На окупованих територіях, зокрема на Донеччині та Луганщині, залишаються українці, які з різних причин не змогли виїхати. Вони живуть в умовах, де будь-який прояв ідентичності — розмова рідною мовою, публічний коментар, допис у соцмережах або навіть спілкування з родичами на вільній території — може стати підставою для переслідування. Російські спецслужби та місцеві псевдоструктури ведуть постійний моніторинг діяльності жителів, вишукуючи тих, хто не виявляє “лояльності” до окупаційної “влади”.
Журналістка видання ТРИБУН розібралася, за що переслідують цивільних та як виглядають“підвали” в окупації.
Система репресій на ТОТ
Система політичних переслідувань набула масового характеру. Цивільних затримують без оголошення причин, вивозять у невідомих напрямках, тримають у нелюдських умовах. За даними на червень 2025 року, у захоплених регіонах налічується щонайменше 572 випадки політично вмотивованих затримань.
Окупанти не церемоняться з вибором місць для катівень — ними стають підвальні приміщення, гаражі, покинуті будівлі, а подекуди навіть школи. Свідчення постраждалих вказують на те, що тортури застосовуються системно: людей б’ють, тримають без їжі та води, не дають спати, завдають тілесних ушкоджень, щоб зламати волю або вибити зізнання у вигаданих злочинах.
Фабрикація кримінальних справ стала тут звичною практикою. Співробітники російської служби безпеки (ФСБ) оформлюють “доноси” на тих, хто мав необережність висловити підтримку Україні, або на тих, на кого вказали сусіди чи знайомі. Далі з’являються сфабриковані докази, свідчення “таємних очевидців”, які нібито бачили чи чули щось заборонене. Справжня мета таких переслідувань — це не покарання за конкретне діяння, а залякування: щоб кожен житель знав, що за необережне слово можна опинитися в підвалі без права на захист чи зв’язок із рідними.
Окремою формою тиску є використання адміністративних важелів. Людям, які відмовляються брати російський паспорт, погрожують конфіскацією майна, депортацією, виселенням. Паспортизація тут виступає не добровільною процедурою, а інструментом фільтрації: хто не отримав “червону книжечку”, той потенційно “неблагонадійний”. На блокпостах влаштовують рейди, перевіряють папери, і якщо людина не має російського громадянства або викликає підозру, її можуть затримати без пояснень.
Більше про це читайте в матеріалі: Рейди, залякування, примус: як Росія мобілізує українців в окупації.
Так звана “влада” також активно тисне через дітей. У школах та дитсадках малечу змушують брати участь у пропагандистських заходах, писати листи підтримки російським військовим. Якщо батьки відмовляються або сама дитина демонструє проукраїнську позицію — покарання лягає на родину. Псевдопосадовці складають адміністративні протоколи, викликають опікунів на бесіди, а дітей відраховують із навчальних закладів.
Цифровий нагляд став ще одним елементом системи стеження. У навчальних закладах впроваджені програми, які за допомогою штучного інтелекту відстежують “заборонену символіку” в соціальних мережах студентів. Будь-який допис, репост чи фото, яке можна потрактувати як проукраїнське, фіксується, а автора або відповідальних за нього осіб притягують до відповідальності. Люди починають боятися говорити телефоном, обговорювати новини з сусідами, навіть виходити на вулицю в одязі певних кольорів.
Усе це створює атмосферу, де недовіра стає нормою. Так звані “доноси” заохочуються на офіційному рівні — сусіди пишуть на сусідів, колеги — на колег, учні — на вчителів. Кожен потенційно може стати жертвою й кожен — агентом стеження. У такій ситуації людина, яка навіть не вчинила нічого протизаконного, опиняється в постійному страху: за себе, за дітей чи за власну домівку.
“Один донос — і тебе вже не існує”, — так виданню ТРИБУН описала життя в окупованому Луганську письменниця Єва Вайда, яка виїхала у 2024 році.
Метою всіх цих методів є не лише покарання окремих активістів чи патріотів. Йдеться про ширший задум Росії — знищити саму можливість спротиву, позбавити людей волі до опору, викорінити будь-який прояв української ідентичності.
Кримінальні переслідування катів: справи, відкриті українськими правоохоронцями
Українські правоохоронні органи документують злочини, скоєні на ТОТ, та притягують до відповідальності осіб, причетних до катувань і жорстокого поводження з цивільними та військовополоненими. Розслідування проводяться на підставі свідчень постраждалих, яким вдалося вибратися з окупації, а також матеріалів, зібраних у ході оперативно-слідчих дій. Фігурантами справ стають як колишні українські правоохоронці, які перейшли на бік ворога, так і російські військові.
