У наш час громадські простори часто стають візитівками громад, а також об’єктами, які можуть приваблювати гостей з інших населених пунктів, генеруючи додатковий дохід і впізнаваність громади.
Громадські простори називаються «третіми місцями» для жителів, де відбувається комунікація та взаємодія мешканців між собою. Як відомо, «першим» та «другим» місцями вважаються відповідно домівка та робота. Гарний громадський простір можна описати як доступний, комфортний, захищений та цікавий для проведення часу різними групами.
Якісний громадський простір базується на використанні універсального дизайну, безбар’єрного середовища та заходів із забезпечення безпеки як основи рівного доступу. Створення «третіх місць» включає укріплення природних зон і догляд за ними, екологічні заходи зі збереження довкілля, ефективне управління шляхом залучення кваліфікованих надавачів послуг.
Відомо, що затвердження програм та правил благоустрою належить до виключної компетенції сільських, селищних і міських рад. Разом із тим, місцева влада може стикатися з деякими труднощами в сфері благоустрою, зокрема:
- недостатня кількість місць загального користування або їхня невідповідність потребам окремих груп населення;
- відсутність дощової каналізації, що призводить до швидкого руйнування елементів благоустрою;
- недостатня кількість кваліфікованого персоналу з обслуговування простору;
- низький рівень виконання робіт місцевими підрядниками;
- ризики вандалізму на місцях тощо.
Покращити послуги благоустрою для більшості громад можна за допомогою наступних заходів: перегляду підходів до утримання та обслуговування наявних об’єктів, оновлення матеріально-технічної бази для обслуговування громадських просторів, впровадження громадського моніторингу їхнього стану, належна комунікація із залученими сторонами щодо ефективного використання громадських просторів.
Місця загального користування в розвинених країнах ЄС мають чимало цікавих аспектів, які можна наслідувати в українських територіальних громадах. Наприклад, місця загального користування поєднано в мережі. Тобто, коли ви заходите в парк в одній точці міста, то потім його з легкістю можна перетнути через бульвари, двори, короткі шляхи, або вздовж річки чи озера. Така екосистема посилює проникність пішохідних зв’язків, що підвищує відчуття комфорту та єдності в громаді.
Також у громадському просторі часто можна побачити поруч різні групи населення: літніх людей, дітей, активну молодь. Тобто громадський простір об’єднує всіх. Усі містяни мають змогу користуватися наявною інфраструктурою: місцями для перевдягання, точками для гімнастики, велосипедними доріжками тощо.
Старі об’єкти, які залишилися від минулих поколінь, не руйнують. Навпаки, їм дають друге життя, використовуючи в якості арт-обєктів, місць для неформальних спільнот, тематичних гуртків або секцій.
Серед українських міст також є чимало прикладів ефективного залучення неурядових організацій до планування громадських просторів та їх взаємодії з органами місцевого самоврядування. Наприклад, один із кращих громадських просторів – «Парк Наталка» у Києві. Або платформа «Тепле місто», громадський ресторан Urban Space 100, «Промприлад. Реновація» в Івано-Франківську. Це проєкти, які свого часу змінили спосіб сприйняття простору містянами. Для Луганщини ця тема не є далекою. Наприклад, обов’язково варто згадати «Івонін-парк» у Сєвєродонецьку, або сучасна локація «Сонячна громада» в Рубіжному.
Своєрідним секретом є різноманіття способів використання міського простору як громадського. Саме від кількості способів і залежить «цікавість» життя в населеному пункті.
