З кінця грудня в окупованому Луганську веде мовлення Перший канал Українського радіо в FM-діапазоні. Тому тепер для художника Папи Карло (як він сам себе жартома називає) кожен день починається… з Гімну України.
- Чому ви не залишили Луганськ? Ви взагалі не виїжджали з міста?
- Так, я весь час був тут – до, під час та після активної фази бойових дій, так що все це відбувалося у мене на очах. Не поїхав, бо в мене тут мати похилого віку, їй треба допомагати, і я не міг залишити її саму.
- Тепер у Луганську можна слухати Українське радіо?
- Так, причому чутність не гірша, ніж російських пропагандистських радіостанцій. Завдяки цьому я можу отримувати інформацію з різних джерел, намагаюся думати, зважувати, аналізувати, наскільки це можливо. Тепер кожен день у мене починається о сьомій з Гімну України, у цей час я якраз починаю працювати.
- Чим ви займаєтеся у професійному плані?
- Наразі я працюю над серією з чотирьох ікон під робочою назвою «Українська домашня ікона» для святого кута в хаті. Українська ікона відрізняється від інших слов’янських вишуканістю, витонченістю візерунку, сміливим використанням рослинного орнаменту. Дуже цікаво займатися такою роботою.
- Ви часто спілкуєтеся з луганчанами?
- Стараюся обмежувати спілкування, оскільки для мене дуже важливо мати «свій простір» та свою думку щодо подій не на підставі того, що каже хтось десь, а на підставі того, що я бачу власними очима.
- Яка атмосфера панує в місті?
- Атмосфера виживання. Заробити практично неможливо, оскільки роботу знайти дуже важко. Ми ніби повернулися до 90-х, «помолодшали» на 20 років. Місто живе за схемою «купи-продай», з’явилося багато барахолок, люди намагаються продати різні речі – одяг, взуття, посуд… Настрої? Ну які можуть бути настрої в резервації? Безперспективність, сірість, відчай…
- Яка ситуація з ліками та медичним обслуговуванням?
- Щодо медичного обслуговування мало що можу сказати – люди стараються не звертатися до лікарів. Потрібних ліків або немає, або немає грошей на них, адже таких шалених цін, як тут, немає ніде – ні в Україні, ні в Росії. Якщо мені щось потрібно, я намагаюся якимсь чином замовляти через знайомих, що виїхали до Сєвєродонецька або Старобільска, до Західної України.
- А як люди ставляться до нинішньої «влади»?
- Не знаю, чи можна це назвати владою – це просто призначені з Росії виконавці, які тут виконують певні функції. Без вказівок згори вони нічого самі зробити не можуть. Це все заздалегідь продумана та відпрацьована схема. Серед народу панує страх – люди бояться сказати щось погане про «владу», люди радіють соціальним подачкам (їх отримують з великим трудом, їх треба ще добитися). Взагалі, територія резервації – це великий «собес». Керівництво займається розподільними функціями: щось прийшло, щось дали – і це розподіляється.
- Як окупанти/сепаратисти ставляться до населення?
- В основному спілкуються через ЗМІ – засідання «кабінету міністрів», «партійно-господарського активу», що розглядають різні побутові питання по Луганську та окупованій частині області, які ніяк не можуть вирішити. Ми для них маса, ми їм заважаємо. Я все більше схиляюся до думки, що проводиться цілеспрямоване звільнення територій.
- Звільнення територій?.. З якою метою?
- А ці процеси мають давні корені. На початку 30-х під час Голодомору багато місцевого населення повимирало, сюди цілими ешелонами були завезені бідні пролетарії та селяни з Белгородської, Воронезької, Курської, Псковської, Тамбовської, Тульської областей. Їх поселяли в будинки померлих людей. Вихованням, освітою цих переселенців ніхто не займався, оскільки почалася активна індустріалізація. Вони принесли з собою і свої не найкращі традиції – п’янкі-гулянки, мат тощо. Хіба не це стало тепер живильним середовищем для прихильників «русского мира»? Це моє бачення історії питання. Молоді – і росіяни, і українці – в основному зараз звідси їдуть, бо не бачать для себе перспективи. А у зв’язку з тим, що Росію очікують серйозні економічні труднощі, на мій погляд, готується нова хвиля заселення звідтам. Якщо можна так сказати, «середина 30-х – 2». Адже тут уже готова інфраструктура, сировина, досить плодючі землі.
- Чи бачите ви інші, більш позитивні варіанти майбутнього регіону?
- У тому стані, в якому він зараз, майбутнього я не бачу. Перш за все, території мають бути повернені під контроль України. Ні Україна, ні Росія не мають коштів для відновлення регіону. Це можливо тільки із залученням інвестицій ззовні. На мій погляд, були б можливі наступні варіанти. Перший: на цих територіях могли би бути організовані міжнародні продовольчі склади під егідою ООН, з відповідним статусом та забезпеченням безпеки. Адже продовольча криза в світі набирає обертів, і ця тема буде дуже актуальна. Можна було б використовувати регіон в таких цілях на певний період часу, наприклад, на 50 років.
Другий варіант: зацікавити підприємців з інших країн з метою створення на цій території сухого порту – промислові склади, перевалочні пункти, транспортні розв’язки тощо – на основі ще не зруйнованої та поновленої інфраструктури (автомобільні дороги, залізниця тощо). Умовно кажучи, на шляху з Китаю до Європи.
Наша місцевість ідеально підходить для таких цілей, адже вона тектонічно та сейсмічно стабільна, майже не схильна до природних катаклізмів та криз. Звичайно, такі масштабні проекти дали б змогу зайняти частину місцевого населення – як інтелігенцію, так і робочі руки.
Тобто регіон однозначно має потенціал. Взагалі можливі різноманітні проекти (в тому числі будівництво нових підприємств), але для цього потрібні європейські та американські інвестиції. Звичайно, перш за все, окуповані території мають бути повернуті під контроль України.
Анастасія Горова
Матеріал зі сторінки: https://www.facebook.com/IstoriiBorotby
===========================================
"Невигадані історії боротьби" – інформаційно-освітній проект Благодійного фонду «НАРОДНА ПІДТРИМКА ВОЇНІВ АТО». Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання на БФ «Народна підтримка воїнів АТО» https://www.facebook.com/VoinamATO/
===========================================
Друзі, заходьте на нашу сторінку https://www.facebook.com/IstoriiBorotby, читайте, коментуйте, ділиться з друзями - ми хочемо, щоб якомога більше українців прочитало ці розповіді! Пишіть нам свої історії на адресу: istorii.borotby@gmail.com.
===========================================
Благодійний фонд «Народна підтримка воїнів АТО»
Код ЄДРПОУ 40084044 р/р в ПриватБанк 26009053704694, МФО 325321 Email: nafront@i.ua. Тел.: +38 (098) 361-90-73. Facebook: https://www.facebook.com/VoinamATO, https://www.facebook.com/ArmyForKids
