Молодь Донбасу радіє “руському миру” та дякує, що звільнили їх від “укронацистів”. Такі висловлювання з вуст російських пропагандистів чути ще з далекого 2014 року.
У матеріалі Трибуну читайте, як молоді луганчани боролися за Україну з перших днів війни.
Молодь Луганська — за єдину Україну
Існує думка, що більшість населення Луганська та області ще до воєнних подій було проросійським через територіальне розташування. Великий відсоток людей розмовляли російською, їздили на відпочинок у Сочі та каталися на заробітки потягом “Луганськ-Москва”. Разом з тим, впливали проросійськи налаштовані представники влади та пропаганда, що постійно акцентувала на “другосортності” української нації.
Однак у 2014 році молоді українці, студенти Луганського національного університету імені Тараса Шевченка, вийшли на мітинг за єдину країну.
Так, 17 квітня 2014 року активісти навчального закладу вийшли підтримати Україну. До них приєдналися викладачі та інші мирні мешканці Луганська. Це був один із останніх масових проукраїнських мітингів у місті. Від території ЛНУ до будівлі СБУ, захопленої озброєними бойовиками, близько 600 метрів.
Трибун поспілкувався з учасницею заходу Оксаною (імʼя змінено — Ред.), яка розповіла про події у Луганську та настрої серед молоді.
“На той час я була студенткою першого курсу філологічного факультету. Загалом, хочу сказати, що ще до початку воєнних дій я не помічала якогось «зросійщення» серед молоді. В університеті ми спілкувалися здебільшого українською мовою, читали українські книжки. Але, напевно, це через нашу спеціалізацію. Тож, коли активісти запропонували вийти на мирну акцію в підтримку України, зайвих питань не виникло. Було кілька студентів, які просто не прийшли, без слів. Більша частина студентів філологічного факультету взяла участь у заході. Ми малювали плакати, вигадували гасла. Акція відбулася мирно, без ексцесів”, — розповіла колишня студентка ЛНУ ім. Шевченка.
Оксана наголошує, що в той момент і вона, і її одногрупники просто не могли вчинити інакше:
“Ми по-іншому не могли, бо дійсно любимо нашу Батьківщину та завжди любили. Це закладено ще з дитинства. Я, наприклад, йшла навчатися на факультет української філології, бо вважала це престижною спеціальністю. Ще зі школи милувалася нашою мовою та прагнула досконало її вивчати”.
Дівчина говорить, що, можливо, взяв своє ще юнацький максималізм.
Тоді якось взагалі не було ані хвилювань, ані страху. Чи то через наш молодий вік, чи тому що ми не знали, що таке війна. Робили все на ентузіазмі та навіть не замислювалися, що в півкілометрах від нас знаходяться справжні терористи.
Йшли роки, частина Луганщини вже була окупована.
Що ж відбувалося у підконтрольних Україні населених пунктах?
Російська пропаганда продовжувала “промивати мізки” та впливати на людей. Згодом, у 2017 році, було прийнято закон щодо блокування російських соцмереж, таких як Вконтакте та Одноклассники.
“Хай там як, а це було правильним рішенням. Спочатку, звичайно, ми обурювалися, бо звикли користуватися цими мережами. Але зараз бачимо, що заборона пішла на користь нашій країні”, — поділилася наша співрозмовниця.
І так, поступово, точок впливу ставало все менше. З часом на підконтрольних територіях почали більше уваги приділяти патріотизму. У закладах відпочинку все частіше стало чути українські пісні, люди почали носити вишиванки (і, здебільшого, не тому що їх змушували, а тому що це дійсно красиво та стильно). З вуст представників влади, навчальних закладів, аграріїв, підприємців люди чули проукраїнські настрої і це позитивно впливало на них.
Крім того, люди помічали, що навіть якесь селище чи містечко, підконтрольне Україні, живе краще, ніж окупований Луганськ.
Українська влада не забувала про мешканців тимчасово окупованих територій, всіляко підтримуючи їх. Наприклад, у 2019 році було відкрито пішохідний міст у Станиці Луганській.
Тоді багато молодих мешканців ТОТ змогли перетнути лінію розмежування та вступити до українських навчальних закладів.
Серед захисників України чимало мешканців Луганщини
Останнім часом Державна служба з надзвичайних ситуацій, Нацполіція, Патрульна поліція, Державна прикордонна служба та інші спецслужби поповнювалися бійцями з Луганської області. Управління часто оголошували про вільні посади і охочих було достатньо.
З початком повномасштабного вторгнення РФ в Україну багато луганчан пішли на фронт добровольцями у складі ЗСУ чи Нацгвардії. Тож зараз спокій українців оберігають зокрема й наші співвітчизники.
Один з українських військових з Кадіївки з позивним “Східний” написав у Twitter:
Многие уже сто раз обсудили тему «на Донбассе нас так не будут встречать».
Для меня не показатель, сколько местных людей выйдет с флагами Украины.
Я просто знаю, сколько местных людей зайдет туда с флагами Украины.
Зайдет домой.
Це висловлювання дуже поширилося в соцмережах, бо відгукується багатьом українцям, які були вимушені залишити рідні домівки. Вони з нетерпінням чекають повернення додому та роблять для цього все можливе.
Читайте також, які пільги є для абітурієнтів з окупованих територій у 2023 році.
