Обрядовість українців, пов'язана зі смертю та похованнями

Смерть та пов'язані з нею похоронні обряди завжди були невід'ємною частиною традицій та фольклору українського народу. Традиції поховання формувалися протягом століть і увібрали як язичницькі вірування древніх слов'ян, так і християнські елементи. Давайте розглянемо як відбувається організація похорону в українців та з'ясуємо цікаві подробиці, що супроводжують цей сумний, але важливий ритуал.

Поховання – це не просто необхідність позбутися тіла померлого. Це цілий комплекс ритуальних дій, покликаних забезпечити безболісний перехід душі в потойбіччя і захистити живих від згубного впливу смерті. Кожна деталь має символічне значення та несе певний сакральний зміст.

Що ж кладуть у труну покійному? Як обмивають і одягають покійника? Хто копає могилу і як несуть труну? Про ці та інші цікаві подробиці похоронної обрядовості українців ви дізнаєтесь далі.

Ще до прийняття християнства на території України існували різні язичницькі вірування, пов'язані зі смертю та похованням. Археологічні знахідки свідчать, що в давнину тіла померлих спалювали на багаттях разом з їхніми речами та жертовними тваринами. Попіл ховали у спеціальних урнах або насипали над ним кургани.

Пізніше, за часів Київської Русі, небіжчиків ховали в човнах, які потім спалювали чи пускали за течією річок. Вважалося, що вода допоможе душі дістатись потойбічного світу. У могилу клали зброю, прикраси, посуд із їжею – все необхідне для потойбіччя.

Трипільці ховали своїх померлих у позі ембріона, посипаючи тіло червоною охрою – символом крові та відродження. Небіжчика клали в яму, викопану прямо в житлі, і засипали землею. Згодом над похованням насипали земляний горб – прообраз майбутнього кургану.

В епоху Київської Русі набуває поширення обряд тілоположення. Померлих ховали в дерев'яних трунах або видовбаних колодах. Князів та знатних людей ховали у кам'яних саркофагах у храмах та під їхніми стінами. На могилі насипали високий курган, ставили кам'яні ідоли, хрести, зводили каплиці.

З прийняттям християнства язичницькі елементи похоронного обряду поступово зникають, але деякі збереглися й донині. Наприклад, звичай класти в труну речі покійного, монети "на перевезення", хустку або рушник. Подекуди на Поліссі досі практикують "проводи" душі на 40-й день після смерті.

Сучасні похоронні традиції українців поєднують християнські та народні звичаї:

• Померлого обмивають, одягають у новий святковий одяг, кладуть у труну.
• В руки вкладають хрестик, значок, розарій. На груди кладуть вінчальну свічку.
• Поки тіло знаходиться у будинку, родичі по черзі читають Псалтир. 
• Виносячи труну з дому, тричі стукають їм об поріг – прощаються з будинком.
• Труну несуть ногами вперед, а процесію очолює людина з хрестом чи корогвою.
• На цвинтарі відбувається відспівування та «останнє цілування» покійника.
• Кожен присутній кидає жменю землі на труну зі словами «Хай земля буде пухом».
• Після похорону влаштовують поминальний обід.

В українців існує чимало прикмет і забобонів, пов'язаних зі смертю та похороном:

• Дощ під час похорону – до Царства Небесного душа піде.
• Свічка під час відспівування сама згасла – небіжчик був великим грішником.
• Не можна нічого брати з цвинтаря, навіть квіти – притягнеш смерть.
• Якщо небіжчик «дивиться» одним оком – скоро забере когось із родичів.
• Не можна фотографувати похорон – накличеш лихо на всіх присутніх.
• Після повернення з цвинтаря треба помити руки та не заходити нікуди в гості.

Після похорону настає період поминання – молитов за упокій душі. Найважливіші поминальні дні – 9-й, 40-й день та річниця смерті. У різних регіонах їх називають по-різному:

• Київщина, Чернігівщина – Дідова субота, Проводи.
• Полісся – Радівниця, Гробки, Могилки.
• Наддніпрянщина – Гробки, Проводи.
• Поділля, Волинь – Гробки, Могилки, Поминки.
• Галичина – Дротова неділя, Поминальниця.
• Буковина – Помана.
• Закарпаття – Сиропорожня субота, Задушна субота.

Похоронні обряди різних народів світу також мають свої особливості, зумовлені культурними та релігійними традиціями.

Мусульманський похорон

В ісламі прийнято ховати покійного в день смерті до заходу сонця. Тіло завертають у саван, кладуть у могилу на правий бік обличчям до Мекки. На похороні має бути присутнім імам, який читає молитву. Пізніше на могилі встановлюють надгробну плиту.

Похоронні традиції північних народів

Через вічну мерзлоту північні народи не мають можливості ховати своїх померлих у землю. Натомість практикують “повітряні” поховання – залишають тіла на спеціальних помостах, скелях, деревах, щоб їх з'їли птахи чи звірі. Вважається, що така душа швидше потрапить у світ предків.

Іудейські традиції

Іудеї ховають померлих якнайшвидше, бажано в день смерті. Тіло загортають у спеціальний саван, покладений у труну. Кремацію суворо заборонено. Після поховання родичі дотримуються семиденної жалоби, сидячи на низьких лавках. Надгробки на могилах зводять лише за рік.

Похоронна обрядовість – це своєрідне дзеркало, у якому відбивається світогляд, вірування та традиції народу. Українські похоронні звичаї пройшли довгий шлях розвитку від язичництва до християнства, увібравши елементи різних культур.

Незважаючи на сумний привід, похорон – це не тільки оплакування покійного, а й проводи його душі у інший світ. Кожна деталь обряду має глибоке символічне значення. А дотримання традицій допомагає гідно попрощатися із померлим та зберегти пам'ять про нього.

Якими б не були наші вірування, смерть залишається великою таємницею. І похоронні обряди нагадують нам про вічні цінності – любов, пам'ять, повагу до предків. Бо, як казав Тарас Шевченко, душа безсмертна, як світ безмежний.

Якщо вам потрібно організувати гідне прощання з близькою людиною, звертайтеся до похоронної служби «Осіріс». Цей похоронний будинок надає повний комплекс ритуальних послуг з урахуванням релігійних та місцевих традицій. Детальніше на сайті osiris.memorial – там є номери телефонів для консультації та замовлення.