Депопуляція в Україні: чи є майбутнє у нашої нації?

Україна переживає складні часи. Війна, економічна криза, політична нестабільність – все це негативно впливає на демографічну ситуацію в країні. Але чи тільки зовнішні фактори призводять до депопуляції? Давайте розберемося в цьому питанні та подумаємо, що чекає на нашу націю в майбутньому.

Депопуляція – це систематичне зменшення чисельності населення певної країни або території як наслідок звуженого відтворення населення, коли наступні покоління кількісно менші від попередніх. Це відбувається, коли смертність перевищує народжуваність, а також при високій еміграції та обставинах, що спричиняють великі втрати людей, наприклад, під час війни.

За даними Державної служби статистики України, станом на 1 січня 2022 року чисельність населення України до війни становила 41,1 млн осіб. Україна посідала 35-те місце у світі за чисельністю населення. Однак, за оцінками ООН, населення України скорочується одними з найшвидших темпів у світі.

Протягом своєї історії Україна зазнала значних демографічних змін, які були зумовлені як природними факторами, так і соціально-політичними потрясіннями.

У часи Київської Русі (IX-XIII ст.) населення України становило близько 4,5-5 млн осіб. Однак монгольська навала в XIII ст. призвела до значних людських втрат та занепаду багатьох міст і сіл.

У XVI-XVII ст. населення України почало зростати завдяки розвитку сільського господарства та міст. За оцінками істориків, наприкінці XVII ст. на українських землях проживало близько 5-6 млн осіб.

Значні демографічні втрати Україна зазнала внаслідок козацьких війн, селянських повстань та епідемій чуми і холери у XVII-XVIII ст. Зокрема, під час Хмельниччини (1648-1654 рр.) загинуло близько 3 млн осіб, а під час епідемії чуми 1770-1771 рр. – понад 1 млн осіб.

У XIX ст. населення України почало стрімко зростати завдяки покращенню медицини, зниженню смертності та зростанню народжуваності. Якщо на початку XIX ст. на українських землях проживало близько 8 млн осіб, то наприкінці століття – вже понад 20 млн осіб.

Значні демографічні втрати Україна зазнала в першій половині XX ст. внаслідок Першої світової війни, революції, громадянської війни, голодоморів та сталінських репресій. Зокрема, під час Голодомору 1932-1933 рр. загинуло від 4 до 7 млн українців, а під час Другої світової війни – близько 7 млн осіб.

У другій половині XX ст. населення України продовжувало зростати, хоча темпи приросту поступово знижувалися. Якщо в 1959 р. в УРСР проживало 42 млн осіб, то в 1989 р. – вже 52 млн осіб.

Однак після здобуття незалежності в 1991 р. чисельність населення України почала неухильно скорочуватися через зниження народжуваності, зростання смертності та міграційний відтік. Якщо в 1993 р. в Україні проживало 52,2 млн осіб, то в 2001 р.– вже 48,5 млн осіб, а в 2014 р. - 45,5 млн осіб.

Значний вплив на демографічну ситуацію в Україні мала агресія Росії та окупація Криму і частини Донбасу в 2014 р. За оцінками експертів, за роки війни на Донбасі загинуло понад 13 тис. осіб, а близько 1,5 млн осіб стали внутрішньо переміщеними особами.

Станом на 1 травня 2024 року в Україні разом з окупованими територіями проживає 37,9 млн людей. На підконтрольній території – 31,5 млн, з них 10,3 млн пенсіонерів. Кожен місяць кількість пенсіонерів збільшується на 4 тисячі осіб.

Кількість держслужбовців всіх рівнів становить 160 тисяч, сили оборони – 880 тисяч. Офіційно безробітних на початок травня – 121 тисяча, ув'язнених - 45 тисяч, дітей – близько 3 млн.

Виходить, що активного населення в Україні лише 10,7 млн, а реально тих, хто формує якусь додаткову вартість – десь 4-5 млн. На 1 працюючого припадає 2 пенсіонери, а якщо взяти до уваги неофіційну статистику, то може бути й 3 пенсіонери.

За словами кандидатки соціологічних наук Ганни Ятвецької, посилення депопуляції в Україні відбувається через старіння населення, смертність, що поступово зростає, а також через втрату населення внаслідок еміграції та війни.

У 2021 році смертність перевищувала народжуваність майже вдвічі. У 2022 році – вже більше ніж удвічі, а в 2023 році різниця між смертністю та народжуваністю наблизилася до трикратного розміру. За офіційною статистикою, у 2023 році в Україні народилося 187 тис. дітей, а померло 496 тис. людей.

Скільки виїхало з України під час війни?

Ще до війни з України на заробітки за кордон виїхало понад 3 млн українців. А після початку повномасштабного вторгнення до них приєдналися ще й біженці. Офіційно в ЄС зараз перебуває 6 млн українців, які виїхали через війну.

