Бабуся двох маленьких дітей зателефонувала на “гарячу лінію” волонтерської організації з проханням вивезти онуків із Добропілля на Донеччині. Як з’ясувалося, батьки Кароліни та Ельдара загинули — їхній автомобіль потрапив під удар ворожого безпілотника.
Про це йдеться в репортажі бригади НГУ “Рубіж”.
За словами волонтерів, жінка повідомила про трагедію після того, як їй розказав знайомий: подружжя загинуло на місці, тіла так і залишилися лежати на вулиці. Сама бабуся не знала, як діяти, і боялася навіть виходити надвір. Вона доглядала за онуками без підвалу чи укриття, під постійними обстрілами.
Пенсіонерка розповіла, що родина вже виїжджала раніше — у Запорізьку область. Та потім повернулися додому, під обстріли.
Добропілля на той момент вже було фактично знищене. За словами волонтера, вцілілих будинків там майже не залишилось — лише руїни. Усі в’їзди до міста перебували під контролем російських дронів, Добропілля регулярно потрапляло під артилерійські та авіаційні удари.
Безпілотник, який убив батьків, працював у режимі самонаведення на рухомі цілі й відпрацював по мирних.
Волонтери спочатку перевірили адресу, переконались, що діти там справді є, і забрали їх разом із бабусею. Евакуація відбувалася за співпраці з підрозділом поліції “Білий Янгол” на броньованій машині — малечі пояснили, що вони їдуть у подорож. Хлопчику 9 років, дівчинці — 6, вона ще навіть не ходила до школи.
“У них погляд був дуже наляканий, хоча усмішка в Кароліни не сходила. Мабуть, батьки робили все, щоб діти не дуже боялися”, — ділиться військовослужбовець 4-го батальйону оперативного призначення “Сила Свободи” бригади “Рубіж” “Коп”.
Кароліна та Ельдар не їли з попереднього дня. Бійці пригостили їх їжею перед виїздом.
“Коли ми займалися евакуацією, страх був не за себе, а за те, що вони (евакуйовані — ред.) можуть загинути”, — розповідає “Коп”.
Тіла загиблих батьків теж пізніше забрали. Військові підкреслюють: люди нерідко погоджуються виїжджати лише після того, як хтось поряд гине або отримує поранення.
Читайте також: "Ранок починається не з кави, а з КАБів": як відчувається зараз життя на Донеччині.
