Микита Донець із Донеччини намагається робити музику без стилістичних рамок і стверджує, що творчість «годує його душу». У своїх піснях Микита передає почуття, які його супроводжують після початку повномасштабного російського вторгнення, та біль, яку відчувають наші люди.
Микита Донець розказав ТРИБУНу про свій досвід роботи військкором у прифронтовій зоні та сенси, які він вкладає у свої сингли.
(Розповідь від першої особи)
Те, що почалось 24 лютого, було повною неочікуваністю для мене
У дитинстві я ходив до музичної школи, але пов’язати своє життя із цим не хотів: мені просто набридла та перестала подобатися ця сфера. А коли мені виповнилось 17 років та почалась війна на сході у 2014 році, було вкрай важко переживати ці події, навіть коли в місті вже була українська армія. Я депресував і намагався відволікатися, пишучи музику. Просто вбивав свій час та не розраховував на щось більше.
Пам’ятаю як за тиждень до вторгнення я повернувся до Слов’янська з навчання в Харкові та планував залишитися жити в рідному місті. Але 24 лютого о 5 ранку мені подзвонив друг та сказав збирати речі, після цього просто поклав слухавку. З інтернету я дізнався про війну. Години дві просто сидів не рухаючись, бо не розумів, що це насправді реальність. Згодом почали обговорювати з мамою наші подальші дії та паралельно складати найнеобхідніше до сумок. Ближче до обіду десь вдалині почули вибухи. А за тиждень, коли почався обстріл міста, мама із сестрою евакуювалися до Польщі.
Насправді ще коли я побачив новини, що Путін заявив про «визнання незалежності» незаконних збройних угруповань «ЛНР» і «ДНР», то відразу зрозумів, що почнеться нова фазаа війни. Але все ж таки був впевнений, що тільки в містах Донбасу, як це сталося у 2014 році. А те, що почалось 24 лютого 2022 року, було повною неочікуваністю для мене.
Створення синглів під назвою «Тиша» та «Знову»
Після повномасштабного російського вторгнення я поїхав у Чернівці. Там познайомився з хлопцем, який пише вірші. Та під час спілкування з ним я запитав, чи є якийсь текст, який він міг би дати для написання моєї пісні. Мені сподобався саме про війну, який пізніше я взяв за фундамент для синглу під назвою «Тиша».
У мене було натхнення під час поїздки до Києва в середині літа, коли з’явилася змога повноцінно займатися музикою. Тому що до вторгнення у 2022 році я хотів зняти студію в Слов’янську для втілення своїх творчих бажань, але це все залишилось у місті. Дуже довго всі наробки та обладнання лежали під обстрілами, але згодом друзі змогли вивезти мої речі. Коли це сталося, я був дуже щасливим, бо розумів, що це гарна змога почати створювати музику, а через неї доносити до людей свої переживання.
За тиждень після того, як у мене з’явилось усе обладнання, — записав пісню «Тиша». Сенс її - розповідь про події, які пережив у 2014 році під час війни на сході України. Бо впродовж цього часу мені було важко від побаченого, а саме від того, коли страждають люди. Сингл несе такий меседж: якщо ти жива людина, це не означає, що ти дійсно живеш.
Пісня під назвою «Знову» з’явилася поступово. Вона про взаємовідносини, бо дуже часто так відбувається, що ми цінуємо людей саме тоді, коли їх втрачаємо. Коли ви були сім’єю, а через деякий час просто незнайомці, ти розумієш, що неспроможний нічого змінити, а твоє єдине бажання — стати цією людиною, хоча б просто прочитати її думки.
Хочу, щоб аудиторія була занурена в мою музику, а не слухала її фоном
На написання музики я надихаюсь прослуховуванням різного інструменталу в інтернеті. Слухаю різні композиції, жанри та намагаюсь робити щось подібне. З кожним кроком шукаю свій індивідуальний стиль. Також після спілкування з іншими музикантами та творчими людьми в мене з’являється певний настрій, який і наштовхує на створення звуку для майбутньої пісні.
