Щоденна робота військовослужбовців у територіальних центрах комплектування рідко буває спокійною. Бійці, які втратили здоров'я на фронті, стикаються з недоброзичливістю, погрозами та навіть фізичними нападами під час виконання своїх нових обов'язків. Чимало цивільних запитують: "Чому самі не воюєте?" — не підозрюючи, що перед ними можуть бути ті, хто вже побував у самісінькому пеклі війни.
У матеріалі видання "Армія Inform" розповіли історії п’ятьох бійців, які після важких поранень перейшли до ТЦК і продовжують свою службу, змінивши автомат на документ.
Головний сержант Микола, позивний "Ніксон", до широкомасштабного вторгнення був підприємцем у Харкові, але з перших днів війни вступив до лав військових і воював на Донбасі, а згодом на Херсонщині. Після серйозних поранень і видалення правої нирки він опинився в Ужгородському ТЦК. Микола зізнається, що його мета — повернення кордонів України до рівня 1991 року, і він твердо вірить, що ніхто, окрім українців, цього не зробить.
Стас Югас, наймолодший серед військових Ужгородського ТЦК, у свої 20 років уже має важкі поранення. Уламки влучили в ногу хлопця, яка тепер містить титановий стрижень. Хоча статус "обмежено придатного" його пригнічує, Стас мріє повернутися на фронт до своїх побратимів, яких вважає своєю родиною.
"На жаль, мало хто знає, що в центрах комплектування служать насамперед люди, які переведені з бойових частин. Ну не може так бути, що доки я служив в піхоті — я був героєм для свого народу, а як став служити тут, то вже, м’яко кажучи, не герой", — зауважив один з бійців.
Інші історії військовослужбовців читайте за посиланням.
