Східноукраїнський національний університет ім. Володимира Даля – навчальний заклад, якому за останні роки довелося пройти через немалі випробування. Перше – це переїзд із захопленого бойовиками Луганська у 2014 році. Тоді виш переїхав у Сєвєродонецьк, де став дуже важливою частиною міського життя. Через 8 років колективу знов довелося збирати речі та виїжджати з охопленої бойовими діями Луганщини. Як це вдалося зробити викладачам і студентам та як університет працює зараз, розповіла ректор навчального закладу Ольга Поркуян.
Ваш навчальний заклад вже був вимушений переїхати з Луганська у 2014-му році. Чи можна порівняти Ваше переселення у цьому році з переїздом у Сєвєродонецьк?
Порівнюючи ці два переміщення, я розумію, що було важко тоді, і ще важче зараз. У 2014-му році університет (студенти і викладачі) перемістився на базу однієї зі своїх філій: у Сєвєродонецьку університет мав 5 навчальних корпусів і два гуртожитки. Тож питання розміщення і мінімального оснащення для відновлення діяльності так гостро, як зараз, не стояло. Цього разу у нас не було такої можливості.
З іншого боку тоді, у 2014-му, потрібно було більше часу, щоб відновити всі зв’язки між викладачами і студентами. Цього року контакти підтримувались постійно, перерви були зумовлені лише тимчасовими технічними проблеми у деяких членів нашого колективу.
Що спільне – так це той стрес, який переживали і переживають переселенці від того, що втрачено все, що люди мали; що наші міста захоплені ворогом, зруйновані і пограбовані. І найстрашніше – це втрата близьких людей. Масштаб війни зараз зовсім інший, тож і психологічні проблеми більш глибокі. І не лише психологічні. У зв’язку з тим, що військові дії в нашому регіоні розвивались дуже інтенсивно і стрімко, не всі студенти встигли покинути тимчасово окуповані території. Вони мають значні проблеми з безпекою, якістю зв'язку та багато інших.
Разом з тим, на мою думку, дуже важливо, щоб була справа, яка дає сенс жити далі, яка дає впевненість, що ти не сам на сам зі своїми проблемами. І така справа для мене і для більшості моїх колег – університет.
Переміщені університети (у 2014-му їх було 17) за останні 8 років стали феноменом вищої освіти в Україні та прикладом стійкості, прагнення до розвитку та підвищення якості освіти навіть в складних умовах існування поблизу лінії фронту та перманентних бойових дій. Сьогоднішнє переміщення відбувалося важче, але за роки першого переміщення «далівці» навчилися співпрацювати для організації навчальної діяльності з міжнародними донорами-партнерами. Лише за останні 8 років університетом було реалізовано понад 50 міжнародних, національних та регіональних проєктів, створено 16 нових лабораторій та сучасних мультифункціональних освітніх просторів. Для цього в університет було залучено понад 1,5 млн євро та обладнання в рамках міжнародної технічної допомоги.
У 2022 більшість цього в Сєвєродонецьку знищено, але ми з колегами розуміємо: головне – не стіни, а - люди; ми все відновимо і відбудуємо.
Як саме проходив переїзд? Ви самі обрали нове місто чи Вам допомогли?
У лютому Міністерство освіти і науки рекомендувало нашому університету для переміщення м. Кам’янець-Подільський. І спочатку наші колеги і студенти евакуювалися саме туди, на базу Подільського державного університету. Але це маленьке містечко, в яке крім нашого університету були переміщені інші установи, орендувати житло було практично неможливо, з гуртожитками теж виникли проблеми. З цієї причини, а також зважаючи, що багато наших колег евакуювалися на той час до м. Дніпро, я звернулась до ректора Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара пана Сергія Оковитого, і він погодився допомогти нам з розміщенням. Ми дуже вдячні йому за цю підтримку.
Подальше спілкування з колегами, аналіз фактичного перебування працівників і студентів показав, що переважна їх більшість знаходиться в Києві. Ми звернулись до МОН з проханням надати нам локацію в Києві і за наказом Міністра освіти і науки зараз саме тут офіційно і по факту здійснює свою діяльність наш університет.
Як вдалося викладачам та студентам виїхати з міста, в якому відбувалися бойові дії?
