Багато людей вважають свої домашніх улюбленців повноцінними членами родини. Героїні нашого матеріалу навіть і не думали залишати тваринок у небезпеці, тому взяли їх з собою за кордон.
Журналістка «Трибуну» розпитала власниць тварин про евакуацію за кордон, дорогу та життя на новому місці.
Наталія та її амстаф Річі
Фото: Наталія Мітяєва. Амстаф Річі.
На початку березня уся родина Наталі разом з американським стаффордширським тер'єром Річі евакуювалися з Ірпеня до родичів на Івано-Франківщину. Прожили там тиждень.
“Наш Річі жив із нами в будинку, коли господарські домашні тваринки - на подвір’ї. Так ми погостювали тиждень. Однак гостинністю вирішили не зловживати. А оскільки на той час відмінили вже всі правила перевезення тварин за кордон, нам не потрібно було шукати можливості чіпувати собаку та ще якісь спеціальні для переїзду процедури проводити, ми вирішили їхати далі на захід, бо знали, що європейські країни надають належну підтримку українцям, і ми зможемо бути і в безпеці, і матимемо змогу працювати, навчатися тощо”, - розповідає жінка.
Родина переїхали у Францію - покликали друзі, які й підтримували сім'ю на початку. Їхали власним авто, тому Річі переніс дорогу нормально.
Наталі пощастило без проблем поселитися спочатку в готелі, де родина проживала майже три тижні. Їм надали спеціальний посуд для песика та забезпечили якісним сухим кормом. Наталю лише попросили не вигулювати Річі на території закладу.
“Важливо сказати, що українські песики-котики тут, у Франції, завдяки фонду Бріджит Бордо та асоціації Vétérinaires Pour Tous мають право на безкоштовний профілактичний огляд і лікувальний догляд у ветеринара протягом року після прибуття в країну. Наш Річі в перший візит до лікаря отримав чіпування, щомісяця за складеним графіком відвідує ветеринара, де його оглядають, зважують, а оскільки він алергик, то спеціальні протиалергічний корм і ліки отримує безкоштовно”, - розповідає власниця Річі.
За словами Наталі, у песика є український ветпаспорт без фото, усі необхідні для його віку щеплення, однак не було чіпу. Під час виїзду з України у власниці не вимагали жодних документів: на той час усі правила перевезення тварин відмінили, це й прискорило евакуацію.
Зараз родина отримала нову домівку. Поряд є парк, де можна гуляти з песиком, а за 20 хвилин можна дістатися до океану.
Фото: Наталія Мітяєва. Річі на прогулянці біля океану.
Інна та її п’ять котиків евакуювалися до Португалії
Фото: Інна Роменська та її котики
За рік до початку активної стадії війни чоловік Інни отримав запрошення взяти участь в IT-проєкті в Лісабоні. Тому передостанній рік жив «на дві країни» - місяць там, місяць в Харкові. Тоді родина вважала, що це було тяжко.
“Вдома в нас п’ять котів. Ми не спеціально, так вийшло. За останні років 10 ми прилаштували чи допомогли прилаштувати десь біля трьох десятків котів. В процесі деякі виявились нашими”, - розповідає жінка.
То ж повномасштабне вторгнення родина зустріла в такому складі: Інна, двоє доньок-підлітків, 84-річний дідусь після операції, п’ять тварин та чоловік за кордоном - на голову сімейства родина чекала 28 лютого.
“Коти вибухів боялися страшно, спали зі мною в коридорі всі. Однак після нічних бомбардувань літаками я зрозуміла, що моя психіка не витримує, і ми вирішили їхати. Це було 2 березня. Скооперувалися з моєю подругою Танечкою, одягли дідуся потепліше, а з тваринами було складніше”, - пригадує Інна.
Пластикових міцних переносок було лише дві, і легка сумка з сіткою, куди поміщалась лише найменша кішка Грейс. З собою взяли по маленькому наплічнику на спини з особистими речами та документами, маленьку сумку з їжею для себе та кормом для котів.
“Товстушку Нері та величеньку Лінду ми посадили в переноски, а ще для двох – Моїсея та Діни – я підготувала рюкзак, манікюрними ножицями прорізала в ньому маленькі дірочки й повісила собі наперед”, - розповідає власниця котиків.
Фото: Інна Роменська. Евакуація
У сім'ї авта немає, тому родина виїжджала з Харкова евакуаційним потягом. Інна пригадує, що в потязі було душно. Жінка боялася, що коти можуть задихнутись в рюкзаку, тому пересадила їх по двоє в переноски й поставила під сидіння – і вони на диво сиділи мирно. І майже не нявчали.
“Взагалі в дико набитому вагоні було багато тварин: собаки, кішки, поряд везли морську свинку – але всі сиділи тихо, наче розуміли, і ніхто з людей нічого не казав про тварин”, - розповідає Інна.
В переносках коти пробули майже добу. І лише у Львові, де Інну з родиною зустріла знайома, котики змогли хоч трохи побути на свободі.
Сім'я пробула у Львові два дні. Потім знову дорога. На цей раз до Варшави, де Інну зустрів чоловік.
“Дорога була складною, але котики все знов витримали з честю. На польському кордоні прикордонники нас не спитали взагалі нічого, навіть не глянули, хто в переносках. Файв кетс, рілі? Ок, проше пані. Є гаряча зупа, йдіть до волонтерів. Боже, якби я тоді схотіла, я б, мабуть, й крокодила спокійно провезла. Взагалі такої підтримки, як в Польщі, я ніде не бачила. Дякую їм до неба”, - розповідає Інна.
Котики усі були чіповані та щеплені, але власниця не встигла отримати їхні паспорти, а мала лише довідки від ветеринара. Проте на кордоні документи ніхто не попросив.
Зараз родина живе в Португалії. Інна розповідає, що загалом там дуже складно орендувати житло на довгий термін, а тим паче з тваринами. Проте родині пощастило двічі: вперше – чоловік Інни вже орендував тут квартиру до початку активних бойових дій. Вдруге – що власники квартири виявилися кошатниками та погодились пустити родину з тваринами.
“Документи тут, як всюди в Європі, тваринам – треба. Щеплення, чіп - все це заноситься в паспорт. Португальці люблять тварин, і наші гатуші (португальською гатуш – кішка. - прим.ред.) тут почуваються непогано, звикли. Але явно сумують за домом, - каже Інна.
Фото: Інна Роменська. Котики в безпеці
Авторка: Яна Романченко
