Яблучно-Медовий Великий Спас, що традиційно відзначали 6 серпня (19 серпня за старим стилем), завжди мав для українців особливий, майже магічний сенс. Це був не лише день освячення перших плодів та меду, а й важливий момент у селянському календарі — підсумок літньої праці та початок підготовки до осені. Завдяки унікальним спогадам Пелагеї Прокопівни Шевченко (1892 року народження), записаним 1975 року в селі Нижньобараниківка на Луганщині, ми маємо змогу поринути в автентичну атмосферу святкування Спаса нашими предками.
Редакція ТРИБУН надає нижче задокументовані спогади зі збереженням стилю мови оповідача.
Спас і яблука на покуті
На посвяту в церкву несли кошики з першим врожаєм та свіжим медом. Великий Спас був підсумком роботи пасічників та початком збору яблук у садках, а після нього бджоли вже готувалися до зими.
"Через 5 днів після Маковія святкували Великий Спас, в народі його називали Яблучно-Медовим. На посвяту, в день Великого Спасу, в церкву несли кошики з першим врожаєм яблук та горщики з свіжим, добутим напередодні медом, щільники-язички в полумисках. Великий Спас — підсумок роботи пасічників, і початок збору врожаю яблук у садках. Після Великого Спасу меду вже не чекай, бджілки готуються вже до зими, та й медоноси вже відцвітають і роси холодні, нектар не виділяється. Тому ті, в кого були колодки бджіл, а вони були в селі майже в кожного, за 2-3 дні до Великого Спасу, перебирали рамки, починали скорочувати сім’ї, вилучали пусті вощини, сортували медові рамки, які на зиму бджолам, а які на відкачку. Після відкачки свіжим медом ділилися з родичами, сусідами, з тими, у кого його не було, адже на великого Спаса у бідній і багатій родині на столі мали стояти мед та яблука", — розповідає Пелагея Прокопівна.
У селі існувала сувора заборона їсти яблука до свята. Фруктовий садок був обов'язковою умовою ще при виборі місця під майбутню забудову обійстя.
"До Спаса забороняли їсти яблука, бо з’їсти їх вважалося гріхом, а якщо і дозрівали якісь ранні сорти, то поважні бабусі, в яких вже не було сили жнивувати, різали їх на сушку. За день до Яблучного Спасу господар знімав в своєму садку, перший яблучний врожай. Садки були майже в кожному дворі, адже при виборі, місця під забудову нового дворища перевіряли, чи ростуть там фруктові дерева чи ні і тільки після того розпочинали будівництво", — згадує жителька Нижньобараниківки.
Перші зірвані з дерева фрукти мали особливе значення. Їх не їли одразу, а відносили на покуть, щоб посвятити наступного дня в церкві.
"Перше зірване з дерева яблуко господар передавав господині, а вже наступні дітям. Ці яблука вони відразу не їли, а відносили і клали у святе місце, на стіл, що стояв на покуті. В день Великого Спасу яблука, які переночували на покуті, відносили в церкву щоб посвятити, лише потім їли їх", — додає Пелагея Шевченко.
Побут та пісний стіл
Гучних гулянь на Спас не влаштовували через Успенський піст, а друга половина дня залишалася робочою — селяни продовжували обмолот зерна та підготовку до осінньої сівби.
"На Великого Спаса шумних гулянь не було, навіть серед молоді, бо ж останні дні Посту. Їли пісні коржі з медом та яблуками. Друга половина дня була робочою: продовжували обмолот зерна в снопах , віяли, готували до осінньої сівби зерно", — йдеться у спогадах.
Цей день мав значення і для молоді. Хлопці радилися з старшими про одруження та шукали старост, а дівчата дбали про свою долю через допомогу нужденним.
"В цей день парубки йшли до мудрих дідів за порадами стосовно одруження, просити їх бути у них на сватанні за старосту. Дівчата на Великого Спаса розносили бідним, хворим і знедоленим яблука та воскові язички з медом, задобрюючи свою долю", — розказує Пелагея Прокопівна.
Традиційного хліба в ці дні ще не пекли через налаштування млинів, тому борошно робили вдома вручну та готували пісну випічку й садовину.
"В ці дні хліба ще не пекли, бо мірошники ще налагоджували роботу млинів. Пекли лише книші, крученики, перепічки та пишки, борошно на них отримували перебиваючи зерно в домашніх ручних мельничках і ступках. В ці дні люди дотримувалися суворого Посту, вся їжа була пісною, вдосталь їли яблука, груші, кавуни і дині.", — підсумовує мешканка Луганщини.
Спогади Пелагеї Прокопівни відкривають Спас як глибокий етичний та господарський орієнтир українського села. Це свято співчуття, взаємодопомоги та поваги до землі й старших, де кожен ритуал єднав громаду й нагадував про важливість турботи один про одного.
Читайте також:
Що робили на Маковія на Луганщині: обряд “Спасової бороди” і шана криницям
Від Дідуха до хлібного вінка: жнивні обряди, які берегли на Луганщині
Тихон Тихий і Тихон Толока: як на Луганщині лікувалися росою, місили саман босими ногами та гуртом будували хати