Є класний референс артиста Джима Доусона, який мені подобається вже кілька років, я постійно від нього відходжу та згодом повертаюсь. Тому що ця людина робить класну сучасну музику та відповідний візуал у своїх кліпах. Постійно в мене виникали думки, що я хочу робити так, як він.
Також хочу створювати пісні в стилі нью-метал, який став популярним завдяки платформі Тік-Ток. Але досі не впевнений, чи це справжній я, чи просто намагаюсь створити вигаданий образ із власних думок. Я б не сказав, що в мене є стиль, але його я шукаю та обираю, що буде підходити саме мені. Не думаю, що це буде рок або поп - щось суміжне. Хочу робити унікальне, щоб аудиторія була занурена в мою музику, а не слухала її фоном.
Акцент у моїх роботах - саме на інструментал, бо я більше часу приділяв написанню звуків, вивченню технічних моментів, й ось рівень написання тексту, робота з голосом у мене на ступінь нижча.
Про досвід роботи військкором на сході
В одному із харківських медіа працював мій знайомий, і їм був потрібен режисер монтажу випусків. Пройшовши співбесіду на цю вакансію, я почав там працювати. Невдовзі спробував себе в ролі військового кореспондента. Та нещодавно, в травні 2023 року, їздив на Донбас. Саме тоді повезли хлопцям на передову авто, яке нас возило по всій області. Це були такі міста, як Слов’янськ, Сіверськ, Красний Лиман та декілька інших.
Коли ми приїхали в Сіверськ, я одягнув бронежилет та під супроводом військових ми пройшли до міста. Одразу почалися вибухи - навіть без свисту, дуже близько. Це було максимально стресово. Дуже дивні почуття у мене з'явилися, коли я побачив, що немає жодної вцілілої будівлі. Між двома п’ятиповерхівками був підвал і біля нього ходили люди. Поспілкувавшись із ними, я дізнався, що вони живуть там вже понад рік. Розказали, що в підвалах міста проживає близько тисячі людей, які не хочуть виїжджати. Але їх я не побачив.
У Сіверську багато українських військових, які можуть вивезти людей за годину до більш безпечного місця. Я спілкувався із жінкою років 50-ти та запитав, чому вона не евакуюється. Вона сказала, що це Донбас, вона «тут корнями проросла» та не може залишити рідне місто. До цивільних приїжджають волонтери та привозять найнеобхідніше, але бувають такі обстріли, що не просто небезпечно, а неможливо проїхати. Але мешканці люблять навіть цей підвал, у якому живуть.
Також ми були в місцевому стабілізаційному центрі, куди привозять поранених воїнів. Нас пустили в шокове відділення і я бачив, як у метрі від мене чоловіку рятують життя, буквально дістають із того світу. Дуже тяжко це сприймати…
Моя місія — показати українцям та світові, що коять окупанти, а також самим росіянам, на які жахливі вчинки спроможна їхня країна. Це історичні події, які повинні бути зафіксовані та показані нашим дітям й онукам.
Хочу довести собі, що дійсно можу робити щось круте
Зараз я повернувся до Києва, хочу відновити написання музики, саме сінглів, а не альбомів. Ця справа «годує мою душу». Якщо б я цим не займався, то навіть не знав би, навіщо живу. Це те, від чого отримую емоції та задоволення собою. Просто довести собі, що дійсно можу робити щось круте. Дуже хочу зробити виступ найближчим часом. А також, звісно, продовжу знімати війну, її наслідки, висвітлювати злочини країни-терористки.
Після перемоги, надіюсь, що в мене не буде цієї фонової тривоги, яка заполоняє всі думки та нікуди не дівається. Безперечно, хочу допомагати відновлювати країну як ззовні, так і зсередини, в культурному плані.
Читайте також: Маріуполець Владислав П’ятин: про створення відеощоденника під час облоги рідного міста
