За останні роки в інформаційному просторі таке явище як фейк стало широко поширеним як в звичних нам медіа, так і в соціальних мережах. Здавалося б, брехня в ЗМІ – це щось звичне і знайоме. Але, як розповіли медіа-платформі «Діалог» відомі медіа-експерти, мова йде про абсолютно нове явище, яке світу ще належить усвідомити і виробити інструменти для боротьби.
Не «жовта преса»
Ще з XIX століття за виданнями, що поширюють явно неправдиву інформацію, закріпилася назва - «жовта преса». На перший погляд, подібний спосіб подачі інформації мало чим відрізняється від створення і поширення фейків. Але, як підкреслили експерти, «жовта преса» - це інформація, до якої спочатку немає ніякого довіри, а фейки часто поширюють цілком собі поважні видання.
«Жовта преса – низькопробна преса, якщо публікує перекручену, чи вигадану інформацію, то заради створення скандалу, щоб привернути увагу якомога більшої кількості читачів. І це все робиться задля отримання прибутку. Дуже часто в цьому, як-то кажуть, немає нічого особистого. Скандальні матеріали із скандальними заголовками завжди дуже добре читалися.
Фейки (про осіб чи про події) ж зумисно поширюють задля маніпуляції суспільною думкою. Тобто це свідома дезінформація, яка створюється дуже часто на замовлення», - пояснила заступниця шеф-редактора «Детектор медіа» Світлана Остапа.
«Жовта преса – це видання, які базуються на різних плітках та недостовірній інформації, а фейки часто потрапляють у дуже якісні видання. Якщо ми купуємо жовту пресу, ми розуміємо, що там може бути недостовірна інформація. Коли ми маємо справу з фейками, дуже часто ми не можемо відрізнити правду від вигадки, тому що фейки побудовані за технологією напівправди. В жовтій пресі можуть бути фейки і це нормально – ми розуміємо, що ця преса не має довіри», - розповіла редакторка проекту «По той бік новин» Олена Романюк.
«Жовта преса - це копання в брудній білизні. Це щось про відомих людей, але або дуже непристойне, або скандальне не з області їх політичних поглядів. «Жовта» інформація генерується для того, щоб підтримати інтерес до персони і до видання. У разі фейків «хайп» вторинний. Сучасний фейк відрізняється від «жовтої» публікації тим, що має конкретну мету і є інструментом впливу», - розповів керівник фактчек-проекту «БезБрехні», медіа-тренер Олександр Гороховський.
Якими бувають фейки
Незважаючи на часті розмови про фейки в ЗМІ, на різних зустрічах і конференціях ні журналісти, ні медіа-експерти поки що не розробили якусь єдину і прийняту всіма класифікацію. Тому у кожного дослідника є своя система, по якій вони «ранжирують» фейки.
«Для себе я розмежовую фейки політичні, соціальні (медичні, освітні, побутові), окремо виділяю інформацію, яка має на меті виманити в людей гроші. Зараз почали зустрічатися фейки, які стосуються тварин. Фейки розрізняються за своїм типажем – є текстові, відео та фотофейки. Є ще таке явище, яке називається дипфейк або глибинні фейки – це коли нейронні мережі обробляють певну кількість відеовиступів того чи іншого діяча і на його основі створюють відео, яке неможливо відрізнити від справжнього», - пояснила Романюк.
Дещо інша класифікація – у Остапи.
«Існує за способом поширення і за формою. Наприклад, у Росії часто фейк поширюють державні великі телеканали, а потім підхоплюють соціальні мережі. В Україні навпаки. Фейки створюються і поширюються в соцмережах («зливними-бачками», ботами), а потім це переходить у медіа, які намагаються дізнатися, наскільки поширена інформація.
За формою – це фотофейки, коли монтуються фото, відеофейки та публікації-фейки», - зазначила вона.
