ втрачено. Що з урочищем – невідомо.
Кленовий ліс: острівець біорізноманіття
Кленовий ліс – тихе і мальовниче місце між селами Нещеретове та Світле в Білокуракинському районі Луганщини. Заказник створили 30 квітня 2013 року рішенням обласної ради, щоб зберегти унікальну природу цієї місцевості. Його площа — майже 309 гектарів.
Тут простягається північна частина балки Атаманський яр, укрита степовими травами. А у верхів’ях балки ховається сам Кленовий ліс — зелений байрак серед розлогих степів, де навіть у спеку панує прохолода і пахне медом і травами.
У лісі ростуть дуби, ясени, акації, груші, липи, клени, терен, бруслина, свидина. Під деревами — суцільний килим трав: фіалки запашні, пшінка весняна, рутка Шлейхера, молочай, горошок мишачий, кропива.
Серед рослин є справжні скарби — шість видів із Червоної книги України: ковила волосиста і Лессінга, сон лучний, горицвіт волзький, тюльпан дібровний, рябчик руський. Є й рідкісні види, що охороняються в межах області — льон Черняєва, молочай крейдолюбивий, медунка темна. Рослинні угруповання Кленового лісу занесені до Зеленої книги України.
Гераськівський заказник: агроландшафт із залишками степу
15 грудня 1998 року оголосили загальнозоологічний заказник "Гераськівський". Розташований між Марківкою та селами Гераськівка і Рудівка – 5346 гектарів.
Типовий лісостеповий агроландшафт на південних відрогах Середньоруської височини. У складі: орні землі, залишки степової рослинності на схилах балок, полезахисні лісосмуги, байрачні ліси, водно-болотяні угіддя в гирлах балок.
Структура: степи – 7%, умовно-природні ліси – 6%, штучні ліси – 2%, водойми – 0,5%, орні землі – 85%. Хоч більшість території розорана, заказник зберігав важливі рефугіуми – ділянки природної степової рослинності та байрачні ліси, де могли жити дикі види серед сільгоспземель.
На схилах балок – ковила, типчак, різнотрав'я. Байрачні ліси – невеликі лісові масиви в балках і ярах степової зони. Дуб, ясен, клен, липа. Оазиси для лісових видів серед степу. Нині територія на окупованих землях.
Ми втратили багато. Солодушка крейдова у Провальському степі, можливо, зникла назавжди. Невідомо, чи вижив бабак у Стрільцівському, чи зберігся сліпушок у Трьохізбенському. Разом із цими видами згоріли роки наукової праці, зникли цілі екосистеми, які формувалися століттями. Але ж степ може і відродитися, якщо дати йому час і спокій. Коли війна скінчиться, а науковці повернуться, обстежать спалені ділянки, розмінують землю, і життя знову почне проростати: спершу — рослини, потім — звірі, потім — спів птахів.
Читайте також: Вкрадена краса: як війна відібрала в українців унікальні Баранячі лоби Луганщини.
