Що відбулось?
На Різдво в Лисичанську, що на вільній Луганщині, відбулись перші в краї Фестиваль та Хода Вертепів, яку організувала громадська організація «Міст 3.10» . До 2019 року, чотири роки підряд, членство та симпатики організовували колядні дійства, проте набагато скромніше. Тепер же, в заході прийняли участь мешканці кількох міст та районів Луганської області, були представники від Донеччини. Після масової Ходи відбулись вертепні дійства на центральному майдані міста.
Звичайно про кількісні, числові параметри дійства можуть детальніше розповісти люди, організаційно відповідальні за його проведення – керівник проекту-заходу Олексій Горленко (Aleksej Gorlenko), чи скажімо керівниця відповідальної громадської спільноти Ірина Сельницька (Ирина Сельницкая), що зрештою і було відображено в чисельних відео, радіо і друкованих медійних повідомленнях країни, регіону, міста та поширено в соціальних мережах. До прикладу: вражаюча кількість переглядів відеотрансляцієї ходи на : https://www.facebook.com/watch/?v=2144561515858224, розміщеному Facebook-сторінці медіа ресурсу «Мова».
«В Лисичанске мы уже в пятый раз организуем просто вертеп. И участвовали в фестивале в Харькове. И мы подумали, если в Харькове мы можем, то почему мы не можем на Луганщине? Пусть все услышат, что Луганщина колядует со всей Украиной!», – керівник проекту Олексій Горленко з мікрофоном.
Проте в нашому дослідженні та публікації про нього, увагу звернено на феноменальність феєрії та можливі прогнози культурних трансформацій, які виникають і розвиваються завдяки культурних ініціативам громадськості в містах Східного Донбасу, зрештою - на аналізі дієвості дослідницької гіпотези щодо громадських активностей краю і країни.
Гіпотеза про роль дійства як чинника зміни культури була оприлюднена ще тоді, коли ініціативна група тільки розпочала використовути різноманітні меми задля збору коштів, необхідних для його проведення: https://goo.gl/6TFJzn та в публікації «Через згуртованість на Луганщині розбудовують безпеку громад» на сторінках електронного часопису «Трибун» https://tribun.com.ua/54878 від 9 грудня 2018 р.
Ретроспектива.
Фахівці подієвих культур переконують, що історія вертепу значима - від грецької культури до сьогодення. Коляда – це народна назва різдвяного Святвечора у слов’ян і всіх обрядів, пов’язаних зі святкуванням Різдва. У колядуванні брали участь всі: і дорослі і діти. Надягали на себе звірині маски, кожухи вивертали і надягали на себе вовною догори. На Різдво в Україні колядники показували і вертеп: лялькові вистави про народження Христа.
Що тут від "галицької" моделі вертепу?
Як ми можемо спостерігати, сутність вертепу є важливим явищем для вивчення і розуміння розвитку культури в Україні не тільки «традиційних» XVI – XIX століть, але вже й початку нового тисячоліття. Очевидно, що особливо роль вертепне дійство починає відігравати в умовах агресивного наступу різноманітних культур (світових та сусідніх) світоглядні формування вітчизняних спільнот, як почасти є в зародковому чи відроджу вальному станах. Тому Вертеп, як мандрівний ляльковий театр, що виник в Україні, в барокову добу (друга половина XVII – XVIII ст.) і суттєво вплинув на формування української літератури і театру, у умовах депресивної території зони Операцій Об'єднаних Сил перетворився у Вертепну ходу різнобарв'я творчих і театральних колективів та стилів.
Причини трансформацій
Але що вплинуло чи впливає на її живучість і трансформацію в сучасному Східному Донбасі, який перебуває в сфері бойових дій?
Наталя Хейдер & Маргарита Бурлуцкая
Узагальнено відповідь на це питання звучить в словах учасниці заходу, координатора громадської ініціативи «Путь содействия» Наталії Хейдер Натали Хейдер (виділення курсором – редакційні) : «Хочется выразить благодарность участникам и организаторам Фестиваля и Вертепной ходьі, за высокий профессионализм и подготовку в организации. Мероприятие, которое способствовало развитию дружеских отношений, поддерживает социально-культурные связи Западных и Восточных регионов Украины, пропагандирует культуру, исторически национальные традиции и любовь к родине. Спасибо за неиссякаемую энергию и творческую целеустремленность, способствующую сохранению и приумножению культурных традиций. Благодарю своих коллег с активной жизненной позицией и позитивным настроением. Нам удалось организовать и провести такое замечательное мероприятие, проведенное в городах Харькове и Лисичанске. Созданные нами образы украинок, царя, ангелов, изумительные по своей красоте костюмы: черта, козы подарили яркие впечатления жителям и гостям города».
