Доволі часто роботодавці намагаються покласти на працівника повну матеріальну відповідальність за будь-які втрати, які трапляються під час роботи. Однак, як показує практика, далеко не всі такі намагання відповідають закону.
В яких випадках працівника насправді можна притягнути до матеріальної відповідальності та в якій мірі, читайте в матеріалі "Юридичного порадника для ВПО"
Відповідно до ст. 130 Кодексу законів про працю України, матеріальна відповідальність працівника може настати лише за наявності 4 обов'язкових критеріїв, а саме у разі коли:
- шкоду заподіяно підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на працівника трудових обов'язків. При цьому матеріальна відповідальність не залежить від застосування дисциплінарної або інших видів відповідальності. Трудові обов’язки працівника повинні бути чітко окреслені у внутрішніх документах підприємства (посадова інструкція, трудовий договір, наказ, контракт тощо);
- шкода завдана роботодавцю з винних дій або бездіяльності працівника. Тобто відповідальність настає незалежно від того, навмисно чи з необережності працівника завдано шкоду (від цього залежать лише межі відповідальності);
- є прямий причинно-наслідковий зв’язок між протиправними винними діями працівника та завданою шкодою. Відповідно майнова шкода повинна безпосередньо та неминуче випливати з дій або бездіяльності працівника;
- є пряма дійсна шкода, яка завдана роботодавцю. Із судової практики випливає, що у цьому випадку може мати місце:
- нестача, втрата, знищення, пошкодження чи псування матеріальних цінностей;
- шкода, спричинена незаконним продажем товарів за зниженою ціною;
- витрати, спричинені незаконними чи необґрунтованими виплатами (переплатами);
- витрати, спричинені зайвими виплатами на користь працівників;
- суми неустойки, фінансових санкцій, пені, сплачені на користь контрагентів за цивільно-правовими договорами, державного чи місцевого бюджетів, державних органів;
- виплати на користь інших суб’єктів у порядку відшкодування шкоди, оскільки організація відповідає за шкоду, заподіяну діями її працівників;
- нестягнена з боржника дебіторська заборгованість, коли можливість її стягнення втрачена у зв’язку зі спливом строку позовної давності;
- нестягнена з боржника шкода (за винятком тієї частини шкоди, яка належить до категорії неодержаного прибутку), якщо можливість її стягнення втрачена.
Разом з тим законодавством передбачено окремі випадки, коли працівника не можна притягнути до матеріальної відповідальності. Це стосується:
- ситуацій, коли шкода заподіяна працівником у стані крайньої потреби. Мається на увазі, що працівник усував небезпеку, яка за таких обставин не могла бути усунена іншими засобами, та якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода;
- не одержаних підприємством прибутків. Відповідальність у цьому випадку може бути покладена лише на працівників, що є посадовими особами. При цьому “не одержаний прибуток” може мати місце у разі шкоди, завданої розкраданням або нестачею продукції і товарів, на підприємствах громадського харчування (на виробництві та в буфетах) і в комісійній торгівлі, оскільки вона визначається за цінами реалізації таких товарів (тобто з націнкою, прибутком);
- настання шкоди, яка належить до категорії нормального виробничо-господарського ризику.
Також працівник не може нести відповідальність за несхоронність майна, яке йому передали для зберігання, використання в процесі роботи або з іншою метою, у період після закінчення робочого часу й до його початку.
Читайте також: Електронна трудова: коротко про головне
