Поетеса, мисткиня, арт- та казко-терапевтка Марія Проніна народилась у Донецьку, де провела більшу частину свого життя. Вона організовувала багато культурних заходів, була активною громадською діячкою та займалась менторстовом для підлітків.
ТРИБУНу жінка розповіла про допомогу українцям під час повномасштабного вторгнення та важливість донесення подій в Україні до людей з інших країн.
«У 2015 році з Донецька я переїхала до Маріуполя і почала працювати у проєктах від ЮНІСЕФ. У місті команда створила центр підтримки родин, які виїхали зі знищених окупантами територій під час війни на сході України у 2014 році. Там я займалась прсихологічною реабілітаціюєю дітей. Але у 2017 році мені діагностували біполярний розлад і більше не було змоги продовжити займатись психологією», - розповідає Марія.
Каже, що разом з однодумцями почала розвиток культури Маріуполя. Вони організовували багато акцій, на яких відстоювали права людей, зокрема ЛГБТ та інших меншин.
«Це був неймовірний час, коли місто розвивалось, а ми - разом з ним. Були вільні, робили все що хотіли, і думали, що ми можемо змінити в цьому місті та його громаді. А найбільше я пишаюся нашою акцією, на якій ми відстоювали будівлю міського саду, бо це та ситуація, коли громада змогла відстояти свою думку перед місцевою владою», - ділиться активістка.
Марія згадує Маріуполь у 2021 році. Зауважує, що в місті в той час стрімко почала розвиватись культура: часто відбувалися фестивалі та концерти, створювались арт-резиденції та організовувались заходи, спрямовані на розвиток людей у різних напрямках.
«В проєкті "Інновації освіти" я викладала для вихователів дитячих садочків арт-терапевтичну методику. Мета моєї діяльності полягала у зміні поглядів на виховання дітей, на навчання більш сучасним методам. Невдовзі я взяла участь у найважливішому проєкті – арт-кластерів "Ось" для підлітків. З моїм партнером Денисом ми стали менторами для цієї групи. До нас приїжджали представники різних творчих галузей: навчали писати музику, займались діджеїнгом, створювали ілюстрації, робили стікери та багато іншого», - додає жінка.
Коли активістка почала займатись арт-терапією, то зрозуміла, що хоче робити щось подібне і для свого морального здоров’я. Тому почала виготовляти колажі із старих газет, які згодом викладала до інстаграму.
«Колажі я роблю з макулатури: вирізаю потрібні мені картинки та букви і склеюю скотчем. Це мій особистий арт-терапевтичний проєкт. Спочатку я їх створювала для себе та друзів, а згодом, коли познайомилась з активізмом та фемінізмом, стала виготовляти смислові роботи на теми, які стосуються соціальних проблем.
З початком повномасштабного вторгнення настав новий етап у моєму житті. Я почала робити колажі на тему війни і таким чином пояснювати своїй аудиторії, в тому числі й закордонній, хто такі українці і ким вони є насправді, а також висвітлювати те, що роблять загарбники та як працює російська пропаганда», - розповідає жінка.
Марія ділиться, що до початку повномасштабного вторгнення боялась війни та втрати свого життя у Маріуполі, бо задовго до її початку серед друзів та знайомих вже відчувалась напруга.
«До початку війни у 2022 році багато журналістів зі всього світу приїжджали до Маріуполя, всі намагались з нами спілкуватися та розпитували про моральний стан. Вже тоді ці ситуації дуже лякали, бо ніхто не знав, до чого готуватися.
16 лютого 2022 року у місті організовували проукраїнський мітинг з автопробігом, тоді до нього доєднались і підтримали багато українських військових. Але найбільше в той день мені запам’яталась жінка із Збройних Сил України, яка роздавала всім стрічки з прапором України. З того моменту я ношу її завжди з собою як оберіг. Після заходу ми з Денисом йшли додому, загорнуті в українські прапори, і якісь чоловіки крикнули нам: «Ну що, Путін вже вас захопив?» - і почали сміятись. Всі казали, що вторгнення не буде, але такі невеликі ситуації змушували задуматись.
