Після початку повномасштабного вторгнення Росії Донеччину залишило багато мешканців регіону, у тому числі й талановита молодь. Яскрава її представниця – скрипалька з Краматорська, 16-річна Кароліна Ваноян. За плечима в музикантки чимало творчих успіхів та здобутків, а минулого року Кароліна стала лауреатом ІІ ступеня Міжнародного музичного конкурсу «Golden Talents of Madrid 2021», що проходить в Іспанії.
У Трускавці Львівської області, куди змушена була з родиною переїхати Кароліна, вона почала давати вуличні концерти, та у короткий термін стала місцевою знаменитістю. Дівчина продовжила грати на вулицях і після переїзду у столицю. У її репертуарі популярні українські пісні. Найбільше Кароліні подобається грати пісні гурту Океан Ельзи. Оцінила талант дівчини і співачка Джамала. У себе на сторінці вона виклала відео де Кароліна грає її пісню “1944”, з якою популярна українська співачки виграла Євробачення у 2016.
Про життя в евакуації, творчі плани та підготовку до випускних іспитів у чужому місті Кароліна розповіла журналістам “Трибуну”.
Розкажи, з чого почався твій творчий шлях у музиці?
Зі скрипкою я познайомилася у 8 років, коли була вже в третьому класі початкової школи, але хотіла грати вже давно. Спочатку батьки планували віддати мене на фортепіано, бо на скрипку місць не було, але на прослуховуванні з'ясувалося, що в мене абсолютний слух, який вважається великою рідкістю і характерний для професійних скрипалів. Моя перша вчителька скрипки тоді теж вирішила мене прослухати, після чого запросила до себе ученицею. Душа у мене більше лежала до скрипки, тим паче на третьому році навчання до скрипки додається фортепіано як додатковий інструмент.
Яким було твоє навчання у школі мистецтв?
Безумовно, я отримувала задоволення від улюбленої справи, але, як і в будь-якій творчості, труднощі були. Зараз в музичних школах освіта дуже консервативна, будь-які зміни сприймаються важко і присікаються спроби дитини зробити щось не так, як усі. Є, звичайно, і викладачі, яким подобається, що їхні учні проявляють активність, але у нашій школі я такого практично не помічала.
Розкажи про свої успіхи у музиці.
На початку шляху я виступала лише на музичних конкурсах, а трохи згодом мені захотілося більше розвиватися у творчості, і я пішла в танцювальний гурток, а також почала займатися вокалом. Деякі мої вчителі були проти, тому що вважали - займатися одночасно за трьома напрямками буде складно. Але я впоралася, більше того, заняття вокалом передбачає участь у більшій кількості конкурсів, і я познайомилася з таким музичним форматом як фестиваль. Там все не так суворо, як на конкурсах, але можна набратися більше досвіду, отримати більше спілкування з різними творчими людьми, бо фестивалі завжди багатожанрові.
Перший час я брала участь лише у міських та регіональних заходах, пізніше у всеукраїнських. Епідемія коронавірусу внесла багато змін у життя всього світу і тому з'явилося багато онлайн-конкурсів. Моя мати допомагала шукати такі конкурси і ми відправляли туди відеозаписи. Завдяки участі у кількох міжнародних конкурсах зараз я маю стипендію та величезну кількість досвіду за спиною, яким можу ділитися з іншими. Зараз я закінчила школу з курсу хореографії та скрипки та вже намагаюсь ділитися з малюками своїми знаннями та навичками.
Якою була твоя перша реакція на початок війни в Україні?
Перший час ми були у Краматорську. І якщо багатьох людей війна дуже підкосила, збила зі шляху, мені вона дала ще більше натхнення, тому одразу я вирішила записати кавер-версію пісні гурту Океан Ельзи “Обійми”.
Я опублікувала відео 26 лютого і воно одразу розлетілося по місцевих групах у соціальних мережах, опублікували це відео ще й пабліки у західній частині України, тому коли ми приїхали до Трускавця мене там вже знали.
Коли ви остаточно вирішили евакуюватися?
Наш будинок знаходиться близько до аеропорту, тому мама боялася за наші життя, а я до останнього не хотіла їхати. Але мама наполягла, сказала: "Ми беремо з собою тільки найнеобхідніше і їдемо". А мені дуже хотілося взяти з собою книги та підручники, річ у тому, що я завжди любила вчитися. Хоча, чесно зізнаюся, до війни був період, коли скрипка перестала мені подобається, і я навіть хотіла кинути грати. Але початок війни дав мені зрозуміти, що без музики я не можу. Тому дуже просила у мами взяти із собою скрипку. Але ми збиралися їхати евакуаційним поїздом і вона сказала: “Ти її не візьмеш, ми не вліземо в поїзд, там дуже багато людей”. Насправді так і було, з нами їхала величезна кількість пасажирів, було тісно і люди практично сиділи один у одного на головах, але скрипку я все ж таки взяла з собою.
Ми поїхали, а буквально за кілька днів краматорський вокзал де сотні людей чекали евакуації, обстріляли російські ракети. Я була вражена ще й тому, що через трагедію на залізничному вокзалі постраждала моя однокласниця та її родина. Вона отримала осколкове поранення від касетної ракети.
Після приїзду на згадку про загиблих я зняла відеоролик - зіграла на скрипці пісню Джамали “1944” та виклала в інтернет. Відео стало популярним, репост відео зробила і сама співачка. Насправді, у цей важкий час музика дуже мене заспокоює, я не можу піти на фронт, я не вмію тримати автомат у руках, тому займаюся чим можу.
Як ти розпочала давати вуличні концерти?
Спочатку зробила це як експеримент - просто вийшла на вулицю та зіграла гімн України. Людям дуже сподобалося, дехто зізнавався, що їм було незвично спостерігати як молода дівчина з українським прапором стоїть на вулиці та грає, зазвичай, на їхню думку, вуличні музиканти виглядають по-іншому. Люди зупинялися, слухали, лишали гроші, мені це дуже подобалося. Першого разу я збирала гроші лише на допомогу ЗСУ, і всі їх віддала, а потім у нас почалися проблеми з фінансами і треба було якось виживати.
Трохи згодом мене помітив директор місцевої музичної школи, він розповів, що у їх школі займається багато дітей переселенців та запросив мене. Там я познайомилася з великою кількістю людей і почула неймовірні слова підтримки на свою адресу. Директор особисто зі мною займався, завдяки йому мені вдалося отримати музичну освіту у своїй школі мистецтв дистанційно. Крім того, я подала заяву до трускавецької музичної школи і, відповідно, навчалася, відразу у двох закладах. Завдяки допомозі та підтримці, незважаючи на те, що під час евакуації я отримала величезний стрес, мені вдалося скласти всі іспити на відмінно.
Ти плануєш закінчити середню школу у Києві?
Ні, я залишилася у своїй рідній краматорській школі №17, з нею у мене пов'язано багато спогадів, до того ж мені здається, що шкільна освіта скрізь однакова.
Як плануєш надалі розвиватись у творчості?
Цього року я перейшла до 11 класу, і в планах у мене після закінчення середньої школи вступити до Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, тож я вже почала займатися з професорами. Надалі я планую вступити і до Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого, і до консерваторії, загалом не планую зупинятися, хочу здобути декілька освіт, у тому числі й професійну музичну.
Зараз я намагаюся брати участь у різноманітних благодійних концертах, допомагати Україні як можу, знайомлюсь із новими людьми, заводжу корисні знайомства.
Автор: Антон Малиновський
