Вісімсот років тому половці встановлювали в степу кам'яні статуї на честь померлих — обличчям на схід, щоб ті зустрічали сонце щоранку. Це були фігури з посудинами в руках — частина складного поховального обряду. Більшість таких статуй знищили ще в радянські часи, частину розвезли по музеях. До 2014 року найбільша колекція на Луганщині — 74 кам'яні баби — зберігалася в парку-музеї Луганського національного університету. Після окупації їхня доля достеменно невідома.
Хто такі половці
Перша згадка про половців у літописах — 1055 рік. Саме тоді кочовики вперше з'явилися на кордонах Київської Русі. Наступні двісті років — це історія про суміш ворожнечі й дружби: половці то нападали на руські землі, то ставали союзниками князів у міжусобних війнах, то родичалися через шлюби.
Найвідоміша згадка про половців — у "Слові о полку Ігоревім", де описано невдалий похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославича 1185 року. Тоді руське військо потрапило в полон, а сам князь втік з половецької неволі завдяки половцеві Овлуру, який допоміг йому. Ця історія показує, наскільки складними були стосунки між двома народами — не просто "ворог" чи "друг", а щось більш заплутане.
Що означає "баба"
Назва "баба" походить від тюркського слова baba, що означає "пращур" або "дід". За іншою версією, корені треба шукати в перському pählaban — "богатир", "атлет".
На Русі кам'яні статуї називали бабами або бовванами. Власне, саме слово "бовван" походить від тюркського "балбал", що означає "пращур", "дід-батько". У "Слові о полку Ігоревім" згадується "тмутараканський бовван".
Приблизно до XVIII ст. кам'яні статуї на теренах нашої країни називалися "мар'їне каміння", або "мамай".
А Дмитро Яворницький, український історик і археолог, записав легенду, згідно якої кам'яні баби — це велетні, які колись жили на цих землях. Розсердилися вони на сонце, почали на нього плювати. Розгнівалося сонце і перетворило велетнів на камені, які назавжди залишилися стояти в степу.
Скеля "Ікона" Свердловська
У Киселевій балці Свердловського району є місце, де довгі століття стояла скеля, на якій височіла кам'яна баба, встановлена ще за часів панування в Дикому Полі половців. Місцеві сторонилися тієї місцевості, скелю називали "Іконою", а старожили переповідали легенду: мовляв, хто захоче забрати статую, накличе на себе лихо. І до кінця 1950 років статуя стояла собі на скелі, поки не почалося будівництво шахти "Харківської-2". Тоді через брак будматеріалів було вирішено висадити в повітря скелю й використати її уламки. Зрештою, статуя зникла разом зі скелею через підготовчі роботи до будівництва шахти.
Парк-музей Луганського університету
У Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка станом на 2014 рік зберігалася друга за величиною колекція кам'яних баб після Дніпра. Парк-музей створювали викладачі й студенти, які збирали статуї по всій Луганщині.
У лютому 2010 року місцевий телеканал ЛОТ започаткував проєкт "Дива Луганщини", фіналістами якого стали 12 об'єктів області. З великим відривом голосів переміг Парк-музей кам'яних статуй.
Як виглядали статуї
Найдавніші половецькі баби — стеловидні. Вони нагадують стовп, але це кам'яна фігура людини без деталей: немає обличчя, не видно рук, одягу, прикрас. Такі статуї робили на початку половецької епохи.
Пізніші баби — вже деталізовані. На них вирізали обличчя, руки, одяг, прикраси, зброю чи посуд. На Луганщині знаходили обидва типи.
Майже всі знайдені в нашій області фігури тримали у руках посудину. Дослідники припускали, що в ній був священний напій для поминальних обрядів. За іншою версією, посудина символізувала дух померлого, який переселився в рідину.
Усі статуї встановлювали обличчям на схід. Половці вірили, що померлі мають зустрічати сонце кожного ранку. Тому всі баби, які збереглися, дивляться в один бік.
Матеріал залежав від регіону: на Луганщині й Донеччині використовували граніт, піщаник, вапняк. Найбільше статуй виготовляли в XI–XIV століттях, коли половці панували в степах між Дніпром і Доном.
Поховальний обряд половців
Кам'яну бабу встановлювали біля дерев'яного житла, яке будували на честь померлого. Це була частина складного поховального ритуалу. Там ставили статую, що уособлювала небіжчика. Родичі приходили сюди кілька разів на рік, аби вшанувати його, приносили їжу, іноді робили жертвоприношення, адже вірили, що ці жертви допомагають душі в потойбічному світі. Поминки відбувалися через тиждень, місяць і рік після смерті. Через рік або кілька років статую могли навмисно розбити. За половецькими віруваннями, це звільняло душу й дозволяло їй відійти до предків. Тому багато кам’яних баб збереглися лише фрагментами.
Втім, не всі статуї руйнували. Деякі стояли століттями — поки їх не знаходили археологи або не забирали до музеїв.
Що сталося після окупації
У 2014 році Луганськ потрапив під російську окупацію. Разом з містом під окупацією опинився парк-музей кам'яних баб Луганського університету. До окупації в Луганську зберігалося 74 половецькі статуї: 68 — у парку-музеї, 2 — в археологічному музеї університету, 4 — в обласному краєзнавчому музеї.
У березні 2025 року окупанти під час транспортування сильно пошкодили кам'яні баби X-XI століть у Сокологірську (Первомайську) на Луганщині — окуповані території з 2014 року. Тисячолітні пам'ятки були фактично розбиті.
Точної кількості кам'яних баб, які збереглися в окупації, ніхто не знає. Багато статуй було знищено ще в радянські часи, коли їх використовували як будівельний матеріал. Інші розвезли по музеях Києва, Дніпра, Харкова. Але найбільша втрата — це колекція, що залишилася в окупованому Луганську.
Читайте також: "Ми шукали міфічний Донбас і не знаходили": як проєкт "Музей відкрито на ремонт" переосмислив історію регіону.