У квітні 2022 року в селищі Макіївка на Луганщині бойовики “Ахмату” на чолі з ватажком на прізвисько “Лобзик” увірвалися до оселі місцевої жительки, зв’язали її та відвезли до катівні в захопленій гімназії. Там жінку катували електрострумом, били металопластиковою трубою, тримали прикутою до батареї, вимагаючи адреси родин українських військових. Потерпілій вдалося втекти. Ватажку заочно повідомлено про підозру за ч. 2 ст. 28 та ч. 1 ст. 438 КК України (жорстоке поводження з цивільним населенням та інші порушення законів та звичаїв війни, вчинені за попередньою змовою групою осіб). Аналогічні дії інкримінують бойовику Магомеду Уздорбієву, який брав участь у тих самих подіях.
А тим часом Луганська обласна прокуратура передала до суду справу експравоохоронця з Кадіївки, який став “слідчим прокуратури ЛНР”. Навесні 2022 року він з озброєними спільниками вдерся до будинку мешканця Старобільська, вдарив прикладом по голові, зв’язав, бив, погрожував убивством, понад 12 годин тримав без води та їжі, змушуючи “зізнатися” у співпраці зі ЗСУ.
У червні 2026 року Донецька облпрокуратура оголосила вирок двом уродженцям Луганщини — військовослужбовцям 6-го мотострілецького полку ЗС РФ. У липні 2022 року вони затримали подружжя фермерів у Бахмутському районі, замкнули в льосі, потім — у підвалі, допитували, били чоловіка, погрожували жінці, а згодом вивезли в поле без води та їжі. 4 доби потерпілі йшли окупованою територією, перш ніж вибратися. Обох заочно засуджено до 12 років ув’язнення.
У травні 2026 року вирок отримав “старший оперуповноважений МВС ЛНР”, який на Харківщині затримав подружжя, вивіз на завод, бив гумовим кийком, катував електрострумом, стріляв біля голови жінки, завдав удару по голові, від якого вона знепритомніла. Його засуджено до 12 років ув’язнення за ч. 2 ст. 28 та ч. 1 ст. 438 КК України.
Крім того, СБУ задокументувала діяльність 12 колишніх українських правоохоронців, які долучилися до окупаційних “силових структур”. Серед них — “заступник коменданта” з позивним “Грек”, який викрадав, катував і вербував громадян; начальник ізолятора з Нової Каховки, що виїжджав за адресами проукраїнських активістів; “експерти-криміналісти”, які фабрикували докази; “очільник поліції” Старобільська та пенсіонер МВС, який став “начальником карного розшуку” у Волновасі. Усім інкриміновано ч. 7 ст. 111-1 КК України (колабораційна діяльність) — покарання передбачає до 15 років позбавлення волі.
Основними статтями кваліфікації є частини 1 та 2 статті 438 КК України (порушення законів війни) та стаття 111-1 (колабораційна діяльність). Розслідування ведуть слідчі СБУ спільно з обласними прокуратурами та Офісом генпрокурора. Попри те, що більшість фігурантів перебувають на окупованих територіях або на території Росії, українські правоохоронці збирають доказову базу для майбутнього притягнення до відповідальності.
Статті, які “шиють” окупанти, та що вони означають
Російські спецслужби та псевдосуди систематично порушують кримінальні справи проти місцевих жителів в окупації. Приводом може стати будь-що: публікація в соцмережах, розмова з родичем, який захищає Україну, фотографія наслідків вибуху чи грошовий переказ на благодійний фонд. Основний масив справ, які передають до підконтрольних РФ “Верховних судів ДНР/ЛНР”, стосується звинувачень у “державній зраді”, “шпигунстві”, “екстремізмі” та “фінансовій допомозі Україні”. Кожна з цих статей передбачає від 10 до 20 років позбавлення волі за ворожим законодавством.
Найпоширеніша — стаття 275 Кримінального кодексу РФ (“державна зрада”). Її інкримінують тим, хто, зокрема, нібито передавав інформацію українській стороні.
Таке звинувачення отримала 20-річна жителька Маріуполя Вікторія Максименко — за версією окупантів, через Telegram вона передавала ГУР дані про дислокацію Росгвардії. “Верховний суд ДНР” призначив їй 13 років колонії загального режиму з обмеженням свободи ще на рік.