Проте, спектр особистісних мотивацій учасників заходів різноманітний: від збору колядницьких коштів, які потім використались для дітей із вразливих сімей Лисичанська (детально про це у відеоролику : https://goo.gl/HCEDq1 ) до бажання гарно і творчо реалізуватись-відпочити в добрій компанії доброзичливих людей.
Підписуйтесь та ставте вподобайте на наш канал «Info Lug»: https://www.youtube.com/channel/UCqX8mEed9YJH3OGIXc-eOtA/featured
Як стверджують учасники вертепів, для них важливо не тільки добре, в приємній компанії, провести час. Враховуючи, що вертеп (зі старослов'янської - печера) це старовинний український мандрівний театр маріонеток, багато хто з них відчуває дотичність до продовження історичних традицій, але в нових, сучасних умовах із використанням електронних «музичних» інструментів підтримки сценічних дійств.
Так чи інакше, проте своїми діями, можливо й не знаючи про це, лисичанські машкарати (від слова - машкара, що означає маска, личина) підтвердили висновок Івана Франка про вертеп як найвищу художню форму українського театру, що маючи давні історичні традиції, які беруть початок від народних обрядів і звичаїв, став одним із джерел українського театру XIX століття. Тут лишень можна додати, що ледь не все членство ГО «Міст 3.10» є учасниками театрального майданчику документального театру«Новий Ліссабон», що вже відомий своїми виставами у місті.
Але нас цікавить більш глибинні причини явища масового вертепного дійства, розглянуті з точки зору підходу, вираженому в сприйнятті культури як «… не абонемент до спортзали. Це не наявність у офісі столу для міні-футболу, не регулярні походи в бар по п’ятницях», образно висловленому викладачкою kmbs Мариною Стародубською (Marina Starodubska). Тому відповідь про живучість та донбаську «пристосовуваність» вертепу полягає в поведінці як учасників театральних груп, так і спільнот в яких вони проживають, хоча люди можуть і не усвідомлювати причин своїх дій. Проте сприймають свій потяг до культурних подій як результат способу життя довколишніх спільнот та глибинно притаманних цінностей, які перестають пригнічуватись страхом та безнадією.
Креативність породжує феєричність
Користуючись образним порівнянням культури з фізичною формою тіла (Marina Starodubska), люди перестають терпіти незручну культуру, яка зрештою робить їх смішними в очах людей з інших місць країни: «…не можна схуднути, залізши в одяг меншого розміру. Для того щоб схуднути, потрібно змінити спосіб життя. Для того щоб змінити культуру – необхідно переглянути підхід до постановки завдань, систему мотивації, документообіг, стосунки між керівниками та підлеглими…». Цей висновок стосується не тільки корпоративної культури бізнес-інституцій, але й соціальних та громадських спільнот. Останні реагують на зміни і незручності швидше та проникливіше, для них власний імідж чи репутація їх життєвих локацій є одним із визначальних чинників поведінки, а стосовно ВПО – виявляється природно-притаманною причиною змін місця проживання.
Так знищується депресія і посилюється оптимізм
Тому організаторами та учасниками громадських ініціатив в сфері культури стають однодумці, люди яким комфортно працювати творчо та незаангажовано, з врахуванням думок і побажань членів спільноти та добровільним вибором узгодженості як складової моделі стосунків. Підготовка Вертепної ходи була яскравою демонстрацією формування тимчасової спільноти за принципом рівного доступу до можливостей самореалізації та мінімізації директивності у формуванні системи цінностей. Щоправда слід зауважти, що спокуса авторитаризму залишається і в таких спільнотах.
Характеристика «дорослої» лисичанської команди організаторів Фестивалю вертепів в контексті соціального довкілля.
Нове бачення вертепного дійства і сприйняття культурних традицій молоддю
Застереження. Дослідження шкільної та студентської молоді Лисичанська є окремим дослідженням, тому описано в публікації як загальна характеристика.
