З розвитком технологій багато речей, які колись були можливими лише у фантастиці, тепер не лише доступні, але й стали поширеними. Ще кілька років тому GPS або портативний лазерний далекомір могли б здаватися пристроями з науково-фантастичного фільму. Сьогодні ж їх можна знайти у більшості комплектів спорядження. Так само звичною річчю для військових став прилад нічного бачення pvs 14.
Технології невпинно рухаються вперед, і сучасна електроніка стає дедалі меншою, ефективнішою та дешевшою. Це стосується й приладів нічного бачення, які ще називають ПНБ або нічник. Як і GPS та лазерні далекоміри, ПНБ спочатку були розроблені для військових потреб. Однак сьогодні комерційні NVD є широко доступними. Це дуже корисний інструмент, який все більше приваблює мисливців та любителів активного відпочинку, які прагнуть додати його до свого спорядження. Найпоширеніший спосіб познайомитися з ПНБ це купити прилад нічного бачення pvs 14. Це простий, надійний та універсальний пристрій, який широко використовується армією США.
Від Німеччини до сьогодні
Проте, перш ніж ми зануримося у PVS-14, варто швидко розглянути походження сучасного ПНБ. Як і багато революційних технологічних розробок, походження нічного бачення можна простежити до Німеччини. Однією з «суперзброї» Гітлера було нічне бачення, і робота над цими пристроями почалася у 1936 році під керівництвом «Heereswaffenamt» WaPruf 8 та AEG.
Однак робота над проєктом була короткочасною і відновилася тільки у 1943 році. Під керівництвом д-ра Гартнера німцям вдалося не тільки швидко розробити, але й впровадити обладнання, яке сьогоднішній прилад нічного бачення pvs 14 вважає своїм прадідом.
ПНБ для танків
Спочатку інфрачервоні ПНБ були розроблені для танків Panther і використовувалися як обладнання для водіїв на постачальних вантажівках. Хоча німці почали працювати над нічним баченням у 1936 році, справжнього прогресу вони досягли лише у 1943 році. У той же час американські інженери також працювали над створенням пристрою нічного бачення для використання на карабінах М1.
Результатом їхньої роботи став снайперський приціл T-120, розроблений наприкінці 1943 року. Він складався з інфрачервоного прожектора та вертикального руків'я, яке кріпилося під переднім ців'єм, а також прицілу, здатного виявляти інфрачервоне світло, що кріпився на приймач. Звісно це був ще далеко не прилад нічного бачення pvs 14.
Уся система важила 21,3 фунта, включаючи джерело живлення та батарею на 6 вольт. Дальність дії становила від 70 до 100 ярдів. Американські підрозділи вперше використали ці ранні активні ПНБ у квітні 1945 року на Окінаві. Хоча було розгорнуто менш як 500 одиниць, вони відповідали приблизно за 30% усіх втрат японців від стрілецької зброї під час першого тижня цієї кампанії. Попри цей ранній успіх, некомпетентність армії США перешкоджала належному розгортанню обладнання нічного бачення до війни у В'єтнамі.
ПНБ для стрілецької зброї
Німецька армія запитала переносний ПНБ для використання на стрілецькій зброї у жовтні 1944 року. Він був призначений для захисту бронетанкових підрозділів від нічних атак піхотних танкових вбивць. І вже цей пристрій прилад нічного бачення pvs 14 вважає своїм дідом.
У цей час було запрошено розробку малого інфрачервоного телескопічного прицілу для нової зброї Sturmgewehr 44. Протягом п'яти місяців було розроблено та впроваджено робочу модель Zielgerat 1229, яка отримала кодову назву «Вампір». Як і американський дизайн, вона дозволяла стрільцеві виявляти та атакувати цілі в повній темряві завдяки електронному виявленню невидимого інфрачервоного випромінювання.
З того часу прилади нічного бачення значно просунулися вперед. Сучасні пасивні прилади нічного бачення працюють на основі підсилення доступного навколишнього світла, такого як місячне або зоряне світло. Світло перетворюється на електрони, які потім проходять через пластину з мільйонами каналів, де вони множаться. Цей процес створює зображення, яке можна побачити через окуляр.
