Прифронтова Станиця Луганська, незважаючи на небезпечне розташування, поступово оговтується від бойових дій. Хоча місцеві мешканці й досі лякаються підозрілих звуків. Війна змусила зрозуміти, що найвища цінність –це людське життя, яке дуже швидко можна втратити. Голова Станично-Луганської РДА Юрій Золкін зазначив, що сила громади – у згуртованості, та розповів про проблеми району й шляхи їх вирішення.
– Яка найактуальніша проблема у Станично-Луганській громаді?
– Усі наші проблеми пов’язані з тим, що Станиця Луганська, як і більшість населених пунктів на території району, розташована вздовж лінії розмежування. З цим виникають декілька питань. Це надання медичної допомоги, питання залучення фахівців у медичну галузь. У нас зараз постає безнадійна ситуація, коли медичні установи готові лише на 50% лікарів і ми не маємо можливості сюди когось силою залучити. Інше питання – це соціальна захищеність населення, тому що велика частина молодих людей виїхали і багато людей похилого віку залишилися самі. І кількість людей, які потребують допомоги, у нас зросла зараз майже вдвічі. Це додаткове навантаження на районний бюджет. Ще є питання психологічної реабілітації для дітей, які постраждали внаслідок війни, це для нас дуже болюче питання. В нас є декілька програм, за якими ми разом з нашими партнерами влаштовуємо відпочинок для дітей протягом всього року. Ми використовуємо кожну можливість, аби «вирвати» дітей з цього світу і відправити на вільну Україну, а також за кордон, при підтримці наших партнерів.
– Яким чином проведення робочих груп з безпеки та згуртованості сприяє вирішенню проблем?
– Якщо люди не були б разом, то було б дуже важко. На території Валуєвської сільської ради є будинок для людей похилого віку. Колись він потрапив під обстріли, на щастя, жодного попадання не було, але навкруги цієї будівлі падали снаряди і не залишилось жодного вікна. В день тоді було 25 градусів морозу. І люди звикли жити в таких умовах в ковдрах, і казали, що вони нікуди не поїдуть. Та їх і не було, куди переміщати, навіть міська лікарня теж була обстріляна. І тут я дуже вдячний місцевим мешканцям, тому що вони швидко згуртувались, а ми лише надали допомогу у вигляді плівки, і полагодили разом вікна. Я почав розмовляти з людьми, чи готові вони до розвитку місцевого самоврядування загалом по Україні. Мало хто з пересічних громадян розуміє, завдяки чому, якими податками, яким збором формується бюджет конкретної громади. Переважна більшість людей не розуміють, з чого формується бюджет, з яких податків. Далі –на що розподіляється бюджет, на вирішення яких питань йдуть гроші. Цього люди теж не розуміють. Завдяки цьому ми розуміємо, що люди до цього не готові.
Протягом трьох років я працюю зі старшокласниками. Я розпочав з ними зустрічі у форматі, так би мовити, уроків економічної грамотності. Там я їм розповідаю, як формується бюджет нашого селища, як формується районний бюджет, на які напрямки розподіляється, яким чином формується освітній бюджет. Також розповів, що в громадах України, зокрема з початком децентралізації, дещо змінилися правила розподілу бюджетних коштів, завдяки чому, майже в кожній ОТГ є невеликий бюджет розвитку. І він повинен розподілятися громадою, де потрібні люди, які будуть виходити з ініціативою. Взагалі, це справа громадських організацій, і діти на хвилі цього створили громадську організацію. Ми її називаємо: «Дитячий парламент». І він почав генерувати ідеї. У нас є мурали на кількох домах, це було зроблено з ініціативи цієї громадської організації.
Далі діти задались питанням стану зупинок і вони запропонували зробити з кожної зупинки артоб’єкт. Ми почали залучати кошти, а діти самі вийшли і розмалювали ці зупинки, там більше їх ніхто не паплюже. Зараз таких зупинок у районі більше 20, і до цієї акції долучилося багато шкіл.
Потім діти запропонували тренажерний зал, ми їх ідею підкорегували, щоб у кожній опорній школі був свій тренажерний зал. Далі ми з цією пропозицією виходимо до народного депутата районної ради. Він дуже здивувався, що саме діти цим будутькерувати. Але вони теж представники нашої громади і наше майбутнє. Завдяки їм було реалізовано багато ідей. Наші діти брали участь в проектах, які оголошувала Львівська область і Луганська. Вони перемагали і їздили до Львова.
Зараз ми намагаємося пристосувати до громадської діяльності доросле населення. Хочемо зацікавити дітей, щоб після навчання вони залишалися в громаді і зрозуміли, що вони – господарі свого селища. Насправді, тільки від них залежить: зміниться все на краще чи ні.
Одне з важливих питань, яке підіймали діти, це збір сміття. Так, у нас все далеко не ідеально, але процес почався.
– Як громада вирішує проблему зношеності інфраструктурних об’єктів і як залучає кошти на їх роботу?
– Протягом років місцеві органи влади, нажаль, не мали підтримки з боку держави. Останніми роками добре запрацював державний фонд регіонального зв’язку, також запрацювала програма соціального розвитку.
Завдяки державному фонду регіонального розвитку, три комунальних підприємства на території району змогли придбати комунальну техніку, яка зараз працює.
