Кожне місто має свою специфіку пробудження. Згідно легенд Львів пробуджується від ароматів ранкової кави та свіжого круасану. У Львові я пробуджувався від нестерпного смороду, але прокинувшись, виходив на балкон і поки готується кава милувався краєвидами княжого міста, та спостерігав за роботою комунальних служб. Їх практично не було видно і чутно.
Автівки, які забирали сміття, працювали тихо, а двірники спокійно і навіть шляхетно виконували свою роботу. Я випивав свою каву і виходив на двір щоби поспілкуватися з двірником. Від нього я дізнавався про останні вуличні та міські новини. Мені цікаво було його бачення, як людини з вищою освітою, проблем життєзабезпечення та функціонування княжого міста. Як би не критикували Садового, але я бачив нормальне функціонування відповідних служб. Я не засинав під гуркіт прибиральної техніки і не прокидався від її звуків.
Моє рідне місто має трошки іншу специфіку. О першій годині ночі починають вивозити сміття. Цей процес супроводжується гучними звуками не лише самої техніки, але і коментарями її водія, який на специфічному діалекті пояснює темним вікнам будинків, що викидати будівельне сміття у баки категорично заборонено. Пояснюючи, чому саме заборонено це робити, водій часто згадує маму та відповідні форми дієслів. Кожний такий монолог закінчується тим, що знаходиться бажаючий щось заперечити водієві і тоді монолог перетворюється на блискавичний діалог двох скажених.
Ранок починається не з ароматів кави та свіжого круасану, а з того, що я змушений слухати сповідь двірнички Тані, яка розповідає своїй колєжанці Маші, що вчора її Петро хильнув зайві півлітра і його сердешного принесли додому, бо той остаточно втратив самостійну можливість пересуватися.
Йду собі готувати каву щоби випивши пару філіжанок вийти на вулицю цього депресивного міста, де, як не дивно, я почуваю себе, як риба у воді. Йдучи вулицями свого рідного міста згадую вірші Маяковського:
Я в восторге
от Нью-Йорка города.
Но
кепчонку
не сдерну с виска...
Подобається мені княже місто з його ароматами кави та ранковими розмовами з інтелектуалом-двірником, але є у мене якась туга за ранковими діалогами колєжанок Маші та Тані, та тим відчуттям малої батьківщини з її, одному мені зрозумілими, ароматами та звуками.
