Кирило Горбань – волонтер та активіст родом із Родинського, що на Донеччині. Свою громадянську активність він почав формувати ще під час студентства, коли події на сході України спонукали його замислитися над власним внеском у розвиток суспільства.
Виданню ТРИБУН Кирило розповів про діяльність ГО “Штука”, волонтерство, культуру та громадянську позицію в умовах війни.
«Тоді я ще був студентом в Покровську. Пам’ятаю, одного дня після пар я вийшов на головну площу міста, поруч із інститутом, і побачив над міськрадою прапор так званої “ДНР”. Було страшно. Вони вже контролювали міськраду, поліцію та інші адміністративні будівлі. Ці події сильно вплинули на мене — я зрозумів, що не хочу залишатися осторонь і хочу допомагати, робити зміни», — пригадує Кирило.
Саме тоді він почав шукати середовище, де міг би бути корисним. Він усвідомив, що активна позиція формується не лише через великі справи, а й через маленькі ініціативи у власній громаді.
«Наше містечко було невелике, шахтарське, і особливих розваг там не було. Можна було просто сходити до магазину й провести час, а можна було об’єднатися з небайдужими людьми та працювати над розвитком міста, громади, а зрештою — країни. З того часу я шукав спільноту, де можна діяти і приносити користь», — додає він.
Кирило відзначає, що активної молоді на Донеччині тоді було небагато, проте ті, хто долучався до громадських ініціатив, формували міцні горизонтальні зв’язки, які підтримували і надихали один одного.
«По пам’яті можу згадати невеликий осередок у Покровську та ще один у Мирнограді. Буквально всі поміщалися у маленькому приміщенні. Коли приїжджали фестивалі з інших міст України, вони теж шукали волонтерів. Їх було небагато, але ті люди були дуже цікаві і займалися різними проєктами», — каже чоловік.
Волонтерська діяльність не лише сформувала громадянську позицію Кирила, а й надала нові навички та досвід, які виходять далеко за межі стандартної освіти.
«До цього я робив відео, але ніколи не вмів їх знімати чи фотографувати. Потроху навчився фотографувати, трохи знімати відео, але, чесно кажучи, досі навичок не вистачає. Це та справа, де треба постійно вчитися — думаю, все життя», — ділиться Кирило. Його творчі експерименти залишалися радше особистими.
Окрім професійних навичок, волонтерство вимагає неабиякої емоційної стійкості, особливо під час кризових подій. Кирило відзначає, що вигорання стало особливо відчутним ще до 2022 року, коли робота залишала простір для відпочинку.
Треба було братися і робити. Було багато гуманітарних та інших завдань, і взагалі слова “вигоріти” у нас більше немає.
Кирило також розповів про еволюцію діяльності громадської організації у якій він працює. Спершу ГО «Штука» зосереджувалися на культурному розвитку та організації подій. «З моменту нашого формування, ще до повномасштабного вторгнення, ми займалися культурним розвитком, організовували події, працювали заради культури», — говорить він. Після 2022 року команда переключилася на гуманітарну допомогу, доставляючи необхідні речі та підтримуючи людей. Згодом, коли ситуація стабілізувалася, вони повернулися до культурних ініціатив. «Зараз намагаємося розвивати культурні події та підтримувати культуру через них», — підсумовує Кирило.
Для активіста культура є не лише сферою розвитку, а й потужним інструментом збереження національної ідентичності. Він вважає, що навіть у час війни підтримка культурних ініціатив має стратегічне значення.
«Я б сказав, що культура в якійсь мірі теж є зброєю. Коли окупанти заходять до наших міст, перше, що вони роблять — знищують бібліотеки, будинки культури, творчі простори, спалюють усе. Якщо людина знає і відчуває українську культуру, вона розуміє, що захищає. Тому розвиток культури важливий навіть під час війни. Не можна забувати про неї, інакше можна втратити власну ідентичність», — пояснює Кирило.