Ми не перший рік працюємо за програмою енергоефективності. Насправді, спроможність кожної громади, на мою думку, починається з того, наскільки вона може заощаджувати кошти. Дуже велика частина бюджету «вилітає у повітря». У нас дуже велика кількість проектів, які спрямовані на модернізацію внутрішніх систем опалення. І ці проекти ми здійснювали в першу чергу на затратних енергоносіях. Це лікарні, школи тощо. На жаль, котли не енергоефективні і ми зараз проводимо по двом модернізацію.
Крім того, починаючи з 2014 року, жодна громада на цій території не отримувала жодної копійки на підтримку ремонту доріг. Раніше був транспортний збір, тобто власник автотранспорту сплачував транспортний збір, який ішов в бюджет громади. Потім ці кошти розподілялися за територіями.
Ми проводили зустрічі з новими народними депутатами, тому що кожна громада повинна мати якісь відповідні ресурси з дорожнього фонду. Це питання до сьогоднішнього дня не віршується.
– Чи є в громаді проблеми з безпекою і чому вони не вирішуються?
– Була велика дискусія щодо розведення військ, тому що у нас 74 будівлі залишилися, так би мовити, в «сірій зоні». Проблем з небезпекою зараз немає, тому що наші військові за допомогою технічних засобів захищають ту частину селища.
Є питання, яке на сьогоднішній день не вирішене, з тієї території, яка знаходиться між КПВВ та зруйнованим мостом. Тобто, її ніхто не контролює з питань безпеки. Тому що, згідно з «мінськими домовленостями», у цій частині розведення не повинно бути жодного комбатанта (військові, прикордонники, нацгвардійці тощо). А що буде, якщо дві людини не знайдуть спільної мови, хто буде їх розбороняти? Можливо, тільки небайдужі громадяни, більше ніхто.
За цей час нічого страшного не сталось. Коли в нас збирається такий собі «круглий стіл», я висловлюю своє прохання, аби вирішити це питання. Я вважаю, що там потрібна поліція, хай без зброї, але вона буде.
– Як, на вашу думку, змінилася громада за останні 2-3 роки?
– На жаль, ми добре зрозуміли, що найвища цінність – це людське життя, яке дуже швидко можна втратити. Тому що кожну секунду може пролунати вибух.
Люди стали більш згуртовані. Колись, взимку 2014-2015 рр., ми приїхали в село Валуйське, а там – розбомблена хата. Поряд стояли хати, теж побиті, але менше, і стоїть бабуся в старому кожусі. Ми запропонували їй переїхати до сусіднього села, вона відмовилась, мовляв, у неї тут поруч подруга і вони будуть разом жити.
Війна розставила у кожного свої пріоритети і цінності, про які ми ніколи не замислювались. Я вважаю, що саме люди, які живуть на межі, розуміють, що таке мир, тому що вони пройшли через жахливе. Куля не обирає собі жертву, вона летить туди, куди їй заманеться.
У минулому році наші діти проводили таку акцію «Троянда пам’яті». Коли звільняли Станицю Луганську, загинули 159 військових, представників Національної гвардії, поліції тощо та більш, ніж 100 місцевих мешканців. На згадку про кожного загиблого ми висадили на центральній площі по одному кущу троянд. Не дай, Боже, комусь пройти через те, через що пройшли мешканці нашого селища та району.
– Розкажіть про успішні проєкти в громаді, які проводилися завдяки робочій групі з безпеки та згуртованості?
– Багато проєктів реалізовано. Зараз закінчується проєкт по Нижній Вільховій, який в мирний час громада не змогла вирішити. Але створилась громадська організація, яка почала працювати з міжнародними інституціями. Десь допоміг міжнародний фонд, місцева влада, районна влада. Проект майже закінчився. Його фінальною стадією буде водопровід, якого не було ніколи.
Велика кількість соціальних проектів. У нас дуже активно в цьому напрямку працює ГО «Велика родина», яка концентрує свою увагу на дітях і людях поважного віку. Все це завдяки тому, що є ініціативна група – вона генерувала якусь ідею, і її втілили в життя.
У Валуйському активно діє молодь, яка вже реалізувала декілька проектів. Вони там і кінотеатр зробили для дітей, і дуже багато тренажерів. Проводять для них свята, куди залучують батьків.
Наша сила в тому, що люди можуть швидко згуртуватися і робити дійсно корисні речі. Головне – це аби була ініціатива. Колись приїхав до села Верхнє Тепле , а там до мене підійшли мами і казали, що тут закрили дитячий садок десь у 90-х. Дітей багато і, якщо вони насправді хочуть тут дитсадок, –він буде, але для цього треба багато зусиль. Необхідно визначити кількість людей, які дійсно поведуть свою дитину у дитячий садочок. Далі йдуть технічні моменти: створення плану роботи і плану наступних дій.
Я пишаюся, що під час війни ми відкриваємо додаткові групи для дітей. Ми кожен рік відкриваємо дитячі сади там, де їх не було років 20. Але відкриваємо тільки за однієї умови – в цьому діянні приймають участь усі: ініціативна група, представники громади, педагогічний колектив, селищна рада , районна рада, і голова адміністрації, як координатор. І тільки після участі всіх ми отримуємо те, над чим працювали.
Публікація підготовлена проєктом «Створення інтерактивної медіа платформи «Діалог» в межах Програми ООН із відновлення та розбудови миру за фінансової підтримки урядів Данії, Швеції та Швейцарії.
Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю автора та Громадської організації «Громадський Дім» і жодним чином не відображає точку зору Програми та урядів Данії, Швеції та Швейцарії.Думки та погляди Програми та урядів Данії, Швеції та Швейцаріїможуть не співпадати з позицією автора.
