Євген, 21 рік, уродженець Сєвєродонецька
Моє місто Сєвєродонецьк — одне з найкращих у світі. Воно було затишним, красивим та комфортним для життя. Я тут народився, виріс та планував жити й далі. Усе місто можна було обійти за годину. У кроковій досяжності були найважливіші місця: лікарня, навчальні заклади, державні установи, магазини, аптеки, ринок…
До повномасштабного вторгнення про Сєвєродонецьк було відомо, що на території міста працювало Сєвєродонецьке об'єднання «Азот» - одне з найбільших в Європі підприємств хімічної промисловості з виробництва азотних добрив, метанолу, оцтової кислоти тощо. Та мало хто знає, що Сєвєродонецьк відомий своїми парками, скверами та мальовничими ландшафтами. Це місто, де можна було намилуватися природою, прогулятися затишними алеями і насолодитися красою двориків. Зелені зони створювали відчуття спокою та приємну атмосферу для відпочинку й розваг. Окрім цього в місті було доволі багато інших визначних місць, наприклад, Палац Культури хіміків, Льодовий палац, драмтеатр та ін.
В останні роки було відчутно, що життя в Сєвєродонецьку змінювалося на краще. За декілька років до повномасштабного вторгнення в місті почали облаштовувати сквери, дитячі майданчики, місця для відпочинку, вуличні тренажери та нарешті почали займатися реконструкцією деяких об'єктів, які десятиріччями ніхто не ремонтував. Я кожен день гуляв містом та фотографував його на телефон. У 2022 році я купив фотоапарат для того, щоб покращити якість своїх знімків. Сьогодні в мене є багато власних зображень, на яких бачу затишне, чисте, красиве, не спотворене війною місто. Воно назавжди залишиться в моїй пам'яті саме таким. У мене було багато планів, і більшість з них хотів пов'язати з Сєвєродонецьком.
Але 24 лютого всі ці плани обірвалися. Я впав у паніку та не знав, що робити. Війна прийшла в моє місто. Як таке можливо у ХХІ сторіччі? 8 березня 2022 я втратив свою квартиру. У той час, коли в неї влучив снаряд, я сидів за стінкою. Не розумію, як я взагалі вижив. Це наче мій другий день народження. На жаль, у квартирі залишилось багато особистих речей. Я не встиг їх забрати, бо до виїзду з міста жив у підвалі. Остаточно з міста виїхав 17 квітня. Це було найважче моє рішення, але водночас і єдиний варіант врятувати життя.
Зараз Сєвєродонецьк знищений війною. На жаль, більшість інфраструктури зруйновано. Будинки непридатні для життя - там руїни. У тих спорудах, які більш-менш вціліли, протікає дах, дірки в стінах, немає вікон. Та на початку 2023 року ситуація знову погіршилася, у місті почали обвалюватись деякі будинки.
Я вірю, що після перемоги моє рідне місто відродитися з попелу та стане ще кращим. Знову відбудують інфраструктуру, будинки, пам’ятки культури, можливо також відбудують та поновлять роботу заводів. Відновити усе це можливо, але ж людей не повернеш…
