За 2 місяці після початку повномасштабного вторгнення місто Кремінна, що встигло потрапити у скандал із мером-колаборантом, повністю перейшло під контроль російських окупантів. За цей час мешканці, які не виїхали з міста, виживали в умовах відсутності світла, зв’язку, газу та постійного водопостачання. Водночас Кремінна стала одним з небагатьох міст, де після боїв більшість будинків і об’єктів інфраструктури залишилися цілими.
Наша редакція поговорила про життя в Кремінній із місцевими, які залишались весь час у місті або повернулись після його окупації росіянами.
Про ситуацію з безпекою
48-річна мешканка Кремінної Вікторія (справжні імена змінені з міркувань безпеки) разом з 18-річною донькою місяць тому прийняла рішення повернутись до окупованого міста через побоювання за власне житло. Добирались вони з підконтрольної частини України через селище Печеніги, що за 60 кілометрів від Харкова.
У місті жінка змогла повернутись на свою колишню роботу в одному з комунальних закладів міста. За словами Вікторії, останнім часом до Кремінної повертається все більше людей, однак все одно відчувається, що більшість місцевого населення у місті відсутнє. Окрім окупації, на думку Вікторії, це пов’язано й з тим, що досі у місті залишатись небезпечно.
“Бувають "прильоти" по місту. Востаннє влучило по дев’ятиповерхівці. Крім того, періодично вибухають місця, де перебувають російські військові. Тому всі бояться виходити на вулицю”–– розповіла жінка.
Разом з тим у місті час від часу помічають російських військових та “кадирівців”. Зі слів Вікторії, у перший місяць вона отримувала повідомлення від сусідів про “перевірки” квартир на наявність доказів причетності їх власників до ЗСУ.
“Швидше за все, перевірки квартир проводили, щоб виявити колишніх військових або їх родичів. Мою квартиру теж перевіряли. Сусіди кажуть, що відчиняли шафу, оглядали кімнати. Не знаю, чи вдалося щось знайти у місті, однак є ті, хто евакуювались і більше не можуть повернутись, бо мають родичів у ЗСУ”, – пояснила Вікторія
Також, додає Вікторія, після перевірки росіяни заселяються у деякі квартири й будинки, звідки виїхали місцеві. Відомі випадки, коли після таких "квартирантів" у приміщеннях не залишалось техніки та особистих речей.
Чи є комунікації у місті
52-річний Андрій, який весь час залишався у Кремінній, розповів, що за два місяці боїв місцевим доводилося виживати в умовах відсутності світла, інтернету, зв’язку та газу. Воду й до захоплення міста отримували за розкладом. Світло у деяких районах є, однак його часто вимикають. Натомість газу в місті досі немає, а водопостачання буває з перебоями.
“Світла досі немає з початку війни у районі “Хімавтоматики” та санаторію “Озерний”. У тих квартирах, де його дали, бувають вимкнення, однак переважно воно є. Вода також іноді зникає, про газ взагалі поки ніхто не говорить”, – пояснив Андрій.
Щодо мобільного зв’язку, то його забезпечує один мобільний оператор окупантів - “Лугаком”. За словами чоловіка, додзвонитися через оператора як в межах окупованих територій, так і на підконтрольну Україну, неможливо.
“За 200 гривень ти фактично отримуєш нічого. Ми з дружиною провели експеримент і намагались подзвонити один одному на “Лугаком” з різних кімнат квартири, однак просто отримували відповідь, що номер не обслуговується”, - обурюється чоловік.
Також, за словами Андрія, проблема є і з домашнім інтернетом, який обслуговує “Укртелеком”.
"Його можна увімкнути у будівлі колишнього магазину канцтоварів “Канцлер”. Однак вимикають його постійно і за незрозумілою логікою. 4 останніх дні у нас його не було, хоча у кількох квартирах сусіднього будинку його не вимикали”, - уточнив Андрій.
Де дістати ліки та чи можна пройти медогляд
З усіх аптек у місті працює одна, розташована біля будівлі районної лікарні. Багато ліків у місті відсутні, а вибір доводиться робити серед продукції російських виробників.
Щодо лікарів, то багато з тих, хто виїхав, так і не повернулись до міста. Через це росіяни намагаються наймати своїх громадян.
“Лікарів, звісно, мало. З тих, хто залишився, бояться йти на роботу. Також багато хто не повернувся. Тут деякі лікарі зараз з російської Астрахані проводять медогляд вчителів. Також з Астрахані хочуть найняти кардіолога й відкрити відділення”, – розповіла Вікторія.
