Психологині Дар'ї Челноковій із Лисичанська 29 років, вона має двох дітей, в умовах сьогоднішньої ситуації допомагає онлайн людям, які постраждали від війни в Україні.
"Я навчаю людей самостійно справлятись з труднощами. Моя ціль, щоб кожен мій клієнт навчився вирішувати будь-які життєви ситуації самостійно. Принцип моєї роботи можна описати так: "Даю вудочку і вчу ловити рибу"", - говорить Дар'я.
Журналістка Трибуну сумісно з психологинею Дар'єю розробили поради та відповіді на найпоширеніші запитання, які виникають у людей, що постраждали від збройної агресії росії.
Чи завжди людині потрібна допомога психолога під час війни?
"Кожна людина має різний запас міцності. Хтось товстокожий, а хтось ні. Жінки, діти, люди похилого віку найбільш вразливі в умовах війни", - говорить психологиня.
"Для деяких людей спілкування з психологом – це слабкість або неповноцінність. Ці люди частіше обирають шлях страждання та нервової напруги, ніж прохання про допомогу", - додає спеціалістка.
Як побороти стрес?
Не зламатись в умовах війни допоможе створення повсякденної поведінки, незважаючи на зовнішні фактори.
"Війна не забирає всю свободу, тому робимо те, що можемо. Наприклад: фізична активність, прогулянки, якщо не літають ракети, поливаємо квіти, робимо прибирання, працюємо, читаємо", - говорить Дар'я.
Так, ціль цих дій в тому, щоб показати психіці, що ви можете на щось впливати і щось контролювати.
З якими питаннями найчастіше звертаються люди?
- До мене звертаються з відчуттям тривоги, нервової напруги, проблеми відносин з протилежною статтю, посттравматичним синдромом, психотравмами, фобіями, незадоволеністю життям, депресивними станами, апатією, відчуттям безпорадності та безнадійності.
Який емоційний стан вважається нормальним в умовах війни?
- Військовий конфлікт – це шокова подія, тому наша психіка проходить декілька етапів:
• заперечення - гнів (це скоро скінчиться, цього не може бути, я в це не вірю);
• дисоціація – торг (це сон і я скоро прокинусь, це не зі мною, мені здається);
• прийняття – депресія, фрустрація, апатія.
Після "прийняття" варто одразу діяти, щоб не залишитись в стані заціпеніння, безпорадності.
Поясню на дуже простому прикладі.
Ви чуєте грім, хмари збираються і ви розумієте, що зараз піде дощ. Ви ж не чекаєте, коли піде дощ і накриє вас холодною водою? Ви шукаєте парасольку, укриття – це і є адаптація. Ви не думаєте : "А я ж казав, піде дощ".
Якщо ви живете в зоні бойових дій і вам кажуть, що треба евакуюватись – зробіть це. Не треба чекати поки прилетить снаряд.
Не можете виїхати в безпечні місця – тоді треба запастись достатньою кількістю води та продуктів, знайти собі справжне бомбосховище, але це вже в критичних ситуаціях, краще виїхати.
Ви повинні мати декілька планів на будь-які ситуації, щоб збільшити шанси на виживання. Створіть план А, план B, план C. Дійте згідно ситуації та ваших можливостей.
"Фарбуватися під час війни - це нормально"
В цей час це не бажання, а необхідність. Приділяти собі час, робити мейк – це дія, яка допомагає підвищити настрій, полегшити стрес. Робити макіяж – це не означає виглядати краще за всіх або мати бажання спокусити когось. Це спосіб психіки зберегти контроль над власним тілом. Виглядати гарно, робити макіяж та зачіску це корисно і необхідно.
Чи можу я насолоджуватися життям, поки моє місто руйнують?
- Відчуття провини має бути конкретним перед кимось і за щось.
Наприклад:
"Я міг вивести родичів, але не зробив цього. Я винен, що міг врятувати кішку, але не зробив цього".
Те, про що ви запитуєте, це скоріше відчуття дискомфорту. Я радію, а інші ні. Інші вважають це не справедливим по відношенню до них. Є люди, які зараз знаходяться в небезпеці і коли вони бачать щасливі обличчя тих, хто в безпеці – це викликає відчуття несправедливості та гніву. Відчуття провини не може бути перед всіма. Ми ж не відчуваємо провину перед дітьми Австралії чи Ямайки? Ні.
