Васілій Чалий родом з села Новорозсош Луганської області. Він почав свою військову кар'єру в 2020 році, коли приєднався до 3 прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса за контрактом. В майбутньому хлопець планував вступати до Академії прикордонної служби, щоб продовжити розвиватися у військовій сфері.
Василь був досвідченим інспектором прикордонної служби 2 категорії, а також мав досвід як гранатометник в/ч 9938. Останнім часом брав участь у бойових діях під Бахмутом.
Старший сержант Василь Чалий з позивним «Енсо», загинув 21 лютого 2023 року у віці 23 років під час бою в районі південно-західних околиць міста Бахмут Донецької області.
Поліна, сестра загиблого Героя, розповіла «Трибуну» про те, як жив її брат, що він любив та чим захоплювався.
«Він був дуже активним в школі, завжди долучався до різних заходів, любив танцювати. Після одинадцятого класу пішов навчатись у коледж на ветеринара. Йому не подобалась ця професія, тому він згодом кинув навчання. Звісно, що одразу про це батькам не розповів.
Була ситуація, коли він тривалий час не брав слухавку, ми за нього дуже хвилювались, ніхто не знав де він. Як виявилось, Вася два тижні практикував виживання у лісі. Він просто приходив додому нібито з навчання, набирав їжу для себе і «їхав у коледж». Брат збудував собі халабуду в лісі, облаштував там все для життя. Вася був майстер на всі руки, для нього ніколи не було проблемою щось полагодити, хоча ніхто його цьому не вчив. Ми «викрили» юнака, коли він прийшов привітати маму та бабусю з восьмим березня, тоді Вася й зізнався, де був увесь цей час.
На той період брат був нашою міцною опорою, коли йому виповнилось 20 років, він пішов в прикордонну службу.
Однак служба не була на заваді його захопленням. Він був шалений кіноман і, повертаючись додому після роботи, часто дивився фільми. Також Вася дуже любив природу, у нього було хобі – збирати мінерали. Він знаходив на горі цікаві камінці, досліджував, як вони утворилися, коли та за яких умов, іноді навіть продавав іншим колекціонерам.
Коли почалось російське вторгнення, я одразу подумала про брата. Ми з ним спілкувались за можливості кожного дня, я за нього дуже хвилювалася. Вася був справжнім оптимістом. Він завжди говорив, що у нього все супер, ніколи не скаржився, хоча у мене був знайомий військовий, який говорив зовсім інші речі. Влітку його було поранено, але про це я вже дізналась від інших людей, бо Вася це приховував від мене та батьків, щоб не хвилювати. Коли приїздив у відпустку до мене з молодшим братом, то розповідав дуже багато історій, від нього вони звучали неймовірно захопливо. Він взагалі все сприймав як якусь шалену пригоду.
Васі складно було пережити смерть його побратимів. У одного з них було двоє маленьких дітей, які залишились без батька. Брат вів щоденник, ось декілька нотаток:
«Чому я дивний. Для себе я зрозумів, що живе собі людина, проходить певні випробування, страждання і гадає, що от настане світла доба, і начебто все добре. І тут на тобі – вона помирає і в неї залишаються дружина з двома дітьми. От як після такого жити спокійно, га?»
«Але ж це насправді – що в дитинстві ми безпомічні. В мене взагалі ні на що не вистачало енергії, а коли я став дорослим, мені інколи здається, що я можу і гори звернути».
«Давно не робив записів до нотаток. Так от моя думка: а що як війна схожа на стрибок із парашутом? По типу – спочатку нам дуже страшно, а потім це перетворюється в ейфорію? Можливо, ми чогось ніяк не можемо збагнути».
Також брат писав вірші:
«Я так без тями народився, в її красі я окрестився.
Вона немов така одна – на світі вічному краса,
в часи безодні, смутку, горя вона немов одна в подолі.
Краса – це внутрішнє кохання».
Вася поспішав жити. Кожного разу, коли приїжджав у відпустку, ніколи не сидів на місці. Йому постійно потрібно було кудись поїхати чи сходити: на каток, у боулінг, в аквапарк. Людина просто хапалась за життя, і брала від нього максимум.
Інформацію про загибель Васі мені повідомив мій зведений брат. Деякий час точну інформацію ніхто не міг підтвердити, але 24 лютого зателефонував з госпіталю військовий, який був на полі бою з Васею, і сказав, що його більше немає з нами. Васю було поранено уламком у шию. Як стверджує його побратим, – смерть була раптовою.
9 березня ми провели його в останню путь. Брата поховали у місті Ковель, що на Волині. На похоронах йому була віддана належна шана, люди, не зважаючи на дощ, падали на коліна, коли проносили труну, і висловлювали безмежне співчуття до смерті Героя».
Авторка: Вікторія Семерня
