На початок революційних подій 1917 року нинішня Луганщина знаходилася в складі трьох губерній — Харківської губернії (північна частина сучасної області, переважно сільська місцевість), Катеринославської губернії (південна частина, де також було розташовано промислові поселення) та частково Області Війська Донського. Тож говорити загалом про регіон складно: ситуація в Старобільську, Луганську та Ровеньках, приміром, в один час могла бути абсолютно різною.
ТРИБУН розпитав історикиню Ольгу Дробишеву про те, який вплив мала революція 1917-1921 років на Луганщину.
Довідка: Ольга Дробишева — луганська дослідниця, чиї статті засновані на архівних джерелах, доцентка кафедри історії та археології ЛНУ імені Тараса Шевченка, співавторка книги “Нариси історії Луганщини”.
“Український історик Ярослав Грицак у своїй роботі «Подолати минуле: Глобальна історія України» каже: «Українська революція – як опера Верді «Трубадур»: її винятково заплутаний сюжет неможливо розповісти, не збившись або не пропустивши важливі епізоди. Тому оповіді про українську революцію неминуче вибіркові. Історики вибирають моменти, які найкраще пасують до їхніх схем». Мені ця думка дуже відгукується, тому що моя революція на Луганщині теж вибіркова і я свідома цього”, — починає розповідь історикиня.
Пані Ольга додає, що охопити геть усе просто неможливо, тому вона поділиться виключно власними знаннями та спостереженнями.
“Поки що я звертала увагу переважно на північну (сільську) частину нинішньої області, переважно 1917–1918 рр. і діяльність проукраїнських сил. Саму революцію роздивляюся в українському контексті, тобто з точки зору національної революції. В жодному разі не відкидаю впливовості більшовицьких сил в регіоні чи важливості вивчення Білого руху, просто до них я ще не дійшла з низки причин (тому, на жаль, не на всі ваші питання можу дати відповідь). Мої висновки і міркування це не фінальна точка, це середина процесу вивчення революційних подій 1917–1921 рр. як переплетіння одразу декількох конфліктів”, — додає вона.
З чого почалася революція на Луганщині?
Історики починають відлік з падіння самодержавства, утворення Тимчасового уряду в Петрограді та Центральної Ради в Києві. Але такого масштабу події не відбуваються в один момент. 1917 р. – не лише перший рік революції, але й третій рік Першої світової війни.
“Вона доленосно вплинула на свідомість величезної маси народу, в першу чергу – селянства. Уявимо селянина, який живе десь під Новоайдаром. Його життя рутинне, передбачуване. Він має обмежене коло спілкування, його світ – село і місцевість навкруги. В принципі, він може піти працювати на завод чи на шахту. Але в разі чого – повернутися, благо недалечко. Але з початком війни його мобілізують і вибору він вже не має. В армії він потрапляє в інший світ, світ дисципліни та техніки, він бачить інші регіони, а то й інші країни. З ним працюють пропагандисти та агітатори, саме там він, імовірно, вперше знайомиться з поняттями соціалізму та націоналізму. Врешті-решт він вчиться використовувати зброю та відчувати її владу”, — говорить пані Ольга.
Вже за рік після початку революційних подій раніше мобілізовані селяни повертаються додому.
“А наприкінці 1917 – на початку 1918 рр. вони починають повертатися додому і саме тоді відбувається справжня революція на селі. Це, звісно, стосується переважно села (хоч і там 1917 р. вже не був спокійним). В цілому протягом 1917 р. вже відбувалися зміни, йшла боротьба в радах, а головне – відбувався спалах національного самоусвідомлення, в тому числі й на Луганщині. Тож для того, щоб вибухнула революція мали відбутися зміни в суспільстві, каталізатором яких стала саме Перша світова війна”, — підкреслює історикиня.
Якщо говорити про інтелігенцію на Луганщині під час Української революції 1917–1921 років, то швидкий зліт національної свідомості на селі пов’язують якраз з сільською інтелігенцією.
“Євген Чикаленко писав: знайдіть національно свідомого селянина і ви побачите доробок «вчителя» або «лікаря». Для нашого регіону специфіка полягала в тому, що кількість інтелігенції, у першу чергу - гуманітарної, тут була невеликою. В промисловій частині елітні прошарки суспільства представляла переважно технічна інтелігенція. Складно сказати які сили підтримувала інтелігенція в той чи інший час, певно, різні. Наприклад, багато інженерів і висококваліфікованих майстрів були пов’язані з іноземними капіталами, які, звісно, вороже зустріли прихід до влади більшовиків з їх націоналізацією (та й соціалістична Центральна Рада теж не викликала захвату), тому підтримували консервативні сили. Вже у 1918 р. вони починають масово виїжджати додому. Серед місцевої, як технічної, так і гуманітарної, хтось займав вичікувальну позицію, хтось емігрував. З іншого боку, представники більшовицької влади розуміли, що до того часу, як вони зможуть «виховати» пролетарську інтелігенцію, їм потрібні послуги старої, «буржуазної». Тож частина «старих спеців» перейшла до співпраці з новою державою”, — розповідає Ольга Дробишева.
Роль просвіти у революції на Луганщині
Луганська “Просвіта” була заснована 16 квітня 1917 р. Існували наступні секції: артистично-музична, лекційна, бібліотечна, агітаційна. “Просвіта” проводила вистави, книгозбірні, курси, запровадила агітаційну школу. Саме зі впливу останньої 25-го червня 1917 року в Луганську відбувся з'їзд всіх волостних та сільських кооперацій, скликаний агітаційною комісією, українського товариства “Просвіта”.
