“Я думав, що “Азов” – це підрозділ радикалів, що тут усі холодні ідеологи. Але реальність виявилася зовсім іншою: тут звичайні хлопці, які завжди прикриють твою спину. Саме тут я зрозумів, що таке справжня родина”, – говорить кулеметник Джем.
Його історія – це шлях від сумнівів до служби, бої в Нью-Йорку, болючі втрати та віра в побратимів, які стали сім’єю. Детально – в інтерв’ю виданню ТРИБУН.
Псевдо з витівки
Позивний Джем з’явився майже випадково.
“Все дуже просто. Це пішло ще з базового курсу бойової підготовки. Пробачте, мої майбутні побратими, але під час курсу ми з другом після відбою бігали в наметове містечко й крали джем. Ближче до кінця навчання всі почали вигадувати собі псевдо, а в мене була справжня творча криза. Я не міг придумати, яке ім’я обрати. Тоді я звернувся до товаришів й сказав: ‘Хлопці, давайте голосувати. Хто за те, щоб моє псевдо було Джем?’ Усі підтримали ідею. Так і сталося – з того часу я Джем”, — розповідає військовий.
На службу Джема забрали у 2020 році. Тоді він навіть не розглядав “Азов” як можливий підрозділ для себе.
“Я вважав, що мені бракуватиме ідейності, хоробрості. Але так сталося, що мене не прийняли в інший підрозділ, і я вирішив спробувати тут. Потрапивши до “Азову”, я зрозумів, що це не радикали, а професійні, звичайні люди, які підтримують один одного. Їхній підхід до служби мене вразив”.
Джем перевівся в “Азов” у 2023 році.
“Коли я перевівся в “Азов” і проходив співбесіду по телефону, одразу клопотав, щоб мене направили в піхоту. Для мене піхота — це максимальний андеграунд. Тут справжні чоловіки, тут ти можеш перевірити себе на характер, дух, витривалість. Це місце, де ти розумієш свої межі й водночас розширюєш їх. Тут можна навчитися цінувати людей, здобути ті життєві уроки й принципи, яких раніше не мав. Але, на жаль, не всі розділяють такі погляди. Багато хто зараз обирає інші напрями: хтось стає дронщиком, хтось іде на тилові посади. Піхота сьогодні менш популярна, і це трохи засмучує, бо саме тут формується справжній бойовий дух і характер”.
Перші враження від служби в “Азові” стали для Джема несподіванкою.
“Мені є з чим порівнювати, і я знав, що таке погана організація, – розповідає він. – Коли я прибув у підрозділ, мене вразив рівень підготовки до виконання задач. Пам’ятаю свій перший брифінг: друг “Разбой” зібрав нас, новачків, і все було настільки злагоджено, що я одразу відчув – тут не просто служать, тут прагнуть досконалості”.
Джем зазначає, що ця досконалість проявляється у деталях.
“У нас не кажуть ‘каска’ – лише ‘шолом’. Не ‘передок’, а ‘передній край’. Це може здаватися дрібницями, але саме так ми ростемо й демонструємо, що не звичайні військові, а ті, хто ставить планку високо”.
Для нього “Азов” став більше, ніж військовим формуванням.
“Ми стаємо родиною через довіру. Це починається на побутовому рівні, коли ти впевнений у людині, яка поруч. Але головне – це довіра на виїздах. Ти не можеш не довіряти побратиму, який прикриває тебе. У бою все проявляється: дружба, взаємодопомога, справжній характер”.
Призначення на посаду кулеметника було для Джема викликом.
“Спочатку я радів: кулемет – це круто. Але на другому виїзді зрозумів, наскільки це важко. Зброя громіздка, важка, а ти дивишся на хлопців з автоматами й заздриш, бо вони моторніші”.
Ситуація змінилася завдяки Фінчу, який допоміг Джему опанувати складності нової ролі.
“Він показав мені, що кулеметник – це не про тягар, а про відповідальність і точність. Завдяки його порадам, підтримці побратимів і власним зусиллям я вирішив: якщо вже кулеметник, то буду найкращим”.
Це рішення стало для військового рушієм. Він вивчав техніку, спілкувався з досвідченими колегами, вдосконалювався сам і почав ділитися знаннями.
“Якщо хтось потрапить до мене на навчання, гарантую – легко не буде. Але це зробить вас сильнішими”.
Головне, що тримає Джема в підрозділі, – це не лише дух братерства, а й високий моральний рівень.
“Тут командири разом із нами. Друг Разбой, друг Фінч – вони поруч на передовій. Це мотивує і змушує рівнятися на них. Ми всі в одній команді, і від цього залежить наше життя”.
Для Джема “Азов” – це приклад довіри, відповідальності й постійного зростання.
“Ми не просто військові, ми — ті, хто прагнуть більшого. У бою ти бачиш, хто ти є, і розумієш, що поруч люди, які завжди прикриють тебе. Саме це робить нас справжньою родиною”, — говорить військовий.
