Юлія, 33 роки, уродженка Лісної Поляни та мешканка Сєвєродонецька
Одразу два місця в Луганщини близькі до мого серця. Це село Лісна Поляна, в якому я народилася та прожила до 1999 року. А також Сєвєродонецьк, куди я переїхала у 2015 році.
У Лісній Поляні (Марківський район) я люблю кожне місце, бо там пройшло моє дитинство. А Ліснополянський ліс — найкращій у світі. Там килимами ростуть першоцвіти, а ще можна поласувати горіхами, ліщиною та суницею, яка росте на берегах ставка Лісковий у центрі лісу. Там же, прямо в лісі, є дитячий табір, куди я в дитинстві їздила відпочивати на літніх канікулах. Раніше у лісі стояли виробничі потужності, які викачували, газували та видавали мінеральну воду. У цьому лісі були найкрутіші зимові гірки. Спуск "жабка" - найскладніший, але його долали на мішках та санчатах.
Але у селі були й негативні моменти. Не подобалося "кумівство" у владі району. Це навіть ніколи не приховувалося. Була якась анархія чи то з "дозволу" області, або з її байдужості. Повністю програна інформаційна війна за людей. "Вбиті" газети, радіо, телебачення. На весь район була тільки одна телевізійна вежа, яка ледве видавала чотири канали в аналоговому телебаченні. Т2 не працювало через особливості рельєфу. Всі мали супутникові тарілки, які були направлені на Росію. Наслідки цього ми бачимо на власні очі.
У Сєвєродонецьку моїми улюбленими місцями були Чисте озеро, Паркове озеро, водонапірна вежа. Сєвєродонецьк взагалі був дуже комфортним містом. Його можна було пройти пішки за 40 хвилин, але в ньому було все: два озера, сосновий ліс, парки та ресторани, торгові та дитячі комплекси, школа мистецтв, університет, коледжі та колегіум, кінотеатр, театр. До водонапірної вежі весною ходили збирати квіти, взимку каталися там на санчатах, слухали цикад влітку. На озера ходили купатися, відпочивати, дивилися на лебедів і на красуню ондатру. Артезіанська вода прямо з крана у твоєму домі. Найменше подобалось те, що зелені зони зʼявлялися у місті «всупереч» владі. Містяни практично «вигризали» право на парки, які самі доглядали, самі прибирали та поливали. Абсолютна бездіяльність та імпотентність влади. Влада роками ділила крісла і зовсім "забила" на місто. А воно чудове. Взагалі природа на Луганщині абсолютно прекрасна. Хоч крейдяні схили Марківського району, хоч гейзер у Новопскові, хоч ліси Кремінної.
Сєвєродонецьк у мене зараз асоціюється з війною і "Азотом". Ще "Льодовим палацом", який також знищили росіяни. А ось Лісна Поляна - малесеньке село, яке було відомим мінеральною водою. Марківка — це райцентр. Вона відома сортом цибулі, який посів перше місце на виставці у Парижі. Сирзавод місцевий також доволі відомий.
Досі ходжу в думках вулицями своїх міст. Памʼятаю все. Останніми спогадами було, як з першого дня вторгнення не вивозили сміття: бруд, прильоти та люди, які залишилися сам на сам зі своїми проблемами. Та два гуманітарні хаби, до яких неможливо дістатися та які постійно обстрілюються. Досі чутно звуки битого скла, пролітаючої ракети, запах пороху і сміття. В мене зараза сумні спогади. Не можу про свій рідний дім говорити. Північні райони області поки цілі, там ще не було активних бойових дій. А ось Сєвєродонецьк зруйнований повністю.
Але я вірю, що мої рідні місця знову будуть екологічними, зеленими, молодими та зручними. З прекрасними дорогами та алеями, з парками, лікарнями, стадіонами та школами. А найголовніше, — з роботою!
Читайте також: Сєвєродонецьк — Луганщина моя
