Церковний дитячій будинок «Вітрила надії» був заснований у 1999 році пастором Петром Дудником та Андрієм Самойленком. Мета створення закладу – допомогти безпритульним дітям, яких у час заснування, в Україні налічувалось понад 200 тис. осіб.
Про функціонування дитячого будинку під час повномасштабного російського вторгнення, журналістам ТРИБУНу розповів його засновник пастор Петро Дудник.
Петро каже, що спочатку, він та його друзі, волонтерили і готували їжу для безпритульної малечі в одному із дитячих садочків Слов'янська. А одного разу, під час сильного дощу, кілька дітей попросилися залишитись на ніч, бо йти було далеко. Чоловік говорить, що було дуже боляче дивитися на те, що він йде додому, а діти - у підвали та підворотні. І тому дозволив їм спати у будівлі. Додає, що це стало поштовхом для організації повноцінного дитячого будинку.
Спочатку це був табір для безпритульних та дітей з неблагополучних сімей, які потребували найнеобхіднішого: поїсти, поспати та отримати необхідну медичну допомогу. Невдовзі, коли дітей у закладі ставало все більше, засновники розпочали новий етап – усиновлення. Петро має двох біологічних дітей та 17 усиновлених із дитячого будинку. Каже, що хоче донести до людей думку, що найкращий подарунок – батьківство. І ніхто не замінить їх любов та піклування.
Пастор розповідає, що була ситуація, коли він хотів припинити роботу будинку. Одного разу, на період ремонту будівлі, знайомі родини працівників закладу взяли дітей до себе на цей час, а коли настав момент повертати - ніхто цього не зробив, бо всі прийняли рішення усиновити малюків. Петро каже, що дуже зрадів та навіть не мріяв що таке може статися. Адже одна із цілей чоловіка – забезпечити кожну дитину турботливою родиною та домашнім теплом.
Але перед засновниками постала інша проблема – асоціальні діти із проблемних сімей. Наступною ціллю стало забезпечення безпечного середовища у родині та повернути дитину в біологічну сім'ю, а якщо цього зробити не вдавалося, то керівництво шукало людей для усиновлення. Команда дитячого центру надає психологічну допомогу та лікує залежних від поганих звичок батьків дітей та створює благополучну сім'ю.
За декілька днів до повномасштабного російського вторгнення у 2022 році, керівництво будинку думало що робити: як та куди вивозити дітей, якщо почнеться війна. Ідей не було зовсім, адже безпечного міста в Україні не існувало. Працівники дитячого центру зіткнулися із двома великими проблемами. Перша - у закладі не було підвалу, через що залишатись там було небезпечно. Та друга – у керівництва не було прав на дітей, тому що вони мали біологічних батьків чи опікунів.
Обстріл Слов'янська почався дуже швидко, тому залишатись у місті було небезпечно. Працівники будинку почали розмовляти із сім'ями про необхідність евакуації та надання своєї допомоги. Багато відмовлялись виїзджати навіть після тривалих умовлять, тому таким людям, центр видав пакунки з найнеобхіднішими речами: їжею, водою та теплим одягом, а також проінспектували про наявність підвалів та безпечних місць у Слов'янську. Для всіх родин, керівництво будинку організовувало евакуаційні автобуси у безпечні місця та допомагали матеріально. На сьогоднішній день, Петро та його команда підтримують зв'язок майже із усіма дітьми та надають їм фінансову та психологічну допомогу.
Розповідає, що також вони допомагали евакуювати дітей із гарячих точок: Сєвєродонецька, Лисичанська, Рубіжного, Ізюму, Волновахи та інших. А ситуації бували вкрай тяжкі, одна з них: в Сєвєродонецьку мати залишила двотижневого малюка у місті під обстрілами, а сама виїхала. Дитину вивезли до Слов'янська, а далі у Дніпро, там вони і знайшли нову родину для малюка.
Петро каже, що він та всі працівники дитячого центру дуже хочуть повернутися до Слов'янська та відновити свою діяльність, але не знає де та як це буде, тому що зараз будівля повністю зруйнована окупантами.