Гороховський нагадує і про комерційні фейки:
«Є ті, хто хочуть «хайпанути», отримати гроші. Завжди існували і комерційні фейки - викривлена інформація про продукти компанії, досягнення, роботу завжди була інструментом боротьби».
При цьому, експерти відзначають, що кожен фейк, в залежності від його цілей, може мати різні «терміни» життя - якийсь може прожити лише кілька днів, а деякі - живуть роками.
«На жаль, фейки іноді живуть довго. Згадайте інформацію, яку поширили десь в 2014 році російські ЗМІ про те, що тим, хто йде воювати в АТО, дають ділянку землі і двох рабів. Так ось нещодавно на ток-шоу російських телеканалів на повному серйозі обговорювали «довідку», нібито підписану президентом Порошенком про надання таких рабів», - зазначає Остапа.
«Довговічність залежить від мети, з якою його вкидають. Якщо потрібно, щоб фейк з обміном полонених пожив добу, то він проживе добу, якщо потрібен тиждень, то до нього буде підтримуватися увага цілий тиждень. Ми розділили фейки на сміттєві - незрозумілі, безсенсові тексти з кричущими заголовками, які недовго живуть і відволікають увагу. Вони закидаються «ботофермами» - якщо я відкрию одну таку новину, то моя стрічка буде забита сміттєвими новинами. А другий вид фейків - це вбудовані, які спеціально створюються для певних груп і досягнення певних завдань», - зауважив Гороховський.
«Є фейки, які живуть кілька годин і просто зникають, є ті, які живуть століттями – залежно від того, хто і як їх поширює і наскільки вони подобаються людям. Якщо ми говоримо про цілеспрямовані інформаційні вкиди, які особливо стосуються політики або економіки, вони живуть кілька днів, якщо їх не підживлювати. Але через якийсь час його знов можуть витягнути», - сказала Романюк.
Фейки можуть з'явитися як у результаті помилки, так і в якості свідомої маніпуляції. За даними Остапи, в українському медіа-просторі все ж більше маніпулятивної інформації, за яку ніхто не несе відповідальності.
Аналогічної думки дотримується і Романюк:
«Я вважаю, що більшість фейків поширюють саме свідомо маніпулюючи, але люди поширюють їх через власну неуважність та нерозуміння того, що це - фейк. Якщо говорити про фейки та маніпуляції в поважних ЗМІ, то вони з’являються в результаті порушення одного зі стандартів – це перевірка інформації з двох джерел. Якщо ми говоримо про фейки, які поширюють усіляки сайти-сміттярки, то там іде свідоме маніпулювання. Розмістити фейк на такому сайті коштує кілька сотень доларів і переважно інформаційні вкиди робляться через такі сайти. Окремо є маніпуляції від певних політологів чи людей, які чомусь називають себе експертами».
Як боротися
Звичайно, у читача виникне питання - а як же боротися з фейками? Всі експерти виділяють головні критерії для перевірки інформації - джерело новини і рівень її емоційності.
«В новині, яку публікує ваше улюблене медіа, зверніть увагу, звідки взята інформація - якщо джерела немає, тоді ставте під великий сумнів. Фейкова інформація не має чітких джерел - вони або умовні, або розмиті. Іноді придумуються назви джерел, близьких до реальних - придумана або спотворена назва організації. Часто приписують функції одних організацій іншим. Теж варто звернути увагу, хто коментує інформацію - якщо це якийсь невідомий експерт, то можливо він заангажований. Взагалі, інформація повинна бути прокоментована, як мінімум, двома експертами. Але найголовніше - це критичне мислення», - зауважив Гороховський.