Жінка додає, що за важливими ліками проти хронічних захворювань мешканцям доводиться їздити до Луганська.
Про ціни на продукти
Усі наші співрозмовники найчастіше за все жалілись на завищені ціни у місті. 65-річна місцева мешканка Анастасія, яка з чоловіком повернулась додому за після 2 місяців окупації, розповіла, що ціни зовсім не співмірні із зарплатами, які отримують ті, хто знайшов роботу.
“Без роботи тут робити нічого. А її тут зовсім не багато, бо нічого майже не працює. Якби ми не були пенсіонерами, то кілька разів подумали б перед тим, як повертатись. Ціни на продукти у кілька разів перевищують ті, що на підконтрольній Україні. Звичайна ковбаса може коштувати в районі 1000 грн. Шампунь, який коштує 80 грн в Україні, тут продають за 300 грн”, - додала Анастасія.
За словами жінки, на все місто у Кремінній відкритий один продуктовий магазин, розташований у будівлі “АТБ”. Також працює ринок “Хитрий”.
“М’ясо можна купити на ринку. І це дешевше, ніж у магазині. Учора взяла там вирізку за 300 гривень. Хімія дуже дорога і це по всій Луганщині так. Рятує, що працює молокозавод, тому можна купити молоко і масло трохи дешевше, ніж у магазині”, - підкреслила вона.
У магазині приймають рублі та гривні, розплатитись карткою не можна.
“З оплатою гривнями проблем немає, ціни усі пишуть, як у гривнях, так і рублях по курсу 1:3. До речі, у Луганську теж досі сплатити можна і так, і так”, - додала Анастасія.
Про настрої населення
Розповідаючи про настрої населення, Вікторія зазначила, що далеко не всі, хто залишився у місті, підтримують окупантів. Водночас переважна більшість проукраїнського населення виїхала з міста давно.
“Активістам, як і родичам військових ЗСУ, тут залишатись небезпечно, тому складається враження, що всі тут проросійські, однак це не так. Багато хто повернувся, бо просто втомився постійно переїжджати й хвилюється за житло, у якому в будь-який момент можуть оселитись російські військові. З них є ті, хто чекає на Україну. Ми жили чудово до приходу Росії, особливо останнім часом. Звісно, були проблеми, але після 2014 місто розквітло. Після того, як побула в Луганську, зрозуміла, що за Росії так вже не буде. Там просто “кам’яний вік”: нема нормального транспорту, інфраструктури, дефіцит у магазинах, все у паперовому вигляді. Не хочеться, щоб Кремінна була така ж занедбана”, - поділилась Вікторія.
Водночас, як розповів Андрій, колаборанти та ті, хто підтримує окупантів, серед місцевих у Кремінній є.
“Особисто знаю кількох. Є такі, що з прапором і у вишиванці ходили, а потім на день російського прапора бігали з георгіївськими стрічками. Серед учителів, які залишились, на співпрацю йдуть небагато, але знаю приклад, коли викладачка українскої погодилась стати завучем в одній зі шкіл й викладати там російську. Ось так “перевзулась”, - розповів Андрій.
Анастасія жаліється на загальну атмосферу у місті. Молоді у Кремінній майже немає, а населення пригнічене через відсутність роботи, високі ціни та постійну небезпеку.
“На вулицях фактично пусто, але помічаю багато нових людей: напевно біженці або росіяни заселяють своїх. Тут хоча б є комунікації та вцілілі будинки, тому з’являється багато оголошень про купівлю квартир у нас, хоча, враховуючи "прильоти", це дуже ризиковано”, - пояснила Анастасія.
Також, додає жінка, багато чоловіків у місті бояться російської мобілізації до лав “армії “лнр”.
Всі бачать, що відбувається на раніше захоплених територіях і бояться, що їх або їхніх чоловіків заберуть на війну. Ми навіть, коли намагались до Луганська доїхати, то не могли знайти перевізників, бо чоловіки ховаються від мобілізації. Також часто натикаєшся на зруйновані будинки, з якими ніхто нічого не робить. Готель та адмінбудівля в центрі напівзруйновані. Найбільший страх, що все так і залишиться за росіян. Після побаченого у Луганську не впевнена, що щось тут зміниться на краще”, - підсумувала вона.
Авторка: Анастасія Баготовська
