Рівно п'ять років тому я вийшов з київського офісу швейцарського "Risk Reduction Foundation" в Пассажі на Хрещатику і випадково стикнувся лице в лице, ледь не вдаривши його (я дуже неграбний і маю дурну звичку ідучи думати, через що мав купу проблем з ногами включно з переломами) з чоловіком у аліганцькому темно-синьому костюмі, картатій сорочці, з делікатно-красивою хустинкою в нагрудній кишені і непропорційно великими долонями - явно, людина заробляла на хліб руками важкою працею. Години через дві я почув, що він колись працював трактористом.
_____
Познайомились отак просто на вулиці. Вкрай символічно.
Бо слово "вулиця" має водночас інше значення - політичне. І саме на вулиці бачиш, хто собою що являє. Особливо це відчувалося: 2011 - чорнобильські акції під Кабміном (довелось лягати під мусорських бобік, на даху якого він виступав), , 2012 - блокування офісу Ахметова на Десятинній проти забудови Андріївського узвозу (тоді довелось закривати його спиною, яка після того стала чорно-синя від гематом майстерних беркутівців у штатському), 2013 - мої пекельні вибори на 94 окрузі (тоді він постраждав не менше мене), 2013-14 - Революція гідності, коли він ліз в саме пекло подій, штурм Чернігівської ОДА, перші поїздки на Схід, силові операції проти сєпарських вождиків і т.д., і т.п., і т.д.
За свої "увєчія" я точно не шкодую - так треба було.
А ВУЛИЦЯ найкраще показує, хто є хто.
______
Повертаючись до першої зустрічі.
Тоді я в нього повірив.
Було різне. Були непорозуміння. Були конфлікти до рукоприкладства. Були публічні чвари. Були ситуації, логіку яких я зрозуміти не можу досі...
Але!
Я далі в нього вірю.
#Вождь - називаю так щиро.
Андрій Лозовий,
Народний депутат України,
Заступник лідера фракції Радикальної партії Олега Ляшка