Бойове хрещення та втрати
Бойове завдання в Нью-Йорку стало для Джема справжнім випробуванням.
“Я вам чесно скажу: досвід, який я отримав там, перекрив усе, чого я навчився під час ротацій у лісі. Це було не лише про бойові навички, а й про зміну ментального погляду на життя. Усе почалося з моєї першої ротації на позиції разом із другом Скіном, старшим медиком. Вже за годину після нашого прибуття на передній край стало гаряче,” – згадує Джем.
Він розповідає, як підрозділ тримав оборону електростанції.
“Через нашу позицію проходили суміжники. Було добре чути, що “наші” – суржик, характерна лайка, але по радіо про них нічого не повідомили. Ми їх пропустили, все було спокійно, але за кілька годин усе змінилося”.
Уночі Джем вирішив перепочити, залишивши кулемет побратиму. Але його розбудили звуки стрільби й крики.
“Я прокинувся від криків: ‘Здавайся, **дар!’ Я вийшов із ангара й зрозумів, що це серйозно. Найстрашніше було те, що я залишився сам, тільки зі своїми думками. До мене почали підступати противники. Спершу я подумав, що це наші суміжники, але швидко збагнув – це ворог. Я мав при собі лише короткий пістолет, тож почав стріляти. Один впав, але згодом підвівся й почав тікати. Зрештою ми знищили двох, одного поранили, а ще вдалося перехопити їхню радіостанцію, що стало нашою перевагою”.
Джем пригадує, як ворог намагався повернути позицію наступного дня. Разом із другом Скіном вони знову помітили рух.
“Тоді в мене вже не було сумнівів, що це вони. Я розбудив друга Джмеку, схопив його зброю, і ми готувалися до контакту. Ворог нарізав кут, його зброя була напоготові, але я випередив. Перший постріл пішов у плиту, потім ще один, і вони почали відступати”.
Ця ніч обійшлася дорого: і Скін, і Джмека отримали поранення.
“У друга Джмеки почалася масивна кровотеча, і він почав втрачати свідомість. Його стан швидко погіршувався: язик заплітався, обличчя ставало все блідішим. Але друг Скін, завдяки своїй майстерності, за лічені хвилини зумів стабілізувати його. Він провів необхідні маніпуляції й буквально повернув Джмеку до життя. Це сталося в останній день нашої ротації, коли я вже прийняв командування позицією. На жаль, їм обом довелося вийти на лікування через серйозні поранення”.
Найболючішим випробуванням у Нью-Йорку стали втрати.
“На одному з виїздів я втратив двох близьких друзів – друга Барда і друга Ванча. Це не просто побратими, це люди, які відігравали в моєму житті дуже велику роль. Усвідомлювати, що їх більше немає, – важко. Але вони назавжди залишаться з нами у спогадах і серцях”.
Джем пригадує, як часто бої на позиціях змінювали його уявлення про себе.
Таланти, творчість і дух родини
“Наш підрозділ багатий на таланти, і це не перебільшення. У нас є побратим, який майстер на всі руки. Він буквально своїми руками зварив причіп, який нам дуже потрібен був для роботи. Є інший, хто вміє фристайлити, та так, що слухати можна годинами. А ще один може ідеально гавкати, як собака, і це реально круто!”, – захопливо розповідає боєць.
Не обійшлося й без художників: декілька побратимів чудово малюють, зокрема займаються графіті.
“Ми виїжджаємо на околиці, наприклад, Слов’янська, маючи трафарети своїх шевронів: азовський, бригадний та нашого взводу. Це більше, ніж малюнки, – це наш прояв креативності. Ми показуємо, що ми не лише бойовий, але й творчий підрозділ. Ми виконуємо задачі й водночас залишаємо свій слід мистецтвом”.
Попри важкі бойові умови, у підрозділі підтримують психологічний стан кожного.
“Якщо мене щось турбує, я завжди можу підійти до будь-кого з наших хлопців і поговорити. Тут це нормально: допомагають і словом, і ділом. У нас не вітається тримати проблеми в собі, і це створює справжнє відчуття родини”.
Особливе місце в підрозділі займає символіка.
“Це була ідея друга Разбоя, – ділиться боєць. – Спочатку зробили футболки, потім прапор, а далі плануємо серію стікерів із крилатими фразами наших побратимів. Але є одне правило: отримати ці речі можуть лише ті, хто проявив себе. Це не просто атрибутика, це своєрідна нагорода, якої треба заслужити”.
Враження Джема від колективу були сильними ще з перших днів служби.
“Я одразу помітив, як наші командири працюють нарівні з усіма, – розповідає військовий. – Друг Разбой, друг Фінч, друг Скін – вони завжди поруч, разом із нами на передньому краї. Це надихає. Коли бачиш таких людей, хочеться бути кращим. Вони — приклад для нас усіх”.
У підрозділі не просто працюють, а створюють простір, де кожен відчуває себе важливою частиною команди.
“Це не просто про службу. Це про довіру, взаємоповагу й підтримку, які перетворюють нас на справжню родину”, – підсумовує Джем.
