Місто Старобільськ — один із найбільших населених пунктів північної частини Луганської області наприкінці лютого та на початку березня 2022 року опинився в "тихій окупації". Попри те, що в місті не було військового спротиву, місцеві вийшли на мирні мітинги проти окупаційної армії.
Про один з таких розповіла журналістка зі Старобільська Наталія Бондар під час спілкування з командою проєкту "Привернення уваги української та міжнародної аудиторії до серйозних порушень прав людини та злочинів проти журналістів та ЗМІ, вчинених Російською Федерацією", що реалізується Національною спілкою журналістів України за фінансової підтримки шведської неприбуткової організації "Civil Rights Defenders" під гаслом “Розстріляна свобода слова”.
Ось як жінка згадує початок повномасштабного вторгнення:
"24 лютого ми прокинулися від вибухів — звуків вибухів. Хочу сказати, що наше місто знаходиться за 100 кілометрів від кордону з Росією. 2 березня наше місто було повністю вже окуповане. Хлопці, найсміливіші наші, зняли російські прапори, які вже повісили наші непрохані гості. Звичайно що, не зупинили українські патріоти ті танки, але свою громадську позицію люди висловили. Після цього, активних учасників мітингів почали, скажімо так, відловлювати по одному".
Коли вже рівень особистої небезпеки для журналістки став високим, було прийняте рішення про виїзд з окупації. На той час виїхати з окупації на підконтрольну українському урядові територію можна було якимись нелегальними шляхами: через 17 блокпостів, більшість з яких були російськими.
На території російської митниці жінці довелось пройшли через допит:
"Це був допит такий культурний, але дуже неприємний. Ну те, що там чоловіка роздягали, шукали в нього якісь там татуювання, сліди від поранень - які у вас є зв'язки з ЗСУ? Дуже хвилювалася, коли спочатку нас допитували втрьох, тоді по одному. Хвилювалася, коли чоловіка забрали й відвели невідомо куди, що і як далі буде відбуватися. Це найжахливіший спогад, навіть жахливіший ніж, коли ти сидиш в коридорі, у власній квартирі, там бах-бах-бах звідусіль".
Також Наталія Бондар розповіла про відчуття, які їй довелось пережити стосовно усвіідомлення своєї любові до України.
"Я ніколи не замислювалася над тим, як я люблю Україну. Я її дуже люблю, виявляється. Найбільші наші досягнення: наша свобода й можливість зробити вибір. Коли нас цього позбавили, тоді я зрозуміла, збагнула, яка це була цінність".