Покоління людей віку 25+, які були членами лисичанської команди організаторів та волонтерів Вертепної ходи досліджувалось за допомогою чисельних особистих інтерв’ю, діалогів та спостережень. У більшості з них навряд чи є вдома прапор України, вони не схильні до демонстрацій націоналістичної атрибутики чи безпричинного виконня державного гімну. Підозріваю, що не всі з них знають повний текст славня. У більшості учасників немає вишиванок і вони, як і ледь не всі лисичани вдома не використовують літературну українську. Ніхто з них не приймав активної участі в майданах (можливо хтось був на АнтиМайдані чи приймав участь в анти законному рефенедумі 2014 року, проте цього не афішує). Ніхто з учасників не приймав участь в бойових діях, але ледь не всі стверджують, що постраждали від військового конфлікут на Сході країни. Вини рідко і неактивно ходять на мітинги та не є партійцями. Зрештою, як і більшість мешканців міста. Ці люди не переймаються відсутністю зовнішніх атрибутів своєї національної приналежності і рідко чи радше – обережно, висловлюють гордість за свою національну ідентифікацію.
Лідерка команди людей, які творять неможливе і поборюють життєві обставини - Ірина Сельницька, керівниця ГО "Міст 3.10", координаторка руху СбЛ
Але їх віра та цінності виставляються напоказ рідко, проте в конкретних діях, як от участь у Вертепній ході. У вертепі якось не прийнято хвалитись чи хизуватись. Хоча цим людям притаманний гріх гордині, проте корпоративна культура колядників глузує з показових дій. Якось чітко в цій епізодичній спілці розділені щирість та театральна гра. І саме це дозволяє характеризувати їх як адекватних, розсудливих, проте смертних людей з такими недоліками, які не руйнують синергію колективних дій.
Варто відзначити, що подібних людей в Лисичанську доволі, мабуть їх все-таки більшість. Але сьогодні вони опановані безнадією та страхом.
Коли смішно - не так страшно! Симпатичні жіночки, чи не так? Селфі рве мережі...
Як на мене, одним із найбільших міфів Донбасу є дотримання морального принципу згідно фрази «Пацан – сказал, пацан сдєлал». Проте, принаймні в громадській діяльності та співучасті у культурних заходах, члени вертепної спільноти володіючи особливою громадською демонструють дієву відданість за слова та обіцянки. І що важливо - ледь не постійно жартують. Як обіцяючи, так і виконуючи обіцяне. Щоправда деколи наслідують моє “залізне” правило про те, як довго чекати обіцяного... 
:)
Відповідальні за Фестиваль вертепів у Лисичанську-2019. Світлина фотомайстра Віктора Конопкіна. Задум колективного фото спровокований автором публікації:)
Тому, щоб побачити та оцінити справжність людської суті лисичан з ними варто спілкуватись, давати можливість бути почутими і враховувати їх думки. Чим більше культурних заходів буде в місті, тим більше можливостей у місцевого люду виразити свої переживання, почуття та емоції. Тому культурні дійства сприяють самовираженню, в чому, напевне, і полягає найкраща людська цінність та протидія притаманній людям схильності до обману.
Висновки щодо події «Лисичанский Вертеп 2019»
- Проведення подібних масових, ініційованих самими мешканцями дійств, стало реальністю на Донбасі (Вертепні ходи чи Фестивалі відбулись не тільки в Лисичанську, до прикладу – «Обласний фестиваль вертепів у Званівській ОТГ Донецької області». Див.: https://goo.gl/khps8G
Лялькові традиції коляди в сучасному Лисичанську
- Амбіційність масових легальних і мирних ініціатив провокує громадський сектор та мешканців міста до змін в цінностях, сподіваннях та очікуваннях, зрештою сприяє певній гармонізації стосунків в громадах – місцеві мешканці починають визнавати переваги від перебування ВПО (людського ядра в даному випадку) на своїх територіях. Тому методика організації заходів може застосовуватись для громадського поступу на території, контрольовані незаконними збройними формуваннями. В якості аргумента можна використати типове для «донбаських» людей розуміння того, що «сначала крікі «Рассєя», но вже після трєтьєй чаркі наші жіночки затягівают «Несе Галя воду…». Проте апріорі, що таке зближення до порозуміння і миру, можливе тільки в умовах безпеки та силових гарантій її дотримання для учасників зібрань з «різних» територій.
