На гуманітарному пункті пропуску "Доманове" на кордоні з Білоруссю щодня зустрічають українців, які повертаються з окупованих територій. За кожною валізою тут — виснажлива дорога, роки страху та надія знову опинитися вдома. Люди виїжджають з Херсонщини, Луганщини, Донеччини та Запоріжжя.
Детальніше розповідають в організації Helping to Leave.
Більшість історій, які чують волонтери та гуманітарні працівники, болючі й трагічні. Люди плачуть або ледве стримують сльози, перетинаючи кордон з Україною. Одні — від напруги після тривалої дороги та проходження фільтрації, інші — від полегшення, вперше за багато років побачивши український прапор.
Того дня через пункт пропуску прибуло чимало людей із Херсонської області — з Олешок та Голої Пристані. За словами евакуйованих, нині там склалася справжня гуманітарна катастрофа: доставляти ліки та продукти вкрай складно, однак на окупованих територіях досі залишаються сотні людей.
Марія та Сергій, мати й син, щойно виїхали із села неподалік Олешок. Вони подолали понад дві тисячі кілометрів, аби дістатися вільної території. Сергію цього року виповнилося 16 років, і, за словами родини, його змусили отримати російський паспорт. Попри небезпечний маршрут, вони кажуть, що нарешті змогли видихнути з полегшенням.
Інша жінка не стримувала сліз під час розмови. Разом із родиною вона жила у повністю знищеному селі неподалік лінії фронту на Запоріжжі. Хоча до найближчого неокупованого міста — лише близько 30 хвилин їзди, щоб дістатися України, їй довелося подолати понад дві тисячі кілометрів.
Серед тих, хто повертається, є й мешканці Луганської області — регіону, який за інформацією Helping to Leave, дедалі рідше згадується в інформаційному просторі.
"Ще один чоловік каже, що їде з Луганської області. Я аж затнувся, коли це почув. Луганщина якось зовсім випала з нашого інформаційного простору", — йдеться в повідомленні.
Одна із найемоційніших сцен розгорнулася просто на кордоні. Жінка, яка сама виїхала з окупації вісім місяців тому після поранення та втрати дому, шукала свого 76-річного чоловіка Ігоря. Він перетнув кордон із кількома сумками, пакетами та переноскою з котом. Подружжя зі сльозами обійнялося після тривалої розлуки. Чоловік також має поранення — він постраждав унаслідок атаки російського дрона.
Попри пережите, деякі люди не втрачають оптимізму. Так, 72-річний Микола з Донеччини з усмішкою розповів, що їде побачити дітей, адже його дружина вже чотири рази відвідувала рідних, а він — жодного. Після зустрічі з родиною чоловік планує повернутися додому, адже на нього чекає господарство і бджоли.
"Микола нагадав мені героя книжки «Сірі бджоли» Андрія Куркова. А коли додав, що їде зі своїм сусідом — другом дитинства, я подумав, що це і є справжні прототипи героїв", — розповідає один із волонтерів.
За словами гуманітарних працівників, більшість людей, які проходять гуманітарним коридором, — літнього віку. Багато хто відмовляється говорити з журналістами чи фотографуватися через страх за власну безпеку та безпеку близьких, які залишаються в окупації.
Після перетину кордону евакуйованих зустрічають команди Helping to Leave та інших гуманітарних організацій. Вони допомагають перенести речі, зв’язатися з рідними, надають базову інформацію, реєструють людей на грошову допомогу та організовують трансфер до найближчих населених пунктів. Далі кожен обирає свій шлях: хтось їде погостювати і назад, а комусь уже й немає куди повертатися.
Якщо вам або вашим близьким потрібна допомога з евакуацією з окупованих територій, можна звернутися до організації Helping to Leave. Команда безоплатно допомагає виїхати та адаптуватися на новому місці.
*Усі імена героїв змінені з міркувань безпеки.
Читайте також: “Постійні перевірки ВПО потрібно припинити, а виїзд з окупації – спростити”, — Лубінець.