Частина співробітників в перший день 24 лютого терміново виїхали з міста. Частина залишилась, бо люди тоді ще не розуміли, що відбувається. Разом з тим ситуація різко погіршувалась, обстріли стали дуже потужними, щільними. Небезпечно було навіть вийти із укриття на вулицю. В таких умовах співробітники університету взяли на себе відповідальність не тільки за безпеку своїх родин, а й за життя наших студентів. Тих студентів, що залишались в Сєвєродонецьку, ми згуртували в гуртожитку в старій частині міста, яка менше обстрілювали. Пізніше саме цей гуртожиток став хабом, через який мої колеги організували евакуацію. Вже на другий день війни була створена он-лайн Координаційна група в Телеграм-каналі, для координації дій тих, хто залишався в Сєвєродонецьку, і потім – для організації евакуації.
В результаті протягом перших двох тижнів майже 90% викладачів і студентів, що були в місті, було евакуйовано. Для цього університет за підтримки міжнародних організацій та мережі волонтерів, ще до появи «зеленого коридору», організував евакуаційні автобуси, які після вивезення співробітників, студентів та членів їх родин, безкоштовно вивозили мешканців м. Сєвєродоннецьк та м. Лисичанськ. Завдяки цій ініціативі було вивезено приблизно 5 тисяч мешканців регіону.
Усіх було евакуйовано в безпечні міста, де вже волонтери забезпечували їх предметами першої необхідності і одягом, організовували для них безкоштовне харчування.
Хочу звернути увагу на те, що саме наші міжнародні партнери та працівники міжнародних організацій з першого дня долучилися до допомоги. Іноді для цього збирали власні кошти та допомагали як з евакуацією, так і з придбанням необхідних речей для облаштування життя на новому місці.
До вирішення зазначених проблем вже в перші тижні долучились і міжнародні організації, з якими ми співпрацювали з 2014-го року. Співробітники програми імені Фулбрайта, проєктів USAID постійно були на зв’язку та допомагали університету. Наприклад, дуже велику допомогу в евакуації студентів та мешканців, придбанні обладнання надав Брайан Мілаковскі. Ми співпрацювали з паном Брайаном протягом декількох років в Сєвєродонецьку щодо проєктів розвитку. Він дуже багато зробив для відновлення Луганської області та університету. Під час евакуації він через американські фонди та меценатів знаходив кошти на допомогу.
Як швидко Вам вдалося облаштуватися на новому місці?
Перші питання, які знову постали перед університетом, – це вирішення гуманітарних проблем. Разом зі співробітниками та студентами до нових локацій університету виїхало біля 1000 членів родин. Приміщення гуртожитків, які нам надали шановні колеги з обох університетів, потребували меблів, побутової техніки, посуду, постільної білизни тощо. Майже всі: і студенти, і викладачі, і члени їхніх родин, виїжджали з мінімальною кількістю речей.
До вирішення всіх цих питань насамперед долучились громадські організації, які були створені протягом 8 років нашими студентами та співробітниками та мали на час початку евакуації декілька активних грантів (ГО «Фундація «Жіноча ініціатива», ГО «Фундація «Простір», ГО «Лабораторія розвитку Луганщини», ГО «Асоціація людей з інвалідністю»). Залишки за цими грантами за погодженням з донорами були використані для задоволення нагальних потреб життєдіяльності людей. Саме наші партнерські громадські організації першими активно долучилися не лише до допомоги університету, а й до організації гуманітарних вантажів в Луганську і Донецьку області, допомоги у забезпеченні потреб територіальної оборони (бронежилети, каски, прилади нічного бачення та тепловізори тощо).
Частину комп’ютерного обладнання нам вдалося вивезти, також допомогли міжнародні партнери. Завдяки цьому діяльність університету практично не припинялась. Після двох тижнів канікул на початку березня, необхідних для переформатування освітнього процесу в умовах воєнного стану і переміщення, ми продовжили навчання в дистанційній формі. За період пандемії коронавірусу ми суттєво розвинули базу для такої форми роботи.