«По-перше, це емоційність або емоційні індикатори – найчастіше це прикметники: «величезний», «одіозний», «шокуючий» і так далі. Якщо людина бачить якусь інформацію, яка викликає емоцію, ми її відкладаємо і повертаємося до неї пізніше. Ставте запитання - хто про це перший сказав, звідки взялася ця інформація, чи можу я її перевірити, хто ще про це сказав? Якщо це малозрозумілий сайт, група або скріншот, цій інформації вірити не можна. Потрібно розділяти, де є інформація, а де - оціночне судження. Важливо дивитися на дату публікації – дуже часто поширюють публікації дворічної, трирічної давнини», - радить Романюк.
Остапа попереджає про спокусу поділитися неперевіреною інформацією:
«У першу чергу, не піддаватися спокусі і не поширювати цю інформацію. Вона часто емоційно забарвлена, і люди відразу починають «співпереживати». Треба пошукати ще десь інфу про те, що зачепило, і спробувати критично оцінити. А взагалі, читайте перевірені медіа, яким довіряєте. А ще краще - кілька джерел, щоб скласти свою особисту думку. Особливо під час виборів, коли треба зробити усвідомлений вибір».
Самі медіа-експерти відзначають, що навіть їм важко боротися з фейками - неправдива новина поширюється швидше, ніж правда.
«З фейками боротися важко, бо спрацьовує правило першості – ми запам’ятовуємо ту інформацію, яка приходить першою. Потім ми можемо побачити спростування, але воно поширюється набагато гірше. На мою думку, має бути якась державна політика з інформування і налагоджені комунікативні зв’язки з усіма органами влади, які б дуже оперативно реагували на вкиди і давали офіційні позиції. Другий спосіб значно важчий – це висміювання, доведення до абсурду, повної нісенітниці та маячні за допомогою картинок, мемів, що буде дуже добре сприйматися аудиторією. Але якийсь один спосіб ніколи не буде ефективним, їх потрібно поєднувати», – поділилася досвідом Романюк.
«Боротися з фейками дуже важко, на мій погляд, поки що практично неможливо. Тому що аудиторія, яка прочитає чи побачить фейк, набагато більша, ніж та, яка прочитає правду про ту чи іншу подію, чи про ту чи іншу людину. Але все одно треба більше адекватних медіа, книжок тощо, які б писали правду, приміром, про ті ж щеплення. А критично мислячим людям треба перевіряти будь-яку інформацію. А професійні медіа, яким вони довіряють, стануть їм у нагоді», – говорить Остапа.
При цьому, фахівці впевнені, що поінформованість і якісна освіта – запорука невіри в правдивість фейків.
«Високий рівень освіти та прикладні знання допомагають боротися з фейками. Люди, які вивчали фізику, розуміють, що кульові блискавки неможливо спрогнозувати і створити в лабораторії, – вони під постами різних ЗМІ, писали «друзі, що ви за фігню поширили?». Або новина про поширення отруйних павуків на Запоріжжі – люди, які пам’ятають шкільний курс біології і знають про павуків України, ніколи в це не повірять. Але переважна більшість фейків б’є на емоції і наше критичне мислення, при всій освіченості, падає дуже стрімко. Зманіпулювати можна кожним з нас – питання в тому, де наші слабкі точки і на якому етапі вмикаються емоції», - впевнена Романюк.
«Обізнану людину важче обдурити. Коли людина знає, що цей телеканал належить громадянину К, який фінансово неспроможний утримувати телеканал, то розуміє, що за цим громадянином хтось стоїть. Тому поширеній інформації довіряти не можна», - зазначає Остапа.
При цьому, Гороховський підкреслює, що суспільство тільки почало свій шлях до більшої медіаграмотності:
«Поки що ми тільки на початку цього шляху. Всі свято вірили в те, що публікується в медіа - змінити цей погляд дуже важко. Цілеспрямована робота з підвищення у масового читача критичного мислення та медіаграмотності почалася буквально кілька років тому. Є структури, що працюють над введенням програм по медіаграмотності в школах. Як показує практика тренінгів - людям це цікаво».
Україна і світ: чи є різниця?
