Майдан 2014 року змінив всіх українців. Він розділів розвиток України до і після Майдану. Ті проблеми, котрі накопичувалися за останні 23 роки стали актуальні настільки, щоб їх почали в кінці – кінців вирішувати. Проросійські рухи, високій рівень корупції, значні порушення прав людини все це було і раніше в Україні. Сепаратиські рухи були і при Ющенко, і при Тимошенко. Громадський рух – Донецька Республіка, котрий згодом став Донецькою Народною Республікою (терористична організація, яка зараз контролює частину Донбасу), був створений у 2005 році при президентстві Віктора Ющенко. Одним із засновників Партії регіонів, представником котрої був минулий Президент України Віктор Янукович, є теперішній Президент України Петр Порошенко.
Таким чином, в Україні одних олігархів просто змінили інші. До Януковича, минулій системі вдавалося не переходити ту межу, за котрою почалися би значні бунти населення. Янукович цю межу перейшов, і тому відбувся Майдан.
Так чому виник Майдан? Коли говорять (особливо вказують на це проросійські активісти), що яка там може бути війна за незалежність, якщо завдяки Майдану відбувається посилення впливу США на Україні, та в загалі багато хто стверджує, що Майдан – це спецпроект США та європейських країн. Якщо подумати, за яку незалежність стояли люди на Майдані. Адже підписання Асоціації з ЕС це вже втрата частини незалежності, або вступ в ЄС це ще більша втрата незалежності. Та взагалі, України є членом приблизно 30 міжнародних організацій. Ще є міжнародна торгівля, залежність від іноземних валют та інше. Не за цю, на мій погляд гинули українці. Українці гинули за свободу вибору, за свою гідність, за надію на краще майбутнє. Ці всі речі вже давно зрозумілі у Західному розвинутому світі, але на Сході чи Півдні України вони майже не сприйнятливі.
На Сході – велике значення має сила та порядок. Наприклад, якщо б колишній Президент Віктор Янукович не втік би, та відбулися заплановані вибори Президента у 2015 році, більшість населення Сходу все одно за нього би проголосували. У нього були риси дуже важливі на Сході, - сила та впевненість. Історично так склалося, що люди на Сході привикли підчиняти ся. Їм потрібен лідер, котрий буде брати на себе відповідальність. Їх турбує більше соціально – економічні питання, їм потрібен тільки результат, як в Радянському Союзі, була робота та зарплата, дешева їжа турбота з боку держави.
Але, багато людей на Сході вже так не вважають. Це видно на прикладі вимушених переселенців. Приблизно 1 млн. мешканців (із 4 млн. загальної кількості населення Донбасу, де відсутня українська влада) окупованої території Донбасу виїхало у цьому році. В більшості це економічно активне населення. Залишилися на окупованій території в більшості пенсіонери та ті кому дуже важко виїхати. Молодь, студенти, підприємці, журналісти, громадські діячі та інші активні верстви населення в більшості своєму виїхали. Приблизно половину з них виїхало в Росію. Але, багатьох мешканців Донбасу об’єднує пасивність у суспільно – політичному житті. До Євромайдану, у Луганську на різні акції протесту збиралося приблизно 10 – 15 чоловік (під час виборів звісно набагато більше). Під час Євромайдану у Луганську збиралося постійно 30-40 чоловік, а по неділям 1000-1500 (коли проходили спільні акції політичних партій та громадських організацій). Це звісно було позитивним рухом, та показувало що активність населення значно підвищується. Влада намагалася якось дискредитувати ці акції (було багато різних провокацій з боку влади). Вона почала дуже боятися, що люди почнуть набагато активніше боротися з корупцією та захищати свої права. Завдяки тому, що Евромайдан Луганськ проходив мирно з боку громади, взимку не було жертв. Але, після загострення ситуації у квітні почалися репресії проти українських патріотів та громадських діячів.
Всі ці події на Донбасі мають і позитивні риси (негативні, звісно набагато сильніші, в першу чергу те, що гинуть люди).
По-перше. Багато людей почали розуміти, що вони никлому не потрібні, і саме вони повинні нести відповідальність за все те, що відбувається. Раніше, багато мешканців Донбасу вірило Росії або Партії регіонів, або іншим силам чи лідерам. При цьому вони ненавиділи США, Європу чи українську владу.