"У вас є подруга, яка не змогла виїхати в безпечне місце. При спілкуванні з нею, навіть якщо вона вам нічого не каже – вам стає некомфортно. Ви не бажаєте ділитись з подругою своїми враженнями від нової країни, чи якихось радісних подій свого життя, бо це є неетично по відношенню до неї".
Отже, насолоджуватись життям ви маєте повне право, але при цьому не обов'язково цим ділитись. Ви можете насолоджуватись будь-чим і в цьому немає нічого поганого. Якщо у вашому колі є люди, які знаходяться у гнітючому стані – не показуйте своє щастя. Щастя любить тишу.
Що робити, коли знайомі пишуть, переймаються як я, але в мене немає бажання з ними спілкуватись і відповідати на дзвінки? Це нормально?
- Небажання відповідати на дзвінки та спілкуватись з людьми – свідчить про те, що ви обрали шлях ізоляції та занурення в себе, що в даній ситуації може призвести до більш негативних наслідків. Якщо ви не маєте бажання говорити – це нормально. Нормально не бажати обговорювати війну, бо це черговий раз призводить вашу психіку до травми. Ви можете сміливо сказати про це своєму співрозмовнику. Вчіться говорити людям про свої бажання і не бійтесь наслідків. Ви не хочете і маєте на це повне право. Якщо людина цього не розуміє, то який сенс такої людини у вашому житті?
Чи можна повернутись до звичайного життя, виїхавши з дому?
Не можна, а конче потрібно. Все залежить від рівня вашого життя, який ви мали до війни. Якщо у вас був великий будинок, басейн, сауна, машина, бізнес, а тепер ви живете в таборі для біженців – звичайно це буде важкий процес повернення до звичного. Тут важливо ДО і ПІСЛЯ. Чим більша різниця між умовами життя – тим важче повернутись до буденного.
Війна дала зрозуміти, що прагнення до матеріальних благ має тимчасовий характер і в будь-який момент ми можемо залишитись без того, чого досягали багато років. З вами завжди залишається лише те, що всередині вас. Що ви в собі взрощували. Переїзд – це вимушена дія.
Концентруйтесь не на тому, щоб відновити попередній рівень життя, а на тому, що у вас є шанс вижити, ви знаходитесь в безпеці.
"Я не можу будувати плани на майбутнє, хочу лише повернутися додому".
Така ситуація свідчить про те, що ви на стадії «заперечення». Ви не сприйняли реальність. Реальність така, що почалась війна і вам необхідно вчитись адаптуватись до нових умов життя. Ваша психіка використовує дитячі моделі поведінки. «Якщо я не хочу – то цього і не буде». Прийняти реальність і ввімкнути «внутрішнього дорослого», який на відміну від дитини розуміє які зараз реалії.
Психологиня радить читання літератури, до прикладу книга Віктора Франкла «Скажи життю «ТАК». З допомогою цієї книги, можна зрозуміти для себе, як пережити найскладніші випробування в житті.
"Я теж із зони бойових дій, я з Лисичанська. І те, що я психолог, не означає, що моє рішення було виваженим, спокійним, запланованим, ми всі - люди з емоціями".
Завдяки моїй професійній діяльності, я почала відслідковувати зміни в своїй голові. Але рішення було прийняте, коли зрозуміла, що впадаю в стан неконтрольованого стресу. Я аналізувала ситуацію, спілкувалася з людиною, яка розбирається у військовій справі. Прогнози були невтішними. Саме тоді рішення покинути місто було прийнято остаточно, але до діла не дійшло.
Аж ось одного дня мені подзвонила подруга і сказала, що за 2 години буде евакуаційний потяг та запропонувала їхати не вагаючись більше. Ось вона і була поштовхом до дій. Діти залишились в укритті, а я побігла додому, щоб взяти трохи одягу. Через 2 години я уже була в потязі. Їхала в нікуди, покинувши всіх рідних в Лисичанську. Але вони не вагались і виїхали через 2 дні після мене. Бо я була для них єдиним джерелом надійної інформації і позитивного настрою, незважаючи на внутрішній подавлений стан.
Зараз Дар'я надає психологічну допомогу людям, які постраждали від бойових дій. Має свій Telegram- канал, де надає корисну інформацію безкоштовно.
В матеріалі використані фото з Instagram Дар'ї
Авторка: Валерія Мельник