З подібних звернень розпочивася збір коштів на Вертепну ходу 2019 року
Аналіз феномену дійства полягає навіть не в новому масштабі та формі прояву, різкому збільшенню учасників та його масовості, поєднанні волонтерських-краудфантінгових та донорських джерел ресурсного забезпечення, зрештою нової видовищної якості та медійного висвітлення. Як учасник підготовчих процесів, однозначно стверджую, що відбулись несподівані для більшості громадських ініціатив на Східному Донбасі зміни в організаційному підході до проведення заходу. Ініціативна група приймала рішення не на інтуїції, зовнішній ініціативі чи згідно протестних демонстрацій, притаманних більшості патріотичних дійств у Лисичанську. Чи не вперше, місцеві активісти планували та узгоджували свою діяльність (акцію) на основі попереднього аналізу культурної проблематики розвитку міста та причин її трансформації. Можливо не завжди такий аналіз супроводжування науковим оформлення висновків, проте ставлячи перед собою завдання, ініціативна група спочатку створювала необхідний контент і переконавшись у доцільності потреби, зрештою провела захід, який, зберігаючи культурну цінність та оформлення, мав очевидний просвітницький ефект, щоправда доведений окремими Інтернет-блогерами та медійним висвітленням до пропагандизму.
- Після певної межі, масштаб заходів, в т.ч. - чисельність партнерів, спонукає громадські організації ставати доступнішими, відкритішими та прозорішими, опановувати різноманітні форми комунікацій та фандрайзингу, знаходити особливі форми як краудсорсінгу ідей та участі та делегування повноважень і домовленостей, так і краудфандінгу грошових коштів (Crowdfunding, crowd — «громада, гурт, юрба», funding — «фінансування», sourcing — «використання ресурсів»).
Одна із форм публічної звітності про використання коштів, отриманих на проведення Вертепної ходи.
ГО «Міст 3.10.», яка взяла на себе відповідальність за проведення заходу започаткована переселенцями і подекуди ще невірно асоціюється як «понаєхавшіє». Саме Фестиваль Вертепів, як реалізація ініціативи частини місцевих мешканців та ВПО виявилась дією, спрямованою на порозуміння та створення безпечного середовища. Тому Вертепне дійство із залученням колективів з різних міст регіону стало хорошим сигналом і показником того, що серед громад Східного Донбасу з’являється розуміння спільної відповідальності за якість життя.
- Вочевидь, що налагодження взаємодії є складним і тривалим процесом. На Східному Донбасу ще домінує твердження: «У нашій громаді вже є комунікація з органами влади, проте ще немає партнерства». Тобто, є ідеї щодо вирішення конкретної проблеми, але ще немає бачення, як це можна зробити у взаємодії. Досвід Ходи та інших дій партнерства «Спільно безпеці Лисичанська» підтверджує іншу тезу – «Не все одразу». Таким чином частина громадських активістів міста, саме через успіх та поразки навчається створювати позитивний досвід.
Вертепний Цар - результат групової творчості на Донбасі
- І хоча між громадськими активістами міста тільки розвивається координація зусиль та ресурсів, події та громадські ініціативи минулого і початку 2019 року, засвідчили, що в місті з’явилась ще одна громада, яка демонструє готовність стати додатковим рушієм змін, ініціюючи їх на своєму, перш за все - культурному рівні. Завдяки активній участі таких громад та ініціатив, залученні їх до розробки й ухвалення життєво важливих для міста рішень можна вплинути на розвиток місцевої політики у різних сферах.
- Місцева влада агломерацій та ОТГ Донбасу у різних формах підтримує проведення заходів громадських ініціатив тільки за умови належної їх адвокації. Проте, на відміну від керівництва ОТГ, «традиційні» міські ради , в більшості випадків ще не готові претендувати на спів організаційну участь, що радше є свідченням обережних та обмежених реакцій чиновників на громадські ініціативи «знизу».
Навички творчості, відкритості та згуртованого вирішення організаційних питань, що в поєднанні з фандрайзингом та доброчинністю як процесів і результатів, засвідчили позитивний ефект становлення засад громадянського суспільства в містах Східного Донбасу.
Загрози колективних співів та маршів
Найбільш емоційно яскраво про це в реакції на регулярні домові співи від професора Ф.Ф. Преображенського із булгаковського «Собачого серця»: «…Что такое эта ваша разруха? Старуха с клюкой? Ведьма, которая выбила все стекла, потушила все лампы? Да её вовсе и не существует. Что вы подразумеваете под этим словом? […] Это вот что: если я, вместо того, чтобы оперировать каждый вечер, начну у себя в квартире петь хором, у меня настанет разруха. Если я, входя в уборную, начну, извините за выражение, мочиться мимо унитаза и то же самое будут делать Зина и Дарья Петровна, в уборной начнётся разруха. Следовательно, разруха не в клозетах, а в головах. […] Двум богам служить нельзя!...».
