За станом дороги можна визначити скільки краде місцевий голова
Вихідні влітку ми часто проводимо на нашій дачі, розташованій у глухому українському селі за 100−120 км від Києва. І це неймовірно красиве село — з зеленими полями і луками, акуратними копицями сіна, таємничо-казковими водоймами і пасторальними будиночками на золотистих пагорбах.
Жителі українських сіл — прості люди, які гарують все своє життя. І все своє життя, здебільшого, тяжко бідують. Ми, мешканці міст, геть втрачаємо зв’язок з тією реальністю, в якій перебуває величезна кількість селян. Які економлять багато на чому, якщо не на всьому, і давно вже перевели своє життя на власне забезпечення з мінімальною участю держави.
Майже всюди дороги вбиті настільки, що проїхати ними без наслідків може тільки місцевий житель, який знає всі ями і вибоїни. Такі села відрізані від цивілізації повною відсутністю під'їзної дороги. Востаннє їх ремонтували років 30 тому і давно б уже заросли бур’яном, якби не жигулі і москвичі місцевих жителів, які зрідка на них проїжджають.
Цивілізація — це не тільки культура, але й дороги. Наша держава за всі 28 років незалежності так і не змогла створити умови для зростання і розвитку цивілізації в більшості українських сіл, вважаючи за краще замість цього займатися крадіжкою і розпилом, що в підсумку призвело до їх занепаду. В принципі, за станом дороги можна визначити скільки краде місцевий голова. Який відкочує своєму начальнику. А той своєму. І так по ланцюжку на самий верх — до Києва. Зазвичай, чим гірша дорога — тим краща садиба голови — тут пряма паралель з тим, що твориться загалом у країні.
Зате в нашому селі нещодавно з’явився 3G. Раніше насилу працював звичайний зв’язок — треба було ставати в певне місце у дворі, щоб зловити сигнал. Тепер є 3G, але немає доріг — таке можливо тільки у нас. Життя на природі одразу набуло нових смислів. Тепер вечорами можна дивитися фільми в онлайн-кінотеатрах, а Netflix, як і англійська в кіно, виглядають і звучать дуже екзотично. Каньє Уест дає інтерв'ю Девіду Леттерману в глухому українському селі. Адже це прекрасно.
Ми заїхали в місцевий магазин. Сільські магазини дуже відрізняються від міських — в них набагато менше товарів і бідніший вибір. Біля входу в магазин збираються місцеві алкаші, п’ють пиво і обговорюють останні новини. Добродушна продавчиня сидить за прилавком, читає журнал і чекає поодиноких покупців. Свіжого хліба немає, є тільки позавчорашній круглий сірий і батони. Такими дорогами навіть хліб не хочуть возити.
— А чого свіжого нема?
— А хіба це не свіжий?
— А ви що самі не бачите?
— Так у людей грошей навіть на хліб немає.
— А горілки чого тоді 25 сортів?
— Так якби ж купляли горілку, а так теж стоїть!
