Геннадій пройшов шлях від вуличного музиканта й п'яти років служби в поліції до волонтерства під обстрілами та посади молодшого сержанта у 93-й бригаді. Напередодні повномасштабного вторгнення російська ракета знищила студію з готовим альбомом його гурту, перекресливши плани на контракти й зйомки кліпу. Переживши десятки відмов у військкоматах, але виборовши право захищати країну зі зброєю в руках, сьогодні паралельно із військовою службою він вкладає власний заробіток у розвиток ігрового YouTube-проєкту "Per4manse", аби повністю витіснити російськомовний контент з українського медіапростору.
Музика, вулиця, ракета
Геннадій народився й провів дитинство в Лисичанську. Потягом до творчості він завдячує рідному дядькові, який приглядав за малим бешкетником, навчив його співати, а згодом, попри сльози й дитячі прокльони, змусив опанувати гітару. Сьогодні вони обоє служать в одній 93-й бригаді.
Згодом робота привела Геннадія до Сіверськодонецька. Місто здавалося більшим за Лисичанськ і відкривало більше можливостей. У 2014 році йому було лише 16. Більшість подій того часу пам’ять ніби стерла, залишивши лише кілька чітких епізодів: перший приліт і перестрілки біля вокзалу наступного ранку. У спогадах той період стиснувся наче до двох надзвичайно довгих днів.
Після школи Геннадій вступив на автомеханіка, хоча особливого інтересу до професії не мав. Натомість одразу занурився в музику. Здобув перше місце на обласному вокальному конкурсі, проте академічна сцена здавалася йому надто правильною. Тож Геннадій якийсь час грав як вуличний музикант. У Лисичанську його швидко помітили й почали запрошувати на шкільні дискотеки, День міста та інші святкові концерти. Згодом з’явилися власні гурти. Разом із своїм другим гуртом і місцевими музикантами вони створили фестиваль.
"Зібрали гурт. Перший розпався взагалі після першого виступу. А от наступним ми вже добре закріпилися і зробили фестиваль на сходах біля кінотеатру "Дружба". Там зібралася молодь із Сіверськодонецька, Рубіжного, Лисичанська. Виступали ми, інші гурти, сольні виконавці, хтось навіть вірші читав. А потім я поїхав у Сєвєр — і взагалі пісня почалася, бо там були нормальні репточки: заплатив 50 гривень і граєш собі в задоволення хоч до ночі", — розповідає Геннадій.
У Сіверськодонецьку музиканти співпрацювали зі студією Rotar.FM, де випустили три успішні треки. Музикантів почали впізнавати на вулицях, кар'єра стрімко йшла вгору. На початку 2022 року в них був практично готовий альбом.
"Все вже оплатили. Буквально після 8 Березня мали знімати кліп і їхати в Одесу підписувати контракт. Дозаписували альбом, він був майже готовий, уже були свої концерти. А всі демки лежали не десь на флешках чи в хмарі, а на комп'ютері в студії, куди згодом прилетіла ракета. І в один день через війну все скасовується. Майданчики в прямому сенсі горять, люди їдуть. Дзвониш їм, а про відшкодування вже навіть не йдеться: «Грошей немає. Все, давай, пока»", — зазначає чоловік.
Втрата готового альбому та знищення студії в один момент перекреслили всі плани на контракт і змусили шукати новий шлях.
Маршрутка в протилежний бік
23 лютого Геннадій був на дні народження вітчима за межами Лисичанська, але на Луганщині. Вранці 24 лютого він прокинувся від новини про повномасштабне вторгнення. Разом із менеджером гурту, котрий був з ним, швидко зібрав речі й вирушив до Лисичанська.
"Дивимося на залізничний вокзал — а там купа людей. Просто море людей стоїть і чекає на евакуаційний потяг. А маршрутки в сторону Сіверськодонецька — абсолютно пусті. Ми їхали в повному комфорті. Як справжні герої: їдемо туди, звідки всі тікають", — згадує Геннадій.
25 лютого відзначили день народження самого Гени і вирішили не їхати з міста.
"Тікати було соромно, та й була надія зупинити ворога спільно", — зізнається нині військовий.
Хлопці одразу включилися у волонтерство.
"Знайомі пішли волонтерити, і ми теж не могли сидіти без діла. Розносили їжу літнім людям, людям з інвалідністю, усім, хто не міг сам дістатися до пунктів видачі. Потрапляли під обстріли. Підтримували наших хлопців: якщо залишалися продукти, крупи, солодощі, все несли їм, готували щось гаряче. 8 березня нас дуже сильно накрило, буквально кожен потрапив під обстріл. Тоді ми сіли й почали думати, що можемо робити далі. У військкомат не беруть, бо вони розбиті, забезпечення немає, тобі навіть зброї чи бронежилета не дадуть. Громадський спротив тримався фактично на трофейній зброї, якої теж було небагато. А в місті ставало дедалі гірше з їжею. Тож ми зібралися й поїхали до Львова", — згадує військовий.
