Війна докорінно змінила життя всіх, без винятку, мешканців Луганської області. Більшість людей були вимушені шукати прихистку в інших регіонах країни, та чимало з них виїхали за кордон й обрали країною тимчасового перебування Німеччину. Ця держава досягла дуже високих стандартів життя та має різносторонню систему соціального забезпечення. Після отримання документів про дозвіл на проживання, українці мають такі ж права та обов‘язки, як і німці.
Про життя мешканців Луганщини в Німеччині читайте в матеріалі Трибуну.
Ми поспілкувалися з Оленою ( ім‘я змінено), яка в березні разом з маленьким сином та чоловіком виїхала в Німеччину з Рубіжного. Найскладніше, за словами жінки, було наважитися поїхати в іншу країну, у невідомість, з дитиною.
«Ще одна з проблем - мовний бар'єр. Але нам пощастило, німецька сім'я, яка нас прийняла, допомогла оформити документи, отримати допомогу з усіх можливих джерел. Ця сім'я дала нам все необхідне на перший час: велика кількість дитячих іграшок, одягу тощо. Наступна складність – це знайти окрему квартиру. Ми дуже довго шукали і через знайомства змогли знайти гарну квартиру. В іншому допомагає держава - гроші на меблі, оплата за електропостачання, все найнеобхідніше», - зазначила рубіжанка.
Місто Еннігерло
Зазначимо, що ця родина виїхала ще на початку військової агресії Росії, до окупації Рубіжного. Можливо, через це їм вдалося швидше інтегруватися та пристосуватися до нових умов життя.
Інші наші співрозмовники - мешканці Сватівщини - Марина та її 19 річний син Андрій (імена змінено). Вони наважилися виїхати вже в вересні, коли з‘явилася загроза того, що хлопця можуть мобілізувати до незаконних збройних формувань. Крім того, і Марина, і Андрій мають інвалідність та потребують постійного медичного кваліфікованого супроводу.
Прибувши до Німеччини, родина місяць жила в таборі для біженців, а потім їх розмістили в квартирі в селі. Наразі в цій квартирі вони живуть ще з однією родиною.
За словами Марини, важко морально, бо на окупованій території залишився її чоловік та батьки, з якими дуже часто немає зв‘язку.
Крім того, виникають проблеми через незнання мови.
«Дуже складно в плані медицини, кругом терміни. Ми до цього не звикли. Вчора в мене було МРТ, я прийшла без перекладача й зі мною не хотіли спілкуватись через телефонний перекладач. Якби не одна жіночка російськомовна, мене б, мабуть, відправили геть. Тут ніхто нічого не розказує, як поетапно що робити, які документи треба. Це дуже складно. Ще й без знання мови. Я поки дочекалась терміну, рука зпухла і майже не болить. Все само пройшло, а я два місяці мучилась», - поділилася жінка.
Село Лунден
Тож, як бачимо, кожен по-різному адаптується в новому житті. Не дивлячись на високу матеріальну підтримку, кожного дня українці стикаються з новими викликами й проблемами. Та незмінним залишається одне: всі вони вірять в перемогу та чекають, коли зможуть повернутися на Батьківщину.
Раніше ми розповідали, яку допомогу українці можуть отримати в Німеччині.