У Донецьку за статтею 275 затримали лікаря прямо на робочому місці — нібито він “зливав” інформацію про переміщення російських військ у Харцизьку та Макіївці, а також про поранених, які надходили до лікарні.
Жінку з Донецька затримали за фото військових вантажівок із снарядами, які вона нібито надіслала до Telegram-бота СБУ. На відео, оприлюдненому окупантами, вона каже: “Я розумію, що передана мною інформація може бути використана проти безпеки РФ”.
Окрема категорія — фінансова допомога Україні. 21-річний Данило Єфімов зі Сніжного виріс в окупації, самостійно вивчив українську, планував вступати до Київського університету. У 2023 році його затримали через перекази на рахунок фонду Сергія Притули. Псевдосуд кваліфікував це як “фінансову допомогу іноземній державі в діяльності, спрямованій проти безпеки РФ”, і призначив 12 років ув’язнення. У колонії він сильно схуд, харчується раз на день, у закладі немає стоматолога, а до міської лікарні звертатися боїться. Попри все, хлопець пише вірші українською.
Стаття 280 КК РФ (“публічні заклики до екстремістської діяльності”) застосовується за висловлювання в соцмережах. Так, у червні 2026 року в Донецьку затримали 51-річного чоловіка, який у Telegram написав, що треба “спалити” росіян за кожного українця. Проти нього порушили кримінальну справу.
Навіть адміністративне переслідування використовують як залякування. 19-річний студент з Луганщини, який зняв наслідки атаки БПЛА й опублікував кадри в місцевому чаті, отримав штраф за “порушення режиму воєнного стану”. Йому пригрозили, що зйомка наслідків ударів може мати серйозні наслідки.
Найяскравішим прикладом затримань стала справа правозахисника Максима Давидова з Донецька, який допомагає незаконно мобілізованим. Його окупанти переслідують роками: у квітні 2025-го викрадали й катували, у липні — вривалися у квартиру в масках, у лютому 2026-го — затримали біля ізолятора одразу після звільнення. Йому інкримінують частину 5 статті 327 КК РФ (“використання підробленого документа”) — через те, що він називав себе “народним депутатом Верховної ради ДНР” і надавав радянський паспорт. Під час затримання його били, викручували руки, душили, під тортурами змусили розблокувати телефон. Медичний огляд сфальсифікували: “швидка” зафіксувала тиск 160 на 110, а у висновку псевдолікарки все виявилося “в нормі”. Його намагалися направити на психіатричну експертизу, але визнали осудним.
Для людей, які опиняються за ґратами, це означає реальні роки в колоніях, де тортури, холод, голод і свавілля стають звичною справою.
Система тортур: звіт ООН
За даними Місії ООН, українських цивільних систематично катують у понад сотні місць утримання — на території Росії та в окупованих регіонах. Серед методів — імітації розстрілів, удари струмом, побиття, принизливі пози, позбавлення сну.
“Це широкомасштабні та систематичні тортури. Вони були задокументовані в кожній області окупованої території, а також у десятках регіонів Російської Федерації”, — заявила голова Місії ООН з моніторингу прав людини в Україні Даніель Белл.
ООН опитала 215 колишніх в’язнів, однак доступу до 114 установ на ТОТ і ще 28 — у Росії не отримала. За даними української влади, від початку вторгнення затримано близько 15 тисяч цивільних, щонайменше 1 800 — досі в неволі. ООН підтвердила понад 400 випадків незаконного утримання, зазначаючи, що реальна кількість значно більша.
Важливо зазначити, що лікарі іноді долучалися до тортур або не надавали допомоги. Через катування та відсутність лікування підтверджено 36 смертей.
“Це не були випадкові інциденти, і було б малоймовірно або неможливо, щоб відповідальні особи не знали, що це відбувається”, — наголосила посадовиця.
Звідси можна підбити підсумок, що в окупації люди живуть у постійному страху. Їх переслідують за будь-який прояв української позиції — за мову, коментарі в мережі, допомогу рідним чи навіть звичайну розмову. Окупанти залякують, викрадають, катують, кидають у підвали та саджають на довгі роки за сфабрикованими статтями. Світ фіксує ці злочини, але поки правосуддя не настало, люди щодня платять найвищу ціну за те, що залишаються українцями.
*Цей матеріал створено в межах проєкту Інститутом масової інформації за підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів. Зміст публікації не відображає офіційну позицію ІМІ та Королівства Нідерланди.
Читайте також: Фільтрація в 2026-ому: як у Шереметьєво перевіряють українців і чому відмова означає заборону вʼїзду на десятиліття.
