Моя донечка Владислава пішла у 5 клас
Питаю: "Хочеш до школи?", вона чесно відповідає: "Не хочу!". Як і більшість школяриків, яким ну ніяк не хочеться рано вставати і збирати рюкзачок, щоб йти гризти граніт наук. Згадую роки свого навчання... Як я вступав до школи-інтернату, пам’ятає весь дитбудинок у Прилуках, де я виховувався до семи років. Пам’ятаю, дуже плакав, не хотів їхати до школи. Мені навіть розказували, що я на дах цього дитбудинку забрався і заховався, щоб мене не відвезли до школи. Але мене відвезли. Та недаремно я не хотів там навчатися – в 6 класі мене таки вигнали з того інтернату.
Я перечитав усі книжки у шкільній бібліотеці і тому задавав багато питань вчителям, і дехто з них захотів мене позбутися. Та я зла не тримаю – коли вже став народним депутатом, школу газифікував, до села дорогу зробив, шкільну їдальню відремонтував.
По поведінці у мене завжди було «незадовільно», але не тому, що шибки бив, чи бився з кимось, а тому що був незручний.
Наприклад, в 14 років мене з комсомолу виключили – за те, що видав шкільну газету, де розкритикував комсомольський райком. Та я все життя був такий, як сьогодні – незручний, справедливий і наполегливий.
Я з 9 класу почав писати до місцевої районної газети. І перша моя публікація була про те, як на полі ми разом із хлопцями середньої школи збирали буряки. Вони розкидали хліб на полі. І я про це написав – як неохайно ставляться до хліба. То вони мене втрьох чи чотирьох перестріли біля інтернату і побили. У мене обличчя було в синцях. Тож такий в мене досвід початку журналістської діяльності.
Але загалом спогади про школи, в яких я навчався, лишилися приємні. З багатьма вчителями я і сьогодні підтримую стосунки... Дякую їм щиро за все добро, яке вони для мене зробили!)))
Олег Ляшко,
Лідер Радикальнї партії
