Лоліта, 24 роки, мешканка Лисичанська
Я жила у Лисичанську з 2016 до 2022 року. Це місто прийняло мене з відкритою душею після того, як я переїхала з окупованого Алчевська. В Лисичанську я стала успішною та щасливою. Мені дали можливість продовжувати улюблену творчу діяльність небайдужі та талановиті люди. Найбільше мені подобався мій маленький мікрорайон Склозаводу. Він був компактний, красивий своєю природою. Тут я здобула гарну освіту та отримала найулюбленішу роботу, друзів та рідних людей.
В Палаці культури імені Володимира Сосюри є унікальний музей. Він єдиний в Україні, де зберігалися особисті речі, рукописи та запис голосу самого поета. Неподалік розташований Лисичанський педагогічний коледж, який вважався одним з найкращих закладів освіти в Україні.
Це місто мало чарівну природу, а також було батьківщиною багатьох незламних та талановитих людей. Я запам'ятала його теплим, яскравим, співучим. Там постійно відбувалися концерти, якісь активності, яскраве життя. Це місто було наповнене молоддю, яка розвивала молодіжну політику. В ньому було багато центрів для розвитку всіх верств населення. Але зараз Лисичанськ майже повністю знищений. Він став сірим...