Частина лисичан (в т.ч. і т.з. «українських патріотів») заперечуються важливість подібних до Фестивалю Вертепів, культурних подій – вони ж бо безпосередньо не створюють робочих місць чи відновлюють занедбані заводи, фабрики та шахти. В соціальних мережах доводилось зустрічати емоційне трактування Вертепної ходи як «галиційской моди, которая нікогда нє пріжівьоться в Донбасє». Навряд чи з носіями таких позицій можливий конструктивний діалог.
Варто зауважити, як ще не пояснену, пасивну реакцію місцевих кіл, груп та партійних осередків міста на Фестиваль та Вертепну ходу-2019. Якщо представники «традиційної» для регіону влади сприяли проведенню заходу виключно в рамках виконання функцій комунальних інституцій, то в проведенні заходів не вдалось зафіксувати та спостерігати підтримки «продемократичних» депутатів місцевої влади. Чи є це результатом конфлікту між місцевими мешканцями і ВПО чи просто ігноруванням непогодженого з «демократичними» активістами заходу важко відповісти без додаткових досліджень.
"...український народ пробудиться і стане, як одне ціле, тільки тоді, коли відбудеться якийсь міжнародний воєнний конфлікт, або якщо Росія нападе на Україну. Коли я був в Америці, мене американці запитали, чи я підтримую цю думку. А це було 2001 року, влітку, і я це підтвердив... Тобто, я чекаю нападу на Крим" Юрій Винничук (2012 р.)
Проте, загроза для громадської ініціативи полягає не намаганнях її заперечити чи протидіяти. Втягнення колядників в партійне протистояння, як і надання їй ознак місіонерства може перетворити культурну ініціативу в технологічне шоу чи нещиру українізацію. Не заперечуючи тези письменника Юрія Винничука (Юрій Винничук) про те, що «Росіяни – єдиний слов'янський народ, який не має своїх коляд. І лише на початку ХХ ст. було створено кілька авторських та перекладних коляд, які ви легко відшукаєте в Інтернеті. Однак народ їх ніколи не виконував, а ближче до Нового (старого) року росіяни співали "овсени", які нічого спільного з колядками не мали», навряд чи можна погодитись із іншим його твердженням про те, що «Ортодоксальна московська церква спочатку викорінила коляду в Росії, а відтак і в совєтській Україні. Тепер на Західну Україну лягла ще одна свята місія, окрім відродження мови і традицій, ще й оборона цих самих традицій від путінізації української церкви різними зальотними гундяєвими». Більше читайте тут: https://tsn.ua/analitika/nashe-rizdvo-2.html.
Питання навіть не в історичній достовірності вини за знищення народних традицій, яка перш за все лежить на «руководящєй» в ті часи комуністичній партії, а в чергових спробах використати Вертеп у відкритому ідеологічному та військовому протистоянні, що обмежує його миротворчу та культурологічну цінність.
Зрештою про справжні та нещирі цінності і труднощі їх взаємо-сприйняття яскраво в откровеннях від Олег Чеславский «Мнимые и явные ценности» нещодавно опублікованих на https://goo.gl/6JyMaA (FAKEOFF).
Кпинити з князя тьми - природна риса українців, описана ще Миколою Гоголем
В пропагандизмі та відповідній нещирості приховуються майбутні загрози продовження подібних заходів (фестивалів та дійств), які спільнота планує проводити в регіоні чи місті. Адже гіркий досвід адміністративного виконання культурного дійства в агітаційних цілях вже отриманий організаторами вертепної ходи. Бо замість синхронізації та узгоджених дій, одночасно з личинським заходом, «сусідня» Попаснянська райдержадміністрація, провела подібну ходу у «своєму» районному центрі. Тому синергетичного ефекту від співпраці не відбулось, а попаснянське дійство однозначно медійно програвало лисичанському, більш відкритому та незаангажованому неофіційними примусами до участі.
Тренди донецьких вертепів.