По-друге. Вимушене переселення значної частини економічно активного населення, сильно вплинуло на розвиток української частини Донбасу. Наприклад, м. Рубіжне Луганської області дуже депресивне та саме бідніше місто у Луганській області (станом на 2013рік). Коли туди переїхав громадський діяч Денис Денищенко, місцева громада це сприйняла дуже позитивно, та почала набагато активніше діяти. Але, відразу розпочалися конфлікти з місцевою владою, яка не звикла прислухуватися до громади міста. І таких прикладів багато.
По-третє. Багато людей, котрі стали вимушеними переселенцями, та побачили рівень життя в інших містах України, зрозуміли, що рівень життя на Донбасі (особливо у обласних чи шахтарських містах) вище середнього по Україні, і не так погано було ще жити на Донбасі (на Донбасі постійно підтримувався міф, що всі гроші уходять регіону, та вони “кормлять” усю іншу України, особливо Західну).
Четверте. Люди почали розуміли, що нікому вірити не можна. Вперше, це почали розуміти під час Майдану 2004 року, коли завдяки протестам українського народу до влади прийшов Віктор Ющенко, але згодом всі зрозуміли, що він мало чим відрізняється від інших політиків. Таким чином, представниками корумпованої системи є всі політики чи олігархи. Ситуація звісно, змінюється на краще. На місцевому та загальноукраїнському рівні, вже деякі великі підприємці та державні службовці почали показувати власну патріотичну позицію, але це ще, не має масового характеру.
П’яте. Все більше людей вважають та бажають приймати та втілювати європейський чи американський досвід розвитку власних країн. Як показують дослідження, молодь багатьох країн світу, по своєму світогляду становиться дуже схожою. Тому, люди починаються замислюватися, чому наприклад, у Німеччині живеться набагато краще ніж в України. Завдяки Інтернету, чи практичному досвіду людей, котрі бувають за кордоном, стає зрозумілим, що Україна має дуже великий потенціал стати розвинутою демократичною країною.
Шосте. Цей рік показав неспроможність української влади вирішувати якісь значні конфлікти та необхідність нових лідерів при владі. Люди прагнуть дій з боку влади. Але влада, наприклад в Луганській області в цьому році зробила дуже мало. Наприклад, у липні – жовтні існувала посада Уповноваженого представника штабу АТО по звільненим містам Луганської області (мм. Рубіжне, Сєверодонецьк, Лисичанськ). Тоді цей пост займали патріотично налаштовані люди, котрі бажали значних змін. Губернатором Луганської області був призначений Геннадій Москаль, який багато чого зміг зробити позитивного для області. Також деякі представники влади, котрі допомогали сепаратистським рухам понесли покарання, але, їх кількість дуже низький. Багато таких представників влади досі знаходяться на своїх містах, та не понесли ніякого покарання. Наприклад, на окупованій території, хто не підтримує окупаційні сили, тих або вбивають або посилають на виправні роботи з тортурами. На український території інша ситуація. Досі діють такі проросійські сили, як Комуністична партія України та інше. Таким чином, на Донбасі люди набагато сильніше бояться проросійських сил чім покарання від української влади.
Сьоме. Завдяки волонтерам та добровольчим батальйонам, мешканці Донбасу побачили, що можна безкоштовно допомагати іншим людям та любити свою країну (взаємодопомога та патріотизм на Донбасі дуже рідке явище).
Всі ці дії української влади дуже замалі для зміни ситуації в країні. Відсутня будь – яка загальноукраїнська програма виходу із кризи. Потрібно розуміти, що значні зміни у уяві людей та підвищення довіри до української влади можуть відбутися у населення Донбасу чи Криму тільки після покращення рівня життя в самій Україні. Тому, більше уваги зараз зосередження до дій Центральних органів влади. Але, ми бачимо, що українська влада дуже неохоче робить якісь зміни. Тільки із-за бажання нових міжнародних кредитів та страху перед новим Майданом робляться незначні реформи. Деякі громадські чи політичні діячі говорять, що, наприклад, нова Верховна Рада зможе проіснувати лише один рік. Вона покаже свою недієздатність та в наслідок нових акцій протесту відбудуться нові дострокові вибори до Верховної Ради.
