Миколу Олексієнка у соцмережах знають під ніком ukrzalizyaka. Він фотографує потяги у різних куточках нашої країни та всього світу. Чоловік народився у Костянтинівці, що на Донеччині, часто приїздив додому, щоби помилуватися рідним краєм та зафільмувати спогади в об’єктиві фотоапарата.
В інтерв’ю виданню ТРИБУН чоловік розповів про фотовилазки на Луганщині.
Залізниця, як нитка Аріадни, інколи може привести у дуже незвичайні місця, куди навряд чи потраплять туристи чи пересічні фотографи. Мені цікаві не лише потяги самі по собі, а й усе, що навколо: старовинні вокзали, гарна природа, глухі села чи задвірки великих міст. В своїх роботах я намагаюсь розкрити красу цього всього.
У портфоліо автора не лише залізниці, і й архітектура, промисловість, наприклад чимало заводів Донбасу. Цього року в Києві фотограф представляв власну виставку таких світлин. Наприклад, кадри з Азовсталі, зроблені ще до того, як завод зруйнували окупанти.
Говорячи про виклики під час фотовилазок, митець пригадує Старобільщину.
“Старобільщина — то моя любов! У мене прекрасні спогади пов'язані з цими краями. Ось ця залізниця, яка проходить повз Старобільськ, після початку війни на сході у 2014 року стала ізольованою та не мала сполучення із рештою України — унікальний випадок. Крім цього, там неповторно красива природа. Особливо мені запам’яталися крейдяні гори. Їздив я туди кілька разів, здебільшого на північ, у район Білокуракиного. Там ну дуже рідко щось їздить. Тому для мене це була задача із двома зірочками. Стояв з наметом кілька днів в очікування заповітного кадру. Врешті-решт, вранці, коли ще спав, крізь сон почув наближення потяга. Вискочив в спідньому з фотоапаратом та зробив ту саму світлину”, — згадує Олексієнко.
Шукаючи цікаві місця для зйомок, Микола орієнтується не тільки на пейзаж, а й на історію, інколи навіть незвичайна топоніміка може привернути увагу.
Один раз побачив на карті в районі Білокуракиного назву “Киянів Перевал”. Досить незвичайна, навіть інтригуюча назва, подумав я, і вирішив туди поїхати. Там вдалося зробити гарні кадри, хоча я так і не зміг з’ясувати, звідки в рівнинній місцевості взявся перевал.
На Донбасі фотографу подобається як поєднується індустріальність із красою природи.
У самому Лисичанську на околиці міста проходить колія й там є ділянка цілинного степу із розкішною ковилою. Мене вражають такі місця. Пейзажі мені теж подобаються, це частина моїх світлин. А залізниця дуже часто вдало доповнює їх, підкреслює красу природи.
Повне інтерв’ю читайте за посиланням.