В непростій, почасти ворожій і фальшивій ситуації, яка склалась в місті, важливіше інше – масово-добровільна участь молоді у вертепних дійствах та Ході. Вочевидь, що діти та юнацтво по іншому, ніж дорослі, сприймають національну ідентифікацію, а свою участь у коляді не прирівнюють до національного обов'язку чи боргу. Як влучно підкреслює Євген Бондаренко (Євген Бондаренко): «Мы из своего прошлого имеем вышиванку, но мы не имеем понимания того, как вышивка могла бы проявиться в 21 веке»: https://goo.gl/LjLVsJ
...понять, кем мы действительно можем являться. Євген Бондаренко
Важливо, що юнь тягнеться до цікавого та яскравого, що дозволить появитись у них уявленню про те «…какой должна быть Украина через 5-10 лет, какими должны быть Киев, Харьков, Рубежное, Лисичанск» (Євген Бондаренко). Маючи різне бачення їм легше буде конкретизувати моделі розвитку громад і суспільства, зрештою і почати «…заниматься собой, своей самобытностью, своей само-идентичностью для того, чтобы понять, кем мы действительно можем являться» (цитата від Євгена Бондаренка Євген Бондаренко).
Життя, зміни культурних цінностей спонукають молоде покоління по іншому сприймати «індустріальну гордість колишнього Лисичанська», для них «строительство заводов и фабрик, социалистическое соревнование и ударный труд, «непобедимую Красную Армию» и «доблестных советских чекистов» є радше легендами, які не тривожать гіркотою втрат.
Зрештою і мистецтво, як складова культури (способу обробітку грунту) змінює ставлення і зрештою - реальність. Є сподівання, що в сторону покращення останньої.
Глава 7. Лисичанск. В двух словах. "Адаптаці яреальності"
Власне творчі провокації, образно емоційні як у Masha Vushedsky #адаптаціяреальності (Masha Vushedsky) все ж здійснюють інсайд індивідів та спільнот міста.
Очевидно, що ініційовані волонтерами чи підтримані донорами, культурні дійства, як то Фестиваль і Вертепна хода в Лисичанську, відбуваються у вільній, партійно й адміністративно незаангажованих формах та стилях. Принаймні поки що. Тому сьогодні Фестиваль і Хода чи подібні їм за духом творчі прояви особистостей і громад, виступають і сприймаються (!) як інструмент заміни домінуючих серед громад Лисичанська цінностей «бабахнутого феодалізму» (за не зовсім науковим, але дуже контентно вдалим визначенням суспільного стану за Max Ieligulashvili (Max Ieligulashvili). Дослідження явищ та сутностей таких актів-стосунків є важливими і прикладними для розвію та поступу не тільки громад Східного Донбасу. Бо вочевидь, що подібні форми культурних подій вже не дуже й приховують сутнісні зміни у прагненнях, очікуваннях та поведінці людей в Україні.
Про тренди та їх передбачення: майбутнє телебачення передбачалось таким.
Таким чином, через добровільні обмеження (учасники підпорядковувались груповій дисципліні і жертвували вільним часом) лицедії спільно творили головне (CAPITALis), що ґрунтовно забезпечить зміну ставлення та городян до себе і свого міста.
Час покаже, які з описаних в публікації трендів стануть закономірностями в майбутньому і наскільки вистарчить смиренності і терпіння у цієї меншої спільноти. Дія подібних малих гурп множиться на енергетичну пристрасть ризикової поведінки задля розвою, порозуміння і відповідального співробітництва великої громади міста, в даному випадку - над перехрестям Придінцевого Порубіжжя і сакми.
Важливо, що громади Донбасу та країни отримали добрий урок для громадянської самоорганізації від динамічної феєрії Лисичанських Фестивалю та Вертепної ходи - готуватись до змін, турбуватись і шанувати минуле та гідно діяти в сьогоденні.
Тоді непомітно, але впевнено,
все стане Україна!
Чи не так?
****************************
В городе наблюдается совершенная иррелевантность когнитивных программных манипуляций. Для более доскональной проверки этой гипотезы необходимо провести более широкое и сфокусированное исследование, но моя антропологическая интуиция говорит, что если лисичане так себя ведут, то это не из-за влияния манипуляций. PhD з економіки, доцент кафедри СНУ ПДФ
Автор PhD з економіки, член СЖУ Павло Федик (Pavlo Fedyk)
Світлини про Вертепну ходу Лисичанська-2019 - фото майстра Віктора Конопкіна (Viktor Konopkin).
Довідково: Рух “Спільно безпеці Луганщини, СбЛ (Луганщина: спільно до безпеки) - це громадських рух інституцій та спільно краю та міст Східного Донбасу , що дозволяє через координацію зусиль покращувати результативність заходів таких інституцій: #ГО_Міст3_10 #ИГ_Путь_содействия #
