Війна завдає масштабних втрат і руйнувань нашій країні. На жаль, вона несе безліч загроз для вагітних жінок і матусь із маленькими дітьми.
За даними Фонду народонаселення ООН, на початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України близько 265 тисяч жінок очікували на появу дитини.
Так, діти, народжені після 24 лютого 2022 року, ніколи не бачили миру. Вони з’являються на світ у підвалах та бомбосховищах, без доступу до належної медичної допомоги, в установах, що часто потрапляють під обстріли росіян. Це жорстоко та несправедливо.
Нерідко жінкам доводиться тікати з дому в пошуках безпеки та розлучатися з рідними. Так сталося і з Інною (ім‘я змінено), яка була вимушена спочатку евакуюватися з Харкова на Сватівщину, до батьків, а потім - з окупованої території в Німеччину. При цьому, вона носила під серцем дитя, яке вже скоро мало побачити цей світ.
Історію української жінки читайте в матеріалі суспільно-політичного оглядача «Трибун».
Інна разом з чоловіком виїжджала з Луганської області на початку червня 2022 року через територію російської федерації.
«При виїзді з окупації на кордоні були рано-вранці. У нереальних умовах, під палючим сонцем, в +30 (градусів - Ред.) ми чекали більше 5 годин. Після чого був повний огляд, перевірка телефонів та «бесіда». Ми були вимушені говорити, що прямуємо до родичів в рф, оскільки за інших умов нас би не випустили. До кінцевого пункту дісталися через 5 днів, їхали потягом та автобусом. Чесно кажучи, те ще випробування для вагітних. Шлях дався дуже нелегко на 32 тижні вагітності, але безпека дитини була важливішою за все», - згадує жінка.
Родина цілеспрямовано їхала в Німеччину. Прибувши в країну, вони потрапили до розподільчого центру в м. Берлін, після чого їх направили на землю Саар.
«Зі столиці до табору в м. Лебах їхали автобусом 10 годин. У таборі потрапили під карантин та святкові вихідні, де довелося провести 14 днів», - розповіла жінка.
За її словами, за цей період був огляд лише у терапевта, а вже потім дали направлення на обстеження до гінеколога за новим місцем прописки. Їй було видане тимчасове медичне страхування, яке покривало ведення вагітності.
До лікаря Інна змогла потрапити лише на 36 тижні вагітності, оскільки чекала запису на прийом. Вона відмітила лояльне ставлення персоналу в медичному закладі до українок, підтримку та допомогу. Однак складно було через незнання мови. Тому на пологах довелося користуватися Google-перекладачем, що трохи ускладнювало процес.
Вона додала, що в пологовому будинку одразу заповнили форму для свідоцтва про народження дитини і вже за три тижні воно надійшло поштою. Далі теж виникали деякі труднощі з оформленням документів, але все це вже позаду.
Жінка на восьмому місяці вагітності подолала шлях відстанню майже 3000 км. Не дивлячись на спеку, втому та страх, вона переборола себе задля безпеки своєї доньки. Це вкотре доводить, що українські жінки - сильні та незламні.
Яку допомогу вагітні жінки отримують за кордоном, читайте в нашому попередньому матеріалі: Вагітність та пологи за кордоном: як жінки з Луганщини рятували своїх ще ненароджених дітей