Водночас він зазначає, що громадські організації та волонтери стикаються з серйозними викликами, особливо ті, хто працює близько до фронту або не є вихідцями з окупованих територій.
«Проблема часто в тому, що люди, особливо ті, хто виїхав із окупованих територій до Європи, починають забувати, що війна триває, і що треба допомагати не лише волонтерам, а й військовим. Через це дуже важко збирати кошти. Наприклад, на якусь велику суму, скажімо на машину, доводиться збирати дуже довго», — каже він.
Фінансування залишається однією з головних проблем для громадських організацій. «Пам’ятаю, як після того, як США перекрили певні грантові програми, багато організацій просто закрилися. Це болюче питання для всіх», — додає Кирило.
Горбань підкреслює, що волонтерська діяльність неможлива без підтримки аудиторії та спільнот, які долучаються до ініціатив.
«Насправді в нас дуже хороша аудиторія. В Інстаграмі, коли наші колеги викладають збори, ми за тиждень можемо зібрати необхідну суму. Коли організовуємо події, приходить багато друзів та підписників. Це круто, і я ними пишаюсь — вони не забувають, хто ми і що робимо», — розповідає волонтер.
Окрім зборів коштів, важливим інструментом розвитку громадянської активності стали дискусійні клуби, які організовують колеги Кирила, зокрема в Харкові.
«Ці клуби обговорюють актуальні події, шукають активних молодих людей із громадянською позицією і створюють можливості для нетворкінгу — щоб люди об’єднувалися, мали контакти один з одним і знали, куди можна звернутися», — пояснює він.
За його словами, війна стимулює активність населення. «На жаль, це прямо пропорційно війні — ракети та бомби сильно формують громадянську позицію. Якщо людина раніше політикою не цікавилася, ракетний обстріл змінює її ставлення, як би це не звучало. Наприклад, на дискусійних клубах було багато учасників, де щодня прилітають ворожі ракети».
Активіст також оцінює розвиток волонтерства в Україні як щось більш організоване та прозоре. «З’явилося багато фондів, вони подають офіційну звітність. Але звичайні запити — наприклад, від друзів військових на снарягу чи ремонт машин — нікуди не зникли. Це класика волонтерства, яка була ще з початку вторгнення», — додає він.
Кирило Горбань відзначає, що для зміцнення громадянського суспільства в Україні важливо протидіяти зловживанням під час волонтерських зборів. «Мені здається, треба боротися з людьми, які зловживають волонтерськими коштами. Наприклад, були випадки, коли хтось збирав гроші, і вони зникали. Такі вчинки підривають довіру всього суспільства. Потрібно, щоб їх карали за законом — це дуже допомогло б укріпити віру людей у те, що гроші йдуть туди, куди потрібно», — пояснює він.
Особисте бачення майбутнього Донеччини, та інших окупованих Росією територій, у Кирила песимістичне. «Щодо деокупації — віри немає. Я песиміст у цьому питанні. Навіть якщо деокупація відбудеться, мої міста — Покровськ, Мирноград — будуть знищені. Не хочу, щоб за руїни мого міста гинули ще люди», — каже він.
Водночас його плани щодо діяльності громадської організації та особистих проєктів зосереджені на культурі та творчості.
«Щодо цілей ГО та моїх особистих — хочу повернутися до більш “приземлених” справ: робити картинки, відео, записувати подкасти. Займатися культурним осередком, який не пов’язаний з війною. Зараз ми почали співпрацю з одним із театрів у Харкові, плануємо дискусійні клуби та загалом хочемо відновити розвиток культури через різні події», — підкреслює Кирило.
Для нього волонтерство, культурні ініціативи та робота з аудиторією — це спосіб зберегти суспільство згуртованим, підтримувати людей і водночас будувати культурне майбутнє країни навіть у найскладніші часи.
Читайте також: Партизанський рух на Луганщині до повномасштабного вторгнення