Також, потрібно брати до уваги, не дивлячись на те, що на Західній Україні більш розвинута громадянська діяльність, більше люблять та поважають історію та культурні цінності, набагато менше сміття на вулицях, розвинута взаємодопомога та інше. Рівень життя на Західній Україні приблизно такий же як і по всій Україні. В чомусь краще, в чомусь гірше, але приблизно однаковий, тому соціально – економічні рухи на Західній Україні важко брати за позитивний приклад для Східної України. Мешканці Східної України часто бувають в Росії, особливо в Москві та Санкт-Петербурзі. В цих містах рівень життя набагато вищий, ніж середньому по Росії. Тому, і виникає стереотип, що в Росії набагато краще живуть ніж в Україні. Якщо брати рівень життя Росії виключно без Москви та Петербурга тоді він буде приблизно такий же, як і по Україні.
Окремо хотілось розповісти про деякі історичні аспекти суспільно – політичного життя Донбасу. Ще, у 30 роках 20-го століття під час Голодомору на територію Донбасу почали приїжджати мешканці зі всього Радянського Союзу. Проукраїнське налаштоване населення Донбасу з того часу почало значно зменшуватися. Тому, у радянські часи на Донбасі було сформоване дуже лояльне до влади населення. Крім того, були значні репресії відносно тих, кому не подобалися дії влади. Все це, наприклад на Західній Україні були в значно меншому масштабі (Західна Україна приєдналося до СРСР тільки у 1939 році, коли вже сталінські репресії були набагато меншого масштабу). Тому, історично так склалося, що населення Донбасу дуже пасивне у суспільно – політичному житті. Але, Майдан показав, що багато людей не хочуть оставатися пасивними та бажають брати більш активніше впливати на життя своєї країни (у Київському Майдані також приймали участь багато мешканців Сходу України).
Також Донбасу потрібен порядок. У Радянські часи за порядок (чистота вулиць, розпивання алкоголю, контроль за правопорушеннями) слідкувала держава, волонтерський рух повністю був під контролем Комуністичної партії. На окупованій території Донбасу багатьом людям дають цей порядок. Людей змушують безкоштовно прибирати вулиці, пияк відправляють на різні фізичні роботи та ін. Таким чином, тільки завдяки сильного примусу людей примушують слідкувати за порядком. Мешканцям Донбасу важко зрозуміти такі прості речі, що відповідальність за порядок лежить саме на них. Наприклад, на Заході України набагато менше сміття та люди набагато більше приймають участь у волонтерській діяльності.
На Західній Україні, на мій погляд, набагато більше значення мають наступні речі, - воля та культурні традиції. Нажаль, ці речі дуже були не зрозуміли для багатьох мешканців Сходу України, та Донбасу зокрема.
Але, ситуація останнім часом значно змінилася. Все більше, людей почали розуміти за що “стояв” Майдан. Що він стояв, не за якогось політика чи за підтримку якоїсь держави. Майдан відбувся зараз свободи, щоб люди могли вільно реалізовувати власні права та обов’язки, вільно пересуватися по всьому світу, та якщо вони вважають, що європейські цінності дуже корисні, то впровадив ати їх у свої країні. Та що, вони боролися не тільки проти Януковича, а проти всій корумпованій та переступної системи. Тому, цю революцію називають “революція гідності”.
Процес об’єднання України в цьому році шов дуже активно. Люди почали розуміти, що етнічних, мовних, расових розбіжностей в Україні не має. Українці дуже лояльно ставляться до всіх культур чи етнічних груп. Є багато об’єднуючих факторів, такі наприклад, як корупція та зловживання влади, відтік різних ресурсів з України, низька інвестиційна привабливість регіонів та інше. Головна річ, котра розділяє українців на Схід та Захід це різні друзі та вороги.
Війна, котра йде в Україні, це війна між минулим та майбутнім. Мешканці західної України показали, що вони, заради змін можуть терпіти значні незгоди, та можуть брати відповідальність на себе. Війна змінила багатьох українців, особливо на Сході. Мешканці Сходу почали розуміти, що тільки разом можлива побороти корумповану державну систему та зміни на краще своє життя. Але і є об’єктивні фактори, котрі негативно впливають на країну. Так наприклад, як відтік ресурсів за кордон, небажання влади змінюватися, поганий інвестиційний клімат та інше. Але, якщо подивитися на історію, подібний шлях Європа пройшла в 30-40 роки 20 століття. Друга світова війна багато чого змінила у Європі. В першу чергу, вона об’єднала європейців у бажанні подолати спільні проблеми. Подібний процес зараз відбувається і в Україні. Війна на Сході змінює усі сфери життя українців та об’єднує українців Сходу та Заходу, як колись світова війна об’єднала європейців.