Разом з тим ми розуміємо, що цього недостатньо. До звільнення нашого регіону від окупантів і на час відбудови ( в Сєвєродонецьку більшість будівель зазнала суттєвих пошкоджень внаслідок обстрілів) університет буде працювати на новій локації. І це потребує певного лабораторного обладнання. Для вирішення цього питання працюємо з міжнародними партнерами, а також розширюємо дуальну освіту. Ми в цьому маємо багаторічний досвід.
Наразі у всіх переміщених університетів та наукових установ дуже багато поточних потреб. Втім, життя триває і ми намагаємося думати про майбутнє.
Чи Ви боялися, що не встигнете почати навчальний рік вчасно?
Ні, ми були впевнені, що все встигнемо. Більше того, розуміючи, які виклики готує зима, ми розпочали 2022/2023 навчальний рік з першого серпня, щоб до грудня провести всі основні навчальні заходи. І ми не помилилися, на сьогодні осінній семестр завершили відповідно до графіку. Весняний семестр плануємо розпочати не раніше березня.
Дуже вдячна всім своїм колегам за їх самовіддану працю, а також нашим друзям-партнерам. Так, наприклад, ІТ- компанія ЕРАМ Україна відразу після переміщення університету надала допомогу з перенесенням критично важливої інфраструктури до хмарних середовищ і з технічним забезпеченням для відновлення освітньої діяльності.
Скільки студентів зараз навчається в університеті? Вони всі з Луганщини чи є і з інших регіонів?
Зараз в Університеті навчається близько 5000 студентів. Зазвичай наші потенційні абітурієнти – це мешканці Луганської і Донецької областей. Цього року склад контингенту вступників дещо змінився, а саме:
- Луганщина - 65%;
- Донеччина - 5%;
- Дніпропетровщина – 7%;
- Хмельниччина – 5%.
Решта – з інших регіонів України. Є вступники, які проживають за кордоном.
Як вирішується питання з житлом для керівництва, викладачів та студентів?
Більшість викладачів і співробітників орендують квартири, дехто живе у друзів або родичів. Частина працівників і більшість студентів проживає в різних гуртожитках. Наш студентський офіс опікується цим питанням, і студентам пропонуються різні умови з різною вартістю на їх вибір. Ми були б дуже раді, якби нам надали для тимчасового перебування якийсь вільний гуртожиток, але поки що такої можливості у нас немає.
Як відбувається навчання зараз – повністю онлайн чи є також очні заняття?
Навчання поки що відбувається онлайн, але сподіваємось, що у весняному семестрі обставини дозволять перейти до змішаної форми.
Які труднощі Вас турбують зараз як ВНЗ? Чи потрібна ще якась допомога?
Як заклад вищої освіти наш університет ставить за основну мету підготовку висококваліфікованих фахівців для розвитку нашої країни. Зараз наша країна у війні, і ми, українці, понад усе прагнемо перемоги. Але думаємо і про те, що буде далі, про відбудову України. Для цього потрібні фахівці. Тому дуже важливо зберегти кваліфіковані кадри і, не зважаючи на всі труднощі, забезпечити якість підготовки майбутніх будівельників, енергетиків, технологів і програмістів, а також психологів і педагогів, усіх інших фахівців, яких ми готуємо, і які будуть і надалі дуже потрібні Україні.
Всі останні роки ми нарощували свій науковий потенціал, у минулому році розпочали нові потужні проєкти з нашими партнерами-виробниками, деякі з них продовжуємо, деякі призупинили. Потрібні і лабораторії, і приміщення, і обладнання, і кошти на утримання персоналу.
Ніхто не знає, коли Луганщина буде повністю звільнена від окупантів. Чи готуєтеся Ви до скорого повернення до регіону?
Так, дійсно ми не знаємо, коли закінчиться війна і будуть звільнені всі наші території. Але вже зараз ми підписали меморандум про співпрацю з Сєвєродонецькою військово-цивільною адміністрацією щодо розробки і реалізації Плану відновлення та сталого розвитку цього регіону. І працюємо над стратегією відновлення, спілкуємось з бізнесом, який готовий інвестувати в майбутню відбудову, створювати робочі місця, думаємо над спільними проєктами. Нам треба буде всім дуже багато працювати. І ми до цього готові. Але спочатку – перемогти.
Автор: Єраносян Марія
