Український зв’язок на окупованих територіях відсутній, росіяни зруйнували майже всі вишки мобільного зв’язку, люди переважно спілкуються через Інтернет, зазвичай користуються месенджерами Viber, Telegram, іноді - Signal та додатком Yolla. Розмовляють про все, крім геополітичної ситуації в державі.
Трибун зібрав історії людей, у яких є близькі родичі в окупації, та поспілкувався з психологами щодо цього питання.
Близькі родичі Христини (ім’я героїні змінено — прим.ред.) залишаються в окупації в Донецькій області. Обговорюють погоду та побутові речі.
Через повномасштабну війну стосунки з родиною дуже змінилися, бо їм там почали промивати мізки
“З одним представником сім’ї мені вдається поспілкуватися, бо людина свідомо не піддається провокаціям та російській пропаганді, а з іншим мені говорити важко, бо відчуваються серйозна зміна у мисленні на проросійську користь. В таких умовах мені важко говорити про свої погляди, тому ми просто спілкуємося про погоду”
Рідні Марини залишилися в окупації на Луганщині. Вона має змогу спілкуватися зі своєю бабусею, яка живе в селі.
Коли говориш про владу чи війну, то зв’язок блокується, потім складно знову додзвонитися
“Якщо мені потрібно терміново їй подзвонити, я використовую програму Yolla. Там великі тарифи, година розмови коштує 300-350 грн. Оплачувати потрібно в доларах. Зрозуміло, що такий зв’язок повністю прослуховується”.
Частина родичів Романа знаходяться на окупованій території Донеччини ще з 2014 року, інша частина перебуває на новоокупованих територіях.
“Ми спілкуємося за допомогою Viber та Telegram, говоримо мало, бо є постійні проблеми з Інтернетом, особливо в сільській місцевості. Говоримо про здоров’я, навчання, максимально відсторонено від війни. Я намагався питати в них про ситуацію в населеному пункті, але вони відмовлялися, хвилюючись за свою безпеку”.
Майже вся родина Мирослави (ім’я героїні змінено — прим.ред.) залишилася в окупації на Луганщині. Найближчі, з ким вона комунікує, — молодша сестра та бабуся. В селі, де живуть її близькі, є Інтернет, тому проблеми з комунікацією немає.
Мені родичка передавала координати скупчення техніки та особового складу противника, але СБУ їх не приймає, бо вони знаходяться близько до мирних мешканців
“У нас є можливість спілкуватися по відео та аудіо зв’язку через Telegram або Signal. Побутові теми обговорюємо по Telegram, по Signal вони розповідають все, що хочуть про життя в окупації.”
У Віталіни (ім’я героїні змінено — прим.ред.) вся родина залишилася в окупації в Рубіжному, що на Луганщині. На початку повномасштабної війни дівчина комунікувала з батьками один раз на місяць.
“Тоді було дуже важко, зараз легше, мама пише у Telegram, батько раз на кілька тижнів у Viber. Спілкуємося в основному про здоров'я, обмінюємося фотографіями та важливими новинами з нашого особистого життя. Про війну та обстріли не говоримо взагалі”.
Трохи раніше ми спілкувалися по відеозв’язку, але почали дуже часто сваритися, тому я плакала після кожної такої розмови.
За словами психологині Даяни Тарасюк, люди, які живуть в окупації, перебувають у майже постійній небезпеці — як у фізичній, так і в ментальній. На фоні такого постійного напруження людська психіка стає більш чутливою та вразливою, підвищується тривожність, зростає рівень агресії. А може й бути навпаки — є ймовірність впасти в апатію.
Фахівчиня впевнена, що в таких ситуаціях звична поведінка людини може відрізнятися.
“Ваша рідна людина може здаватися вам зовсім чужою, а її поведінка — щонайменше дивною. Але потрібно розуміти, що для людини в окупації прийнятні раніше теми для обговорення можуть викликати роздратування та гнів, провокувати плач чи небажання спілкуватися. Причинами такої поведінки є зміна середовища, а не зміна самої людини. То ж щоб ваше спілкування не стало додатковим травмуючим фактором як для вас, так і для ваших рідних, варто бути обережними у деяких темах, а деякі не піднімати взагалі”.
Звісно, допустимі теми для розмов залежать від кожної людини та ситуації, і немає єдиного рецепту, що буде травмуючим, а що ні. Можливість спілкуватися та не втрачати зв’язок із рідними, котрі знаходяться в окупації, - це вже дуже добре, зазначають психологи та наводять ідеї для екологічного спілкування з рідними.
- Цікавтеся простими речами: чи людина сьогодні змогла поспати, поїсти, відпочити.
- Запевніть рідних, що ви у повній чи відносній безпеці, їм буде важливо це почути, щоб менше за вас хвилюватися.
- Якщо людина просить розповісти новини – розповідайте, але лише ті, в яких ви впевнені, які підтверджені Збройними силами чи Генштабом, не додавайте нічого від себе та не переказуйте плітки.
- Згадайте якісь спільні щасливі моменти чи улюблені історії.
- Запитайте, чи не бажає людина звернутися за психологічною підтримкою. За необхідності надайте контакти безкоштовних гарячих ліній психологічної допомоги.
- Діліться почуттями: говоріть, що ви їх любите, цінуєте, поважаєте та чекаєте зустрічі.
- Можна будувати плани про те, що ви зробите разом, коли зустрінетесь. Це теж може бути важким діалогом, але з іншої сторони важливо пробувати планувати майбутнє.
Коли хтось із рідних перебуває у небезпеці, ми теж переживаємо тривогу та інші стресові стани, тому важливо не забувати піклуватися і про себе, зазначає психологиня Даяна.
“Варто не впадати у паніку, коли рідні не виходять на зв’язок. На окупованих територія часто спеціально роблять перешкоди для мереж, тож у них просто може не бути можливості вам зателефонувати чи написати. Якщо почуття тривоги чи інші неприємні симптоми заважають нормально функціонувати – звертайтеся за кваліфікованою допомогою. Зараз працює дуже багато різноманітних сервісів психологічної підтримки, які легко можна знайти через Google. І головне: варто усвідомити, що б ви чи ваші рідні не відчували – це нормальна реакція психіки на ненормальні події. Тож дозволяйте собі та рідним просто бути і не вимагати від себе неможливого”.
Читайте також: Штрафи, відключення комунікацій та ізоляція сіл. Як окупанти змушують людей отримувати паспорти РФ
Авторка: Валерія Барикіна