Інформаційний простір інших держав також страждає від величезної кількості фейків. Багато хто вважає, що жителі, наприклад, Європи набагато розумніші за українців і можуть відрізнити правду від брехні. Але, за словами медіа-експертів, особливої різниці в сприйнятті фейків немає.
«У минулому році я провела експеримент з фейком про кульові блискавки і його поширили в дуже багатьох ЗМІ. Я розповідала про цей експеримент колезі з Великобританії – вона була вражена, але потім, коли я їй пояснила, що і як я робила, вона сказала, що в Британії мабуть ситуація була б подібна. Зважаючи на вибори Трампа, з Брекзітом, люди в будь-якій країні чутливі до фейків», - розповіла Романюк.
«Немає ніякого сенсу говорити про те, що в якійсь країні більше, а в якійсь – менше, тому що для кожної країни можуть генеруватися свої фейки, які зайдуть саме в це оточення. Думаю, тут варто скоріше говорити про психологію, про так званий «ефект бумерангу». Якщо інформація не суперечить внутрішнім поглядам людини, то вона починає в це вірити. І чим більше їй кажуть, що це неправда, тим більше вона починає в цей фейк вірити. І це вже не залежить від того, в якій країні ми знаходимося», - зазначив Гороховський.
Втім, все ж жителі країн, які входили до складу Радянського Союзу, є більш довірливими до інформаційних маніпуляцій. Основна причина – високий рівень довіри до ЗМІ, особливо серед старшого покоління.
«Спадок політики СРСР залишився в їх головах. Люди не вміють критично мислити і критично оцінювати повідомлення в медіа. Як колись в Радянському Союзі вважалося, що все, що говорять по телевізору – правда. А сучасне покоління уже намагається критично оцінювати, хто повідомляє інформацію, кому вигідно її поширювати, кому належить те чи інше медіа», – впевнена Остапа.
На такі ж тенденції звертає увагу і Романюк:
«Той аспект, який я чітко помічаю в пострадянських країнах – це те, що люди звикли довіряти ЗМІ, особливо пресі та телевізору. Коли ти кажеш, що це – фейк, неправда, ось, дивіться офіційні дані, люди кажуть «як, це не може бути неправдою, тому що про це написали в газеті» або «про це сказали по телевізору». Старше покоління звикло вірити газетам та телевізору – особливо, якщо сидить експерт, поважний дядечко в костюмі, і говорить повну нісенітницю, але йому вірять».
Гороховський, у свою чергу, вважає, що головна проблема - перезавантаженість людей інформацією, з якою ніхто не був навчений працювати.
«У країнах СНД відбувається багато подій, накочуються інформаційні хвилі, і ми не встигаємо розбиратися в нюансах. Ми сприймаємо інформацію не настільки критично. Є країни, в яких інформаційне протистояння проходить в більш спокійній обстановці, без війни компроматів, і нам здається, що там не реагують на фейки. Але, якщо поставлять мету, то знайдуться больові точки, на які можна натиснути», - зазначив експерт.
Довідково: Публікація підготовлена проєктом «Створення інтерактивної медіа платформи «Діалог» в межах Програми ООН із відновлення та розбудови миру за фінансової підтримки урядів Данії, Швеції та Швейцарії.
Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю Громадської організації «Громадський Дім» і жодним чином не відображає точку зору Програми ООН із відновлення та розбудови миру та урядів Данії, Швеції та Швейцарії.
Програму ООН із відновлення та розбудови миру реалізують чотири агентства ООН: Програма розвитку ООН (ПРООН), Структура ООН з питань ґендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок (ООН Жінки), Фонд ООН у галузі народонаселення (UNFPA) і Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (ФАО).
Програму підтримують одинадцять міжнародних партнерів. Європейський Союз, Європейський інвестиційний банк, а також уряди Великої Британії, Данії, Канади, Нідерландів, Норвегії, Польщі, Швеції, Швейцарії та Японії.
