9 липня у Києві відбулася лекція, присвячена спогадам Єлизавети Масловської та її життю в Алчевську. Вхід був вільний.
Організаторами цієї події є Індіра Урусова та Наталія Мірошниченко. Варто відзначити, що це не перший захід, який вони створюють разом. У березні дівчата розпочали серію зустрічей під назвою "Без меж", де обговорювали питання, пов'язані з Донеччиною.
Журналістка Трибуну відвідала лекцію та дізналась деталі.
Проєкт "Krylati" з’явився на світ приблизно рік тому завдяки двом переселенками з Донеччини — Індірі та Наталі. Саме вони покликали свою подругу Єлизавету, щоб та розповіла про окупацію та розвіяла стереотипи про рідний край.
Захід почався зі вступного слова дівчат:
‘’Ми зібрали вас тут, бо нам дуже важливо бути корисними для нашої країни та говорити про свій регіон. Але люди часто роблять боляче через свої упередження, бо Україну ми обрали ще дев’ять років тому’’, – зазначає Наталія.
‘’Все почалося з того, коли я в березні 2022 року виїхала з Маріуполя за кордон і зробила листівку палаючого будинку", — починає Індіра.
"Це будинок в Маріуполі, який горів, коли я виїжджала з міста. І я зробила пост в інстаграмі з цією картинкою. Звісно, що на нього відреагувало багато людей, в тому числі і Наталія’’, – розповідає дівчина про листівку.
Так дві переселенки почали свою справу
‘’Я абсолютно закохалась в цей дизайн і сказала про це подружці. Після чого Індіра зробила ще дев’ять листівок, і 11 травня ми запустили наш перший проєкт – "Krylati", – додає Наталія.
Спершу основною діяльністю дівчат були листівки, і усі зароблені від них кошти постійно відправлялись на потреби бригади ‘’Азов’’. Потім на сторінці проєкту почали висвітлювати інтерв’ю з мешканцями Донеччини.
‘’Ми говорили про людей з Донбасу, які нам розповідали свої історії, та про рух опору, який існував. З часом Індірі прийшла ідея організовувати івенти.
Я цікавлюсь історією і мені хотілося показати людям наш регіон з історичної точки зору. Метою було зруйнувати всі стереотипи, бо я точно знаю, що він завжди тяжів до України’’, – говорить Наталія
Після завершення промови організаторки передали слово Єлизаветі, бо її розповідь про рідне місто була головною темою івенту. Дівчина народилася в Алчевську і прожила в ньому до 2021 року, потім переїхавши в Київ.
‘’В 2014 році росіяни увірвалися у мій дім та забрали його у мене. Стереотипне уявлення про міста Луганщини виглядає якось так: промисловість, заводи, сірі панельні будинки. Звісно, що це є частиною історії, але слід говорити й про захід і схід сонця, про архітектуру й природу, які дійсно варті, щоб їх побачили туристи.
На той момент почались мітинги проросійських активістів. Перш за все варто розуміти, що весь натовп, який тут стоїть, – куплені люди. Серед них були алкоголіки, наркомани, або просто неблагополучні люди, які хотіли підзаробити.
Найбільше мені не подобається в усій цій історії те, що мало хто говорить про український спротив. Він почався у травні 2014 року, у нас був мітинг, який проходив біля міської адміністрації. На нього виходили звичайні люди, які відстоювали свої ідеї та права, щоб підтримати Україну.
Луганщина – земля, де б’ються серця хоробрих людей
Також в місті були сміливі алчевці, які обливали фарбою пам’ятник Леніну та малювали на стінах будинків українську символіку.
Окупантам дозволялося робити все, що завгодно. Вони займали різні місця. Це могли бути бізнес-центри, колишні коледжі, навіть зоопарки. У 2014 році росіяни на території кафе-зоопарку ‘’Лісова казка’’ облаштували військову базу, яка надалі була зруйнована.
У 2021 році ‘’Лісову казку’’ хтось підпалив, на жаль, хто це скоїв, - досі невідомо. Мені дуже боляче дивитися на ці кадри, тому що це — місце мого дитинства.
Тема мови має для мене особливе значення, бо я навчалась в україномовній гімназії. Перше, що вчинили окупанти, коли прийшли, – зробили російську основною мовою. Поступово почали завозити російські підручники, ми вивчали історію Росії. Звісно, що про історію України ніхто не згадував.
Деякий час у нас ще були уроки української мови та літератури, але їх потроху викорінювали. Для окупантів це було більш дієво, тому що так у людей не виникало жодних претензій. Українська мова стала для нас тоді іноземною, бо на уроках нам було дуже складно формулювати думки, враховуючи, що постійно говориш російською’’, – закінчує виступ дівчина.
Далі Єлизавета розповіла про свою однокласницю, яка прийшла в школу в українській вишиванці.
‘’Моя подруга ще тоді була проукраїнсько налаштована, і дуже хотіла виїхати. Коли вона прийшла у вишиванці, деякий час було все нормально, до тих пір, поки ми не прийшли на урок історії Росії.
Вчителька, побачивши зовнішній вигляд однокласниці, у присутності усіх дітей запитала в неї: ‘’Це що, якась демонстрація? Навіщо ти це вдягнула? А ти знаєш, що в Луганську за це дівчинку камінням закидали?’’.
Мало того, що весь цей діалог відбувався на очах інших, потім вчителька ще попросила залишитись вдвох з нею. Вона почала запитувати, де дівчина купила ту вишиванку. Звичайно, та сказала, що придбала сорочку в Росії, хоча насправді вона з Харкова’’, – розповідає Єлизавета.
Індіра та Наталія підготували для своїх гостей цікаві вирізки з газет, тексти, які описують атмосферу на Луганщині в період окупації.
Окрім цього кожен бажаючий міг написати на білих картках імена людей, які загинули від російсько-української війни. Вони тепер назавжди у наших серцях.
Також на заході був присутній відеограф та фотограф Владислав Кравець. Напевно, дуже багато людей бачили фото Сєвєродонецька у його виконанні, та відео з дрону, де він показує місто.
Світлини Владислава не оминули, і цей івент, тому кожний, хто прийшов на лекцію, мав можливість побачити його знімки.
Владислав розповів про те, чим він зараз займається та яким йому запам’ятався рідний Сєвєродонецьк.
‘’Зараз я працюю на "Суспільному" відеографом. Паралельно від роботи розвиваю свої соціальні мережі, і вже багато цікавого планую в найближчий час’’, – говорить сєвєродончанин.
Я намагаюсь показувати світ своїми очима
‘’Я кайфую від своєї роботи і загалом думаю, що якщо ти чимось займаєшся, ти маєш це виконувати якісно. Бо якщо вам не подобається ваша діяльність - припиніть це робити і знайдіть щось інше.
Всі кажуть, що Донбас сірий, але Сєвєродонецьк – зелене місто, і я можу підтвердити це сотнями відео з дрону. В кожному дворі були дерева, квіти, і взагалі різного роду рослини. Останнім часом в місті було класно гуляти новими скверами та парками, бо все навколо було чисто та доглянуто’’, – ділиться Владислав.
Читайте також: Про війну та обстріли не говоримо взагалі: як українці спілкуються з родичами в окупації
