Володимир Пугач тривалий час обіймав посаду командира дивізіону артрозвідки 26 артилерійської бригади імені генерал-хорунжого Романа Дашкевича. Війна для нього розпочалася у 2014 році у селищі Весела Гора, під Луганськом. Потім - постійні переміщення Луганщиною та Донеччиною. У період повномасштабного вторгнення брав участь в обороні Попасної.
Військовий поділився спогадами про перші бойові виїзди та обстріли під Луганськом, розповів, якою була російська армія на початку війни, як він евакуйовував родину з Попасної та що найбільше запам'яталося за роки служби на фронті.
Початок бойового шляху під Луганськом
Луганськ, червень, 2014 рік. Тоді “заходив” начальником штабу дивізіону артилерійської розвідки. Моєю задачею було управління артрозвідкою.
Ми були на Веселій Горі - це зі сторони “Металіста”. Виїжджали на різні об'єкти за межі “сірої” зони для розвідки та дорозвідки, супроводжували інші дивізіони, обстежували залишені ворогом позиції. До речі, російські війська залишали все, як завжди: сухпаї, різні дрібниці, а ще - для нас “розтяжки”.
Заїхавши сюди, вперше побачив російських полонених. Але з ними не спілкувався, ними займалася піхота.
Вночі нас обстріляли. Це був мій перший обстріл. З РСЗВ. Лячно, але пересиділи. Хоча поряд в окопі стояла машина з боєприпасами, а далі - наш “Град”, який “давав” відповідь. Було відчутно. Зранку подивилися місця розривів. Від машин було 50-100 метрів, так що все нормально.
З особливого з напрямку Весела Гора запам'ятав, що за допомогою тепловізорів у лісі вираховували людей, які під виглядом збирання грибів насправді здавали наші позиції.
“Поїли” борща під мінометним обстрілом
Історій було багато, не все розкажеш. Одного разу заїхав до своїх на позицію. Вони базувалися до 2 кілометрів від “Металіста”. Командир батареї каже: "Як раз зварив борщ, давайте з нами пообідаєте?" Я погодився, бо весь день нічого не їв.
Поки говорили, почався мінометний обстріл. Поряд лежали піхотні боєприпаси. Хтось почав “залітати” в бліндаж, хтось – під мою гусянку ПРП-4. Але найцікавіше, що першим заскочив собака, який жив на позиції. Поки ми “позалітали” в бліндаж, він вже був там.
Снаряд влучив у боєприпаси, вони почали розриватися. Після обстрілу ще чекали поки всі вибухнуть. Сиділи довго, дихати не було чим – усе в диму. Повітря не вистачало, і ми вийшли.
Посадка. Навколо бліндажу горіли всі “живі” дерева. Борщу поїсти не вдалося, його теж перевернуло. Так просиділи 2 години. Думали, помремо, бо така була насиченість диму. Потім гасили посадку, поки вона вся не згоріла.
Наші батареї російські війська часто намагалися “накривати”. Але вже на той час ми вміли доволі швидко пересуватися. Звісно, не обходилося без втрат. Були і у мене поранені.
У серпні я виїхав із зони виконання завдань, тому що приймав посаду командира дивізіону. Незабаром Веселу Гору довелося залишити. Ворог мав перевагу як у живій силі, так і у засобах: танки, артилерія тощо. Його практично нереально було стримувати.
“У нас була тактика з одних книг”
На війні усвідомив те, що вивчав теоретично. У 2014 році у нас з Росією взагалі тактика була з одних книг. Те, що ми вийшли з Радянського Союзу, говорить, однаковість у тактиці, озброєнні (ті самі марки). Наприклад, 2С19 “Мста-С”, 2С1 “Гвоздика”, 2С3 “Акація”, РСЗВ “Град”.
Під час боїв ця однаковість допомагала і нам, і ворогу. До речі, наш командний пункт угрупування, склади біля Оріхового обстрілювалися з території Росії.
Все пам’ятається, нічого не “стирається”. Але, на жаль, найбільше закарбовується погане. Наприклад, розрив ракети у Бахмуті у 100-150 метрах від нашої бази. Це було навесні 2022 року. Запам'ятовується, коли “дістаєш” з медиком 200-х
Важко. І витримувати, і воювати. Взагалі затяжність війни погано впливає на всіх.
Евакуація родини з Попасної
Досі пам’ятаю ситуацію, як під час повномасштабного вторгнення у Попасній потрапив під один з “серйозних” обстрілів, коли евакуйовував родину. Тоді бачив вже зруйноване місто, яке до цього бачив “живим”.
Спочатку з бійцями заїхали до комбата піхотного батальйону на “молокозавод”, щоб дізнатися детальну обстановку. У цей момент почали обстрілювати саме нас.
Коли снаряди влучали прямо у нашу будівлю, я запитав комбата: “Чого раніше не виїхав? Вже ж пристріляне місце”. На що він відповів: “Збирався сьогодні вночі”. Ось тоді думали, чи переберемося взагалі після цього...
Все стихло. Ми вскочили у розбиту машину (багато чого від неї відлетіло, зокрема, панелі, розбило бокове скло). І поїхали забирати родину.
Вони жили в центрі міста у приватному секторі, але доїхати до них було майже нереально через розбиті дороги та дірки в асфальті від снарядів. Ще й обстріли.
Родину треба вивозити з Попасної, тому доїхали. По дорозі назад пробили два колеса. Але все обійшлося. Евакуювали. Дорослі та дитина у безпеці.
А ми продовжили свою роботу та виїзда…
Після Попасної Володимир Пугач певний час виконував обов'язки на Бахмутському напрямку. Згодом його відправили на навчання. Наразі військовий несе службу в управлінні Сухопутних військ України.