Зрозуміло, що основною причиною, чому люди репродуктивного віку не народжують дітей, є війна. Проте є й інші причини:

• Економічна нестабільність та низький рівень життя;
• Високий рівень безробіття та трудова міграція;
• Зміна ціннісних орієнтацій та поширення так званої ідеології «чайлдфрі»;
• Недостатня державна підтримка сімей з дітьми;
• Високий рівень розлучень та нестабільність шлюбів.

Багато українців відкладають народження дітей через невпевненість у майбутньому та бажання спочатку досягти певного рівня добробуту. Також все більше молодих людей свідомо обирають життя без дітей, надаючи перевагу кар'єрі та саморозвитку.

Але депопуляція – це проблема не лише України. Багато розвинених країн світу стикаються зі зниженням народжуваності та старінням населення. Наприклад, в Японії, Італії, Іспанії, Німеччині та інших країнах Європи народжуваність вже давно не забезпечує просте відтворення населення.

Однак деякі країни, такі як Ізраїль, змогли подолати цю тенденцію. Завдяки ефективній демографічній політиці, спрямованій на підтримку сімей з дітьми, а також релігійним та культурним особливостям, в Ізраїлі один з найвищих показників народжуваності серед розвинених країн – в середньому 3 дитини на жінку.

Одним з показників життєздатності нації чи навпаки виродження є фертильність – здатність жінки до дітонародження. В демографії для вимірювання рівня фертильності використовують показник сумарного коефіцієнта народжуваності (СКН), який показує середню кількість дітей, яку може народити жінка протягом свого репродуктивного періоду (15-49 років).

В Україні ситуація з фертильністю є досить складною. За даними Державної служби статистики України, у 2021 році СКН становив лише 1,1 дитини на одну жінку, що є одним із найнижчих показників у Європі. Для простого відтворення населення необхідно, щоб СКН становив не менше 2,1 дитини на одну жінку.

Ситуація з фертильністю в інших країнах світу також є неоднозначною. В більшості розвинених країн Європи та Східної Азії СКН є нижчим за рівень простого відтворення населення. Зокрема, у 2021 році СКН становив:

• Італія – 1,24;
• Іспанія – 1,19;
• Німеччина – 1,53;
• Японія – 1,36;
• Південна Корея – 0,84.

Водночас в деяких країнах, переважно мусульманських та африканських, фертильність залишається достатньо високою. Наприклад, у 2021 році СКН становив:

• Нігер – 6,91;
• Сомалі – 6,08;
• Афганістан – 4,32;
• Ірак – 3,61;
• Єгипет – 3,23.

Однак навіть у цих країнах спостерігається тенденція до зниження фертильності через урбанізацію, підвищення рівня освіти жінок та доступність контрацепції.

Цікавим є феномен Ізраїлю, який попри високий рівень економічного розвитку та урбанізації, має один із найвищих показників фертильності серед розвинених країн – 3,09 дитини на одну жінку. Це пояснюється особливостями культури та релігії, а також ефективною пронаталістською політикою держави.

Депопуляція має ряд негативних наслідків для суспільства та економіки:

• Зменшення кількості працездатного населення та дефіцит робочої сили;
• Збільшення навантаження на систему соціального забезпечення та охорони здоров'я;
• Падіння внутрішнього попиту та уповільнення економічного зростання;
• Посилення міграційних процесів та "відтік мізків";
• Загрози національній безпеці та обороноздатності країн.

Останній чинник має особливе значення для України – якщо буде так звана «заморозка», а потім росія знову нападе на нас, великий шанс, що у нас просто не буде кому воювати.

З іншого боку, в умовах депопуляції ринок праці переходить на бік працівників. Роботодавці змушені покращувати умови праці, підвищувати зарплати та надавати більше соціальних гарантій, щоб залучити та утримати кваліфіковані кадри.

Для подолання депопуляції необхідний комплексний підхід на державному рівні. Серед основних заходів можна виділити:

• Стимулювання народжуваності через фінансову підтримку сімей з дітьми, розвиток інфраструктури дитячих садків та шкіл, пропаганду сімейних цінностей;
• Зниження смертності через покращення якості та доступності медичних послуг, пропаганду здорового способу життя, боротьбу зі шкідливими звичками;
• Створення привабливих умов для життя та роботи, щоб зменшити відтік населення за кордон та стимулювати повернення мігрантів;
• Залучення іммігрантів для компенсації природного скорочення населення, спрощення процедури отримання громадянства для іноземців.

Депопуляція – це серйозний виклик для України та багатьох інших країн світу. Скорочення населення має негативні демографічні, соціальні та економічні наслідки. Подолання цієї проблеми потребує консолідації зусиль держави та суспільства. Лише через впровадження ефективної демографічної політики, спрямованої на підтримку сімей з дітьми, покращення якості життя та створення привабливих умов для повернення мігрантів, можна забезпечити майбутнє для нашої нації.

Чи зможе Україна подолати депопуляцію та зберегти свій людський потенціал в умовах війни та економічної кризи? Час покаже.