Нині Рубіжне знаходиться під російською окупацією, а рубіжани розкидані по всьому світу. Разом з тим, кожен плекає в собі спогади про дім. Волонтер Єлісей Ткаченко в розмові з ТРИБУН зазначає, що запам’ятав рідне місто квітучим та зеленим.
“Рубіжне — це моя мала Батьківщина, де я народився, виріс, пішов до школи та знайшов справжніх друзів. Це — місто хіміків та спорту. Я жив на сьомому мікрорайоні. Він дуже комфортний, адже поряд була школа, в якій я навчався, безліч спортивних майданчиків, чудовий ліс, де ми з сімʼєю любили відпочити та подихати свіжим, чистим повітрям”, — говорить пан Ткаченко.
Він також згадує природу рідної землі.
“Люблю місто за природу, воно у нас без краю зелене. Йду навесні вулицею та усюди відчуваю запах квітів. Зараз передивляюся фото і чую цей аромат…”, — продовжує волонтер.
Єлісей Ткаченко також говорить, що Рубіжне відрізнялося компактністю та широкими можливостями, аби займатися спортом.
“У ньому було все, що потрібно для життя. Місто у мене асоціюється зі спортом. Бо знаю чимало видатних спортсменів — моїх земляків. Також в наших краях протікає повноводна річка Сіверський Донець, в якій можна охолодитися в спекотний літній день. І — друзі. Рубіжне подарувало мені справжніх товаришів, з якими, незважаючи на війну, ми досі спілкуємося і чекаємо на зустріч”.
Улюблені місця волонтера — Будинок Культури та Палац Спорту.
Історію того, з чим у рубіжан асоціюється рідне місто, читайте ТУТ.