А за кілька днів після автопробігу, 22 лютого, був ще один мітинг біля драмтеатру. Тоді ще був концерт музичного гурту «БумБокс». Люди зібрались величезним натовпом: діти, підлітки, літні люди – всі брали мікрофон та говорили власні думки проти війни. Вигукували: «Геть Путіну!» та «Ні війні!». Ніхто не хотів бачити Росію у Маріуполі, ми доносили до наших сусідів, що їм тут не раді, адже ми жили чудовим життям та розвивали своє місто», - стверджує активістка.
Марія згадує, як почалось повномасштабне вторгнення в її житті. Розповідає, що 24 лютого прокинулась та дізнались з інтернету про оголошення Путіним нової фази війни в Україні. Через декілька хвилин вона та її друзі почали чути вибухи десь у віддалених районах міста. А 25 лютого зрозуміли, що треба виїжджати.
«Приїхавши до Львова, я зрозуміла, що кожен українець зараз повинен робити щось для допомоги країні та її народу. Тоді я вирішила повернутись до роботи арт- і казко-терапевтки. Бо мій досвід дуже б допоміг діткам під час війни. Ми створили проєкт під назвою "Лапки-Ляпки", там знімали напругу, тривожність та піднімали один одному настрій. Невдовзі почали навчати і волонтерів, які змогли б допомагати з проєктом, бо малюків було багато, а нас тільки двоє. Швидко зібрали команду, до якої долучилося близько 60 людей, та продовжили свою справу», - ділиться Марія.
Також жінка їздить до Берліна та показує іноземцям події, які відбуваються в Україні. Перший раз до цього міста Марія потрапила влітку, де показувала короткометражний фільм про маріупольських людей та про те, як вони жили під час війни.
«Ми знаємо, як працює російська пропаганда, але людям у Європі важко іноді зрозуміти, що тут насправді коїться. Тому я проводила невеликий воркшоп у Берліні – там була виставка моїх колажів на тему сучасної української волі. Я показувала людей, які борються проти окупантів: сміливих дідусів і бабусь, наших волонтерів, які допомагають, не зважаючи ні на що, мужніх жінок та чоловіків із ЗСУ. Намагалась донести до німців, що українці - це єдиний організм, який бореться проти загарбників.
Другий воркшоп був на тему блокпостів та евакуації. Ми розказували, як саме відбувається евакуація, в той час, коли майже кожну колону людей розстрілювали окупанти.
А на річницю повномасштабного вторгнення Росії в Україну, я їздила у Німеччину показувати, яким було місто Маріуполь до війни і що з ним зробили окупанти зараз», - каже мисткиня.
Сьогодні Марія мешкає в Запоріжжі й продовжує працювати з дітьми, допомагати волонтерам та ЗСУ.
«З дітьми ми можемо відтворювати повну арт-терапевтичну розширену програму, перероблюючи ті методики, які раніше пропонувала вихователям дитячих садків. Зараз працюємо в центрі, який називається «Гарне місце». Він допомагав вивозити людей із Маріуполя та інших українських територій, де точилися важкі бої. А згодом, в Запоріжжі відкрили близько п'яти центрів для переселенців, і один з них – той, де я працюю. У мене є учні із багатьох міст сходу України: Мелітополя, Бердянська, Херсона, Попасної, Токмака, Маріуполя та з багатьох окупованих сел. Ці діти - наше майбутнє»,- ділиться активістка.
Марія зі своїм партнером Денисом заснували «Птичка фонд» для допомоги підліткам та молоді, з якими вони працювали у Маріуполі.
«Багато з них потребують нашої підтримки. Ми допомагаємо їм отримати освіту, записуємо на різноманітні курси, підтримуємо матеріально та шукаємо способи їхнього розвитку. Саме зараз це моя основна діяльність, яка допомагає почувати себе краще та мотивує до життя. Після Перемоги я хочу повернутися в Донецьк і допомагати у відновленні рідного міста.
Сила українців у тому, що ми не опускаємо руки, можемо гуртуватись навіть у такі складні часи, підтримуємо один одного та віримо у Перемогу. Моя подруга з Англії була у захваті, коли зрозуміла, що в Україні не кажуть: "якщо ми переможемо", а "коли ми переможемо", і в цьому є наша сила, віра та дух. І ми обов'язково переможемо, бо український народ – це приклад людей, які не опускають руки і борються попри всі негаразди», - каже жінка.