Переконавшись у Львові, що друзі мають дах над головою, Геннадій пішов у військкомат. 24-річного хлопця з Луганщини відмовлялися мобілізувати понад місяць.
"Мене чотири чи шість тижнів не брали: виводили, мало не поліцію викликали. Причини вигадували якісь дурні: то тобі 24 роки й ти занадто молодий, то ти з Луганської області. Мабуть, просто намагалися відмовити молодого дурня. Зараз я б собі за те рішення ще й по голові надавав… Але коли побачили, що я не відступлю, все-таки видали повістку. З минулого року я вже контрактник, молодший сержант", — пояснює Геннадій.
Під час служби у 36-ій бригаді Геннадій бував у Слов'янську та Краматорську. Те, як змінюються ці міста, нагадує йому Сіверськодонецьк за кілька місяців до окупації: та сама тривожна атмосфера і навіть схоже відчуття повітря. У війську стає в пригоді п'ятирічний досвід роботи в поліції. А от із мобілізованими новачками нерідко доводиться бути ще й психологом: спочатку пояснювати все по-людськи, щоб не образилися й не пішли скаржитися, а якщо не доходить — переходити на короткі жорсткі команди, де лайка інколи замінює розділові знаки.
Якість проти російського контенту
Ідея створити ігровий YouTube-проєкт виникла вже під час служби на фронті. Назву "Per4manse" Геннадій узяв зі свого давнього ігрового нікнейму. Команду зібрав з переважно переселенців: два кріейтори, диктор і режмонт з Попасної, оператор із Криму та косплеєрка з Одеси. Вона, до речі, сама шиє всі костюми. Жоден з команди не мав медійної освіти.
"Ми робимо те, що роблять росіяни, тільки достатньо якісно і солов'їною. Навіщо українцям дивитися російський контент, якщо ми можемо робити такий самий? Так, у чомусь формати будуть повторюватися, але тільки так ми зможемо посунути цей неприємний ринок. Я сам люблю позаліпати в YouTube, але мені не вистачає нашого контенту. Дратує, що деякі формати досі дивимося російською просто тому, що українською їх ніхто не робить. Я посидів, подумав і вирішив: значить, буду робити сам. Запропонував друзям, вони підтримали", — розповідає Геннадій.
Контент вони створюють на різні майданчики: YouTube, Telegram, Instagram. Кожна платформа має свої особливості і вимагає свого формату. Зараз вони багато чого тестують. Сам Геннадій теж часто з’являється в кадрі: веде живий контент. Коли їздили з оператором у відпустку в Буковель — знімали своє сходження на гору Хом’як, а ще різні місцеві пам’ятки. Перед тим, випадково й спонтанно, взяли інтерв’ю в директора Миколаївського зоопарку. Паралельно хлопці організовують благодійний турнір, щоб зібрати кошти для 93-ї бригади.
"Мені хотілося б займатися цим ще більше — я взагалі добре вловлюю, що люди хотіли б дивитися", — зізнається блогер.
Геннадій фінансує проєкт за власні кошти.
"Я отримую зарплату як військовий, а оскільки сім'ї в мене немає і гроші нікому відправляти, плачу команді за те, що вони молодці й роблять круту роботу. Все з власної кишені. Я вважаю, що в якісний бізнес треба вкластися, щоб він почав давати результат. Без інвестицій це просто хобі. Зараз служба стала важчою, тому проєкт переважно тримається на друзях, з якими ми його починали. Перше відео режисер монтажу зробив настільки добре, що сам собі викопав могилу: тепер уся команда працює на максимумі, бо планку вже опускати не можна", — говорить боєць.
Степи, спогади і ресторан
Попри важку службу та втому, Геннадій береже в пам'яті теплі картини з минулого рідної Луганщини. Він згадує степові заходи й світанки біля кафе "У Оленя" , давні кам'яні дороги, якими колись возили вугілля, і зимовий Сіверськодонецьк, що був немов з казки.
А дитяче захоплення шахами навчило Геннадія завжди мати запасний план і вибудовувати далекоглядну стратегію.
"Мене з дитинства навчили грати в шахи, тому завжди треба мати якийсь хід про запас, проглядати наперед це несправедливе й важке життя, щоб у потрібний момент відповісти хоча б підсічкою. Зараз ми готуємося нарощувати аудиторію. Великий контент, який уже дозріває в наших головах, можна робити тільки тоді, коли є великі перегляди, бо це дорого. Тож зараз ми готуємо фастфуд, аби в подальшому відкрити ресторан", — підсумовує Геннадій.
Геннадій вірить у свою команду й переконаний, що покрокова праця дозволить реалізувати найамбітніші ідеї, давши українцям якісний власний контент.