“На порядку дня було перше прочитання Універсала, а далі доклади історичний, економично-політичний та шкільно-просвітний”, — зазначає Історична Правда.
З'їзд тоді одноголосно визнав Українську Центральну Раду, як свій найвищий адміністративний уряд на українській землі.
“«Просвіти» створюються по всій території сучасної Луганщини (у т.ч. південна частина) і досить активно діють в 1917–1918 роках”, — говорить історикиня.
Наприклад, на Старобільщині основним напрямком осередку була культурно-просвітницька діяльність.
“Так, 21 вересня 1918 р. з ініціативи просвітян була відкрита українська книгарня, що знаходилась у будинку Руднєва на вулиці Малій Дворянській (сучасна вулиця Руднєва, до 2015 р. – Володарського). Там же знаходилася безкоштовна читальня з українськими газетами та журналами. Іншим напрямом діяльності була допомога в українізації освіти, що була важливою рисою політики УНР, а особливо Української держави Скоропадського. Таким чином, ми можемо стверджувати, що товариство відігравало важливу роль у просвітницькому житті старобільчан та у розповсюдження української мови на території Старобільського повіту”, — зазначається в студентській роботі ЛНУ імені Тараса Шевченка Юлії Шевцової.
Окрім того, осередки “Просвіти” також працювали у: с. Іванівка, Кадіївка, Лозова-Павлівка, Олексіївка, Сватове, Білокуракине, Біловодськ,
Осинове, Новопсков. Аж допоки більшовицька влада не закрила геть усі їх.
Роль більшовиків, чи була агресія щодо цивільного населення?
“Я свідомо зараз обходжу увагою більшовиків. В першу чергу тому, що там треба ретельно перевіряти факти, бо багато перекручень. А у нас немає доступу до архіву в Луганську”, — говорить пані Дробишева.
“Щодо агресії проти цивільного населення від більшовиків, то, звісно, таких прикладів безліч. Навіть саме визначення «червоний терор» як їхня офіційна політика залишає мало простору для того, щоб уявити собі щось мирне та толерантне. Але цей період насичений жорстокістю всіх учасників протистояння. Це було одне з моїх найгостріших вражень, коли я почала працювати з документами. Випадки знущань, катувань, масових вбивств – ніби сталася епідемія насильства серед представників всіх політичних сил”, — продовжує історикиня.
Вона також зазначає, що знайти інформацію було доволі складно, хоча й не так безперспективно як здавалося
“Так би мовити, «небільшовицька» складова революції (часи УНР та Гетьманату, повстанський рух тощо) була засекречена до кінця 1980-х – початку 1990-х рр. і тому документи зберігалися в центральних архівах в Києві. Їх переважно не передали в Луганськ і пізніше, тому можемо з ними зараз працювати”.
Разом із тим збереглася низка спогадів українських військових Запорозького корпусу Армії УНР, які перебували на території Луганщини протягом 1918 р.
“З кінцем травня більшовицькі відділи кінноти силами до роти, а часом і більші почали прориватися на наші тили і грабувати людність, вбивати священиків, учителів та інших. Полковник Болбочан наказав своїй кінноті відповісти тим самим”, — писав Петро Дяченко у власних “Споминах командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР”.
При цьому, з місцевими українські військові товаришували.
“Чудова була місцевість: по той бік Гайдара рівнина, а по нашому боці крейдяні гори. Ми скоро поперезнайомились з селянами: вечорами сиділи на колодках, жартували з місцевими дівчатами, співали, розважались. Добре тоді було на селах – просто не вірилось, що навколо буяє революційна війна”, — зазначає Ігор Верховод у матеріалі “Луганщина у спогадах українських військовослужбовців в 1918 р” збірки ЛНУ імені Тараса Шевченка.
Чи був на Луганщині голод, пов’язаний із революцією?
“Про масовий голод, як видається, говорити не можемо, але критична нестача продовольства відчувалася влітку 1918 р. у промислових районах. «Становище Слов’яносербського повіту і міста Луганська у зв’язку з повною відсутністю хліба катастрофічне, загрожує лихом; з квітня не одержано жодного вагона хліба. На ґрунті голоду рудники і заводи закриті» – з телеграми до Міністерства внутрішніх справ Української Держави від 10 липня 1918 р. Ця ситуація призвела, серед іншого, до масового переселення робітників з міст у села”, — говорить пані Ольга.
Вона також зазначає, що цьому передувала низка причин.
“Це і зупинка роботи промисловості внаслідок кризи, і посилення відправок продовольства до Німеччини та Австро-Угорщини на виконання Берестейських домовленостей, і розірвані торговельні зв’язки через утворення нових кордонів. Наприклад, ті ж мешканці Луганська зверталися з проханням провести переговори з представниками влади Всевеликого Війська Донського щодо постачання до міста овочів. Справа в тому, що їх Луганськ отримував значною мірою з територій навколо станиці Луганської, які контролював тоді Дон і звідки вивезення продуктів було заборонене. У зверненні йшлося про те, що вирощені овочі через неможливість збуту гниють від чого страждають і виробники”, — пояснює історикиня.
Як бачимо, свідчення військових, історичні джерела та фахівці свідчать про те, що революція 1917-1921 роках суттєво змінила український контекст Луганщини — вона вплинула на кількість інтелігенції у селах та містах, спричинила зменшення кількості людей через смерті внаслідок кривих терорів більшовиків, була втрачена “Просвіта” як осередок українськості в нашому регіоні та люди стали більш бідними, голодними й жорсткими.
